Глава 8

Нічого іншого не залишалося, як відправитися гуляти між дерев та порожніх будинків з їхніми занедбаними сараями. Але мене більше хвилює питання не чому спорожніло поселення, а чому перевертні сховали Мішель. Зупинившись поруч зі стовбуром сосни, вочевидь пошматованим здоровенними пазурами, з цікавістю торкаюся до нього пальцями щоб відчути глибину борозен, чомусь знову згадавши останню розмову з Крісом. Судячи з виразу його очей, він так відчайдушно не бажав мене відпускати, вважаючи, що лише з ним я буду в повній безпеці, а без його заступництва одразу опинюся легкою здобиччю «волохатих тварюк». Кріс ненавидить перевертнів, це зрозуміло, але він так і не зізнався чому для нього це настільки особистий принцип. Кріс чогось недоговорював, це відчувалося, але я не сильно сподіваюсь, що й перевертні будуть зі мною досить відверті. На жаль, довіряти повністю тепер я не можу навіть Мішель. Хоча, обговорити з нею хотілося б багато чого, особливо тепер, коли ані правила, ані таємниці більше не стоять перешкодою. Стільки накопичилося питань, побоювань, припущень! Та й просто хочеться побачити близьку людину. Останнім часом моя самотність як ніколи загострилась, ночами мене турбують ці недобрі сни, а вдень тягне похмурим холодом від кожної тіні. І хоч би як я себе не заспокоювала, якими б казками не втішала – ці відчуття були недобрими провісниками. Щось в моєму житті насувалося, щось неминуче.

- Привіт, Ханно, - Ерік підійшов так тихо, ніби матеріалізувався з повітря. - Гадаю, ти шукаєш Мішель?

- Не можу до неї додзвонитися, - різко обернувшись на його голос, вивчаю його зовсім іншим, геть відмінним від минулого разу поглядом. Сподіваюся, на моєму обличчі не відбився весь той жах, що я собі уявляла, читаючи про цих істот. - Де вона?

Жодному з нас навіть в голову не прийшло посміхнутися або почувати себе невимушено. Натягнутість окреслилась миттєво. Мене дуже хвилюють ці його насуплені брови та похмурий вираз обличчя. Мені от хотілося виглядати перед ним неймовірно відважною та впертою. Але схоже, Ерік помітив навіть більше, ніж було потрібно, легко прочитавши мої емоції.

- Мабуть, я пробачу тобі те, що ти навіть не привіталася. Мене більше турбує ця зневага та холод в твоєму погляді. Я настільки тобі огидний?

- Я приїхала провідати Мішель, - нервово проковтнула я уявний ком в горлі. Думала буде інакше, а вийшло ось так неприємно та зім'ято.

- Вони з Патом в місті, - сухо кинув у відповідь Ерік, не зводячи з мене очей. Мабуть намагаючись зрозуміти чи удавана ця моя «броня» або мене дійсно встигли налаштувати проти.

- Мішель в порядку? Я можу з нею зустрітися?

- Я не можу тобі цього дозволити, Ханно. Та й Мішель зараз не горить бажанням бачити тебе, поки ми не переконаємося, що ти нам не ворог. Погодься, нерозумно пускати в свою сім'ю негативно накручену людину, яка знає всю правду про нас.

- Для себе я вирішила, що займу нейтралітет! - мене чомусь в його присутності неабияк ковбасить. - Я приймаю існування інших видів, таких, як ви чи, як маргули, але я не збираюся займати чиюсь сторону, тому що я й так на своєму боці - на боці звичайних людей.

- Але ти незвичайна. Хіба твій наречений тобі не пояснив? - скривився Ерік, злегка повернувши голову, немов прислухаючись до чогось.

- Кріс щось говорив про рівновагу і особливих дівчат. І він вже не мій наречений, - глибоко вдихнувши, я зібралася сказати найголовніше. - Я вам не ворог. У вас є таке ж право на існування, як і у мене. Просто крім моєї вагітної подруги у мене з перевертнями нічого спільного більше ніколи не буде!  

- Тобто не ворог, але і не друг, - промовив Ерік, все ще прислухаючись до тільки йому чутних здалеку звуків. - Ти все ще під захистом маргула?

- Схоже, що ні. Коли я сказала Крісу «прощавай», я залишилася сама по собі.

- Тоді чому ти приїхала на Аляску? У місця, що кишять зграями перевертнів? - на мене втупилися розумним та вимогливим поглядом. - Хто тебе тут захистить, Ханно? Якщо за тобою прийдуть інші вовки? Наш народ вимирає і деякі не гребують способами. Ти все ж таки не розумієш, в якій ситуації опинилася. До того ж ти ще й лікар, справжній трофей.

- Я ветеринар і у мене є рушниця, заряджена транквілізатором, і я вмію стріляти, - хмурюся у відповідь, на що Ерік лише розсміявся, хитаючи головою. - Я приїхала сюди, тому що у мене особливе передчуття і я впевнена, що буду потрібна саме тут. Це немов поклик, це як відчути своє місце, свою місію, свій дім.

- Обнадійлива заява, але попереду нелегкий шлях, - зітхнув Ерік розслабившись, засовуючи руки до кишені. - Дуже цікаво буде спостерігати за цією сутичкою, - сріблясті очі дивляться спокійно, мудро, з почуттям власної гідності. Нічого в ньому не говорить про те, що цей вовк готовий вчепитися мені в глотку, тому що це прописано в його природі, як стверджував Крістіан.

- Хто з ким буде битися?

- Ти. Сама з собою, - я так розумію це щось з філософської полички. - А зараз, Ханно, я лише можу сказати – повертайся додому і займайся своїми справами. Якщо Мішель захоче – вона сама тебе покличе, - демонстративно розвертається та перевальцем чеше до лісу, залишаючи мене стояти по суті ні з чим.

- І вся розмова?! Ти знущаєшся?! - кричу йому вслід. Ще секунда ... ледь стримую себе, щоб не кинутися за ним і не виплеснути йому в обличчя весь свій протест, всю свою образу, обурення і ... самотність.

- Коли будеш готова, - кинув він, не обертаючись.

Зціпивши зуби сідаю в машину, тисну на газ, здіймаючи з-під коліс хмару пилу.

Я зла, я в сказі і я розгублена через те, що не розумію причини свого стану «на взводі». Це як пмс тільки в рази сильніше і постійно. Знаю, що мені потрібно виговоритися, але проблема в тому, що вислухати мене повинен той, кому я довіряю, а таких людей, схоже, не залишилося. Суцільне замкнуте коло.

З люттю беруся за прибирання, до стерильності драю все, що попадається під руку: шафки на кухоньці, мийку, стіни, стільці, підлоги, полички, двері. Це заспокоює, але недостатньо. Як припинити цей психоз? Боюся, в такому стані навіть не зможу працювати, тварини відчують і навіть близько такого ветеринара не підпустять. Шматок в горло не лізе, заснути не можу. Саме час розплакатися. Виходжу з дому, плювати, що глибока ніч. Є в цьому містечку заклад, де людно навіть вночі і ноги чомусь принесли мене саме сюди. В бар! Жах якийсь, де я і де бар! Залишилося тільки зробити ковток горілки та провалитися в забуття!