Розділ 13. Розкриття здібностей.

Будильник висмикнув мене з солодких мрій сну. Снився, якийсь бардак, якого я навіть не намагався розібрати. Поїздку на роботу запам'ятав невиразно. Клював носом під час доставки маршруткою своєї дорогоцінної тушки.

  Після офіційного інструктажу отримав від начальника з десяток матеріалів побутового плану. Серйозні справи поки що мені не довіряли.

  Одразу, як я їх переглянув, почав збиратися на «територію». У папку зі шкірозамінника накидав чистих аркушів, узяв пару ручок із олівцями. Перед тим як зайнятися міліцейською рутиною, вирішив перевірити думку, що прийшла вчора, про зірване з шиї загиблої дівчини хрестик. Не вигадав нічого кращого, як зустрінеться з урками, що пресували мене біля під'їзду Мальвіни. Як не дивно, мене тягло до дівчини.

  Десь за хвилин сорок був на місці. Будинок, де проживала подруга, що зрадила мене, викликав ностальгію. Мимоволі підняв голову і прицінився до вікон квартири пасії, що не стала  любовью. Несподівано збоку помітив, що мене хтось уважно розглядає.

- На ловця і звір біжить, - сказав я, підходячи до одного з амбалів, що недавно виховув через бійку.

- Когось виглядаєш, або мене чекаєш, - спробував зачепити питанням гостроносого хулігана в зеленій куртці.

- Чекаю. До речі, Павлику, зараз у Мальвіни. Вони знов помирилися.

- Бог із ними, – я демонстративно сплюнув.

- Мені сказали, що справа закінчилася миром. Так, чи є претензії?-поцікавився у пильного міліцейського помічника.

- Ні. Жодних пред'яв, - дворовий гопник напоказ, засунув руки в кишені куртки.- Ми справді ступили. Так що вибач. Косяк.

- Приємно чути. Але за вами борг і, до речі, зараз його можна і відпрацювати, -бистро промовив, щоб не відкладати справу  у ящик.

- В чому питання?

З папки я дістав малюнок хрестика і показав гостроносому.

- Зникла річ. За ціною копійки, але важливо знати, хто її привласнив. Допоможеш?

Качок, розслабившись  з цікавістю дивився на аркуш паперу.

- Хм. Напрочуд, можу навіть сказати, у кого бачив.

Я весь перетворився на вголос.

 - З чимось подібним учора підходив Мітяй Фікса. Я не купив, тому що на нулі. Але річ забавна.

Моя чуйка прямо заволала, про мить удачі. Намагаючись залишатися байдужим, ліниво запитав:

- А скажеш, де цього Фікса можна пыймати?

- Та вічно крутиться біля пивнички на ринку. З такими ж, як і сам, наріками.

-Ну, а показати його зможеш, що б не бігати десять разів, -  подумки я склав пальці,  що би не зірвалося.

- Добре, здалеку покажу, але я не при справах.

– Добро.

Йти до ринку довелося загалом хвилин десять.

Біля пивного ларька, як завжди, крутився натовп молодих ледарів і якихось люмпенів у пошарпаному одязі.

- Ось той, що у сірій куртці – Фікса. Так. А я пішов, - заявив місцевий авторитет, імені якого я так і не спромігся дізнатися.

 Вже внутрішньо зыбравшись, кивнув.

Неквапом підійшов до шумливого натовпу. Краєм ока глянув на Митяя.

Внутрішній голос зрадливо обдав розжареним жаром. Значить, не схибив!

- Фікса, а ти знаєш, що від долі не втекти. Чи ти в карму не віриш?

Одразу після мого запитання, сміючи очі худого пацана перетворилися на замерлі блюдця чорного антрациту.

Стан опонента був такий, що він тільки зміг відкрити і через секунду закрити рот.

- Митяй, зараз за мною на мілицейску ділянку. Ми вже знаємо! Так що відмовлятися марно.

На обличчі затримуваного ушлепка промайнула ціла гама почуттів. Від бажання втекти, до впасти на коліна і каятися.

 - Не сіпайся. У тебе все написано на обличчі. Давай праву руку.

Заклавши браслет на кисті остовпівшого иолодчика, мовчки висмикнув того зі здивованого натовпу товаришів по чарці.

- Ходімо.

Прокурений всякою поганью кретин, навіть не попросив показати посвідчення.

- Я не винен. Я не хотів! - Спробував ліпити якесь виправдання не складаний підліток.

-А Хто винен! Ти ж зрозумів, що попався, - намагаючи  психологічно перемогти, усиленно  почав тиснути на затриманого.

— Мені були потрібні гроші, а Ломакін сказав, що ніхто не впізнає.

-Тебе бачили біля п'ятиповерхівки, тож без варіантів, - намагався кувати я залізо, доки була така можливість.

- Можу допомогти з щиросердним визнанням, але це якщо не будеш брехати.

– А що мені буде?

- Чесно, не знаю. Але відповісти доведеться.

Розгублений наркоман без перешкод доплентав до відділення, а потім спробував упертись.

- Я не хочу.

– Знаю. І що тепер.Ти можеш все повернути?

- Ні.

- Ну, тоді відповідай за те, що зробив. Ходімо.

Мовчки, пройшли вздовж коридору повз натовпу відвідувачів.

Мій товариш по кабінету був чимало здивований, побачивши мене з причепом, що плентався на зчіпці.

Я мовчки розстебнув наручники і посадив придуркуватого наркошу навпроти себе за стіл.

- А що то за клоун, - поцікавився сусід, здивовано поглядаючи на затриманого.

- Це той, який дівча прирізав, - поклавши поруч з Фіксою листок з папером, спокійно заявив я.

- Та ти що! А як ти на нього вийшов? - мимоволі поцікавився напарник.

– Потім. Все потім. Розповім, як тільки Фікса напише щире зізнання. Правильно, Дмитре? - Затриманий, опустивши голову, напружено сопів.

- Зберися. Бери ручку і пиши: я, такий - то такий, що проживає там те й там-то  щиро каюсь у скоєному злочині, і далі все як було.

Дмитро Кулепов, на прізвисько Фікса, мовчки, взяв ручку, і розлючено, почав розписувати термін тюремного ув'язнення.

 Усе з початку.А було так... Як виявилося, таємний здихач із багатеньких, після того, як невдала подруга відмовила йому поблизу, за триста доларів умовив нещасного наркомана розправитися з дівчинкою, яка нічого не підозрювала. Мажор передав ножа і, видавши завдаток у сто доларів, показав, де вночі зустріти жертву. В результаті, після вбивства, Фікса не вигадав нічого кращого, ніж обібрати зарізану дівчинку. На чому й попався. Чому закоханий у Світлану друг, не пішов проводжати її з гостей, зрозуміти було не складно. Проти діареї не попреш! Тут без варіантів. Хто засунув якусь погань на перерві нещасному Скворцову в їжу, здогадатися не важко. Все той же багатий Отелло. Але це вже подробиці.