Розділ 19. Наслідки прийнятих рішень.

  Вранці, прийшовши в підрозділ, був здивований розмірами очей чергового Галушка, що зустрічав мене. Капітан дивився на мене як на тихо помішаного.

- Раяку, ти справді вирішив розводити собак?

- Так, а що тут такого? Мені телефонували?

- Дзвонили, але навіщо тобі вівчарка?

- Хочу замінити чергового, - заявив я, багатозначно поглядаючи на невинного капітана.

- Зовсім не вміє він гавкати на підозрюваних, міняти треба, - цикнув я, насупивши брови.

-Тьху, На тебе. А серйозно, Раяк.

- Так пароль це для зв'язкового. Не турбуйся.

-А ... - черговий відлип від мене, а я кинувся вперед коридором.

Не доходячи до кабінету, мене зупинив начальник.

- Іване, готовий до політінформації?

- Ні, товаришу майор, це складно для мене. Краще я з газетки почитаю про поточне становище у Гондурасі чи там у Гватемалі. Це мені ближче.

- Гаразд, Іване, - насупився начальник.

- Статейку я тобі підготую сам. Зачитаєш із трибуни.

Я полегшено зітхнув.

-Добре, Валерію Павловичу. Я постараюся.

- Ех, Раяку. Не перебудувався ти з громадянки. Треба сказати «є», і випростається по стійці смирно - тяжко зітхнув майор.

- Є, - відповів, дурашливо клацнувши підборами.

Закинувши всі отримані у чергового матеріали в сейф, за годину вже піднімався в квартиру до агента.

Вікторія відчинила двері в облягаючих спортивках та квітчастій футболці, що підкреслювала неабиякі, третього розміру груди.

- Раяк, заходь. Я вже зачекалася,- ворко голосом промовила дівчина.

- Віта. Тільки робота. Я на службі, - суворо, як на партійних зборах, заявив я.

- Іване, та як ти міг подумати, - обурено зобразила образу спокусниця.

- І це чудово. Не треба нам зайвих проблем, - зітхнув я з полегшенням.

- Що там за Ломакіним?

- Степан Ломакін. Ловелас та дрібний наркодилер. У різний час через нього загинули двоє дівчат із сусідньої школи. Під тяжкими наркотиками викинулися з вікна. Проживає із сім'єю у передмісті. Ломакін старший, який у міськраді, усиновив його у дитячому віці. У спілкуванні, пацан нахабний і самозакоханий.

- Які наркотики і де бере -дізналася? - скрипнув я зубами.

- Ніби Амфетин, але не точно. У кого не знаю. А продає біля двадцяти чотирьох поверхівці, на районі. Здебільшого у п'ятницю та на вихідних. Іноді у кафе "Балеро". Але там не часто.

- Що ще розкажеш?

Поставив питання насупившись.

- Явний мудак. По ньому в'язниця плаче.

- Добре, Віку, дякую.

- А в щічку поцілувати.

Я швидко цмокнув у підставлену щіку.

-І все?

-Вікторія, я на роботі. А наша служба небезпечна і важка.

- Пам'ятаю, пам'ятаю, - зітхнула дівчина.

- І на перший погляд ніби не видно, і на п'ятий вона теж - не видна, - заспівала перероблений текст пісні дівчина.

- Коли, Іване, зустрінемося наступного разу?

- Коли буде інформація щодо наркотиків, або щось для мене цікаве.

Ок. Як завжди - прощаючись, підвела підсумок мила помічниця, яка зовсім не відрізняється сором’язливістю.

Ідучи в контору, я продовжував накручувати себе.

- Ну що, Ломакін, тепер повоюємо. У п'ятницю, сподіваюся, закінчиться твоя тріумфальна хода.

Заставши в кабінеті напарника, виклав йому свою ідею, щодо затримання мого кровника на місці злочину.

Насилу, вдалося умовити Віталіка на допомогу. На операцію, понятими, взяли двох знайомих пепеесників. Мало як підуть події!

У п'ятницю, не розголошуючи подробиць, домовились із керівником, що спробуємо затримати збитника наркотиків школярам.

Маслов був не проти. Обіцяв, у разі успіху, на додатковий вихідний. Подробиці він не випитував.

 На точці, біля двадцяти чотирьох поверхівки, прочекати Ломакіна довелося десь з годину. Підійшовши до входу в будинок, хлопець кутався в синю аляску, по брові накривши голову капюшоном. Притупуючи від холоду, дочекалися, коли відбулася передача грошей. На мій сигнал, Віталік з помічниками полетів за покупцем, а я рвонув за Степаном. Але щось пішло не так…

- Очі в нього ззаду, чи що, - подумав, намагаючись наздогнати малолітку, що мчяв, не розбираючи дороги до п'ятиповерхівки.

- Як мене тільки вичепив? Видно теж чуйка розвинена, - думав, важко хекаючи від швидкого бігу. Підбігаючи до будинку,  засумнівався з вибором під'їзду. Куди Ломакін забіг? Перший чи другий?

  Виставивши убік руки, відчув тепло у правій. Значить, другий! Майстер брехати не стане.

На п'ятому поверсі побачив відкриту ляду.

- Ну, ось і все, - зітхнув, акуратно піднімаючись сходами через горище на верхотуру. Вітер не милосердно бив у спину.

Ломакін, що знаходився за десять метрів від мене, ледве переміщався по слизькому даху.

- Чуєш, менте. Даю дві тисячі зелених, якщо мене відпустиш.

- Стьопочка. Ти засвітився з продажем наркотиків і на тобі смерть дівчат.

 - Даю п'ятірку.

- Ні. Повзи сюди, - сказав, спокійно стоячи на одному місці і чекаючи, коли до мудака дійде, що його становище безнадійно.

- Мене батько все одно викупить. Візьми гроші, - тремтячим голосом промовив дрібний наркодилер, сподіваючись на диво.

- Ще раз. Ні!

Ломакін зробив спробу оббігти мене по колу і раптом перечепивши за кріплення антени, почав ковзати вниз.

Дивом, зачепившись за край, заверещав.

- Витягни мене!

- Проси батька. Він витягне,- не блимаючи, я дивився на останні хвилини життя вбивці невинних дівчат.

Зусиль Ломакіна вистачило на дві хвилини, щоб утриматися за край замерзлого бортика. Весь цей час я відчував себе катом. Самого падіння я не бачив. Крик, що розриває вуха, і глухий удар, це останнє що почув.

- Собаці, собача смерть, - сказав про себе, повертаючись на сходову клітку, і автоматично закриваючи ляду горища на клямку.

На місці падіння невдахи наркодилера вже зібрався натовп. Поруч із трупом мелькала і чорна куртка Віталіка.