25

• Дивися, Сєрий! Впізнаєш?- промовив Едик, показуючи йому дві привабливі дівчини, яких він тримав в обіймах. Обидві дівчини привітно посміхалися.

Одна білявка, інша брюнетка. Обоє високі, стрункі та веселі. Сергій придивився уважніше. Одна із дівчат, Віка. Він пам’ятав її по університету. Вона вчилася на політолога. Час від часу пересікалися в коридорах універа чи на загально - університетських заходах. Дівчина була доволі популярна у студентському середовищі. За нею тягнувся ареол недосяжності та неприступності. Також, ходили чутки, ніби – то вона мала стосунки з одним із місцевих політиків, депутатом обласної ради та головою осередку перспективної партії, яка спекулювала на формуванні більшості у Верховній Раді. Але ці чутки не заважали їй на одній із університетських дискотек, ще на перших курсах, запросити Сергія  на білий танець. Після того вона зажди із ним віталася та всяко намагалася привернути увагу до себе.

• Ова, Віка! Привіт!- промовив п’яний Сергій,- ти все така ж прекрасна як і була! Як життя?

Віка швидко вмостилася на дивані біля Сергія. Так як музика у нічному клубі не давала змоги добре чути, що говорить співбесідник, Віка дуже близько сиділа біля Сергія,  розповідаючи йому про себе. Про роботу в одній із партій на посаді секретаря обласної організації. Про мрії переїхати у Київ і уже там, на столичних просторах будувати своє стрімке і безперечно,  світле майбутнє.

• От, тільки треба, щоб цей наш козел, по мажоритарці переміг чи пройшов по списках партії…, і всьо, я в столиці. В головному офісі партії…,- мрійливо розповідала Віка, тримаючи руку на нозі Сергія.

Сергій сп’янілий від кількості коктейлів, ще більше чманів од солодкого запаху парфумів Віки. Відчував її доступність і близькість у цей момент. Тупий біль підвечірніх подій рвав його серце. Хотілося забути хоча б на мить Нінину розповідь. Забути Ніну, Київ. Усе це разом. Забути той біль, який не звертаючи увагу на алкоголь, все рівно перемагав Сергія. Коли пив алкоголь востаннє, не міг і пригадати. Скоріше всього, ще у школі. Гра гормонів і підліткового суперництва змушувала робити необдумані вчинки. З алкоголем у нього лише одна асоціація – унітаз та «охкання – ахкання» матері, над ним у процесі рвоти. Сьогодні Сергій відчував алкоголь. Він мріяв про нього. Розраховував, як на останнє, що може втихомирити його тіло, серце. Дати душі хоча б мінімальний перепочинок від тієї скорботи, яку принесла йому Ніна. Він відчував, як сильно її ненавидить тепер і як сильно любить водночас, можливо й сильніше чим до того.

• А ти як там, на столичних просторах?- заглядала в очі солодка та близька Віка,- ти ж ще живеш із тією, як вона? А, Ніна!- перегравала забудькуватість Віка.

Сергій відчув це і йому стало бридко від невдалої гри у забудькуватість. Були відчуття, ніби Віка намагається викреслювати Ніну із його свідомості. Ніби хоче заповнити її у пам’яті Сергія собою.

• Так, ми одруженні. Я її кохаю,- вигукнув у звук електромузики Сергій,- дуже… і ти знаєш, до віку..,- промовив Сергій поглянувши на реакцію Віки. Вона привітно і заклично дивилася на Сергія сп’янілими очима із повною байдужістю до його кохання.

Едик смачно цілувався із подругою Віки. Не стидаючись шукав на її тілі чутливі зони, обмацуючи принади тіла. Час від часу вони відривалися один від одного, брали до рук стакани із лонгдрінками, запрошували до випивки Віку та Сергія, надпивали із келиху  і далі смакували один одного.

ЕмСі  оголосив останній танець. Попередив, що клуб закривається і бармен не наливає. Едик піднявся із дивану і тримаючи в обіймах свою пасію пішов до виходу. Сергій і Віка пішли  за ними.

На вулиці сіяла рання осінь. Опале листя відсвічувало світло ліхтарів, створюючи ефект занурення у океан золота. Повний місяць вітав п’яних клуберів, які розсідалися по таксі, а хто і пішки, парами чи групками покидали нічний заклад та невеличку стоянку поряд клубу.

• А у мене дома, ще є декілька пляшок чудового вина,- промовив Едик,- я пропоную іти до мене…,- промовив до дівчат,- продовжимо наше надзвичайно приємне і корисне спілкування.

Дівчата радо погодилися. Сергію не було вибору, оскільки він ночував у Едика. В таку пору не дуже хотілося лякати візитом батьків. «Октавія» лишилася стояти біля клубу. Впіймали таксі, хоча йти було зовсім недалеко, але Сергій відчував величезну втому та знесилення. Довга дорога, незвична дія алкоголю на мозок та тіло, добряче витріпали його. Страшенно хотілося спати. Але у Едика, на цю ніч, були більш амбітні плани, ніж просто сон.

• Ну, розбираємо бокали,- припрошував Едик, розливши вино у кришталеві келихи, - ось сир на закуску. До вина саме раз, так киянин?- запитав у Сергія.
• Угу, - промовив Сєрий,- дивлячись лише одним відкритим оком на Едика.

Випили. Сергій не відчув жодного смаку вина. Солодка, густа маса зв’язала язик у роті. Стало приторно - солодко навкруг, так як Віка, яка вмостилася поряд нього на дивані, також пахнула солодко – приторним ароматом. Віка поклала свою руку на Сергієву ногу і повільно погладжувала її. Час від часу схиляла голову на його плече і томно позіхала, ніби натякала на те, що потрібно у ліжко.  Едик піднявся і пішов зі своєю дівчиною у іншу кімнату. Звідти доносився звук телевізора та їхній сміх. Сергій на секунду закрив очі. Він відчув, як думки відлітають із його голови. Залишаючи її у спокої. Відчув, як повіки стають непосильно тяжкими і він не в силах із ними боротися. Вони міцно закривають його очі. Відчув, якими важкими ставали руки і як, млявість розпливається його тілом. Як втома відходить у небуття, ніби хтось невидимий її витягнув із його нутра. Сергій відчув спокій вперше, за цей надзвичайно довгий та тягучий день. І вперше ні про що не думав.