Глава 34. Запрошення

Після бою за міську браму та долю міста, в якому багато людських життів знайшли свій спокій, а долі інших навіки змінили хід своєї течії, Лаура Аріас – думала про відміну свята на честь першого дня народження своєї дитини. Істотно на її вирішення так само вплинули події, що стосується особисто її колеса долі.

Аарон, колишній глава сім'ї та її чоловік, повівся в розріз усім можливим очікуванням жінки. Його безрозсудна атака на Ардеса – їхнього сина, повністю придушили її та прибрали опору з-під ніг, вона закрилася в собі, у тих переживаннях та горі, що йшли за божевіллям чоловіка.

Бій Ардеса та Ночі, в якому він отримав своє найнебезпечніше поранення за весь час перебування в новому світі, опосередковано повернули Лауру на цю землю. Думки про чоловіка, його безумство і втечу, відразу ж відійшли на другий план, як тільки жінка почула жахливі новини про плачевний стан сина.

Турбота про нього, його лихоманка і муки стали для неї рятівним колом з океану гіркоти. Подібний парадокс, дивуючи саму Лауру, але вона не сумнівалася в його міцному дусі та тілі, і що подібна рана не стане йому смертельною. Всі думки та сили були кинуті на виходжування Ардеса, повністю поглинувши увагу Лаури. Після відведеного часу, вона зрозуміла, наскільки безглуздо поводилася, затіявши гру в самітниці.

Іланія, що так дбайливо і стурбовано проводила майже весь час біля ліжка Ардеса, намагаючись максимально наблизити його відновлення, значно вплинула на думки Лаури.

Не підроблена турбота, виявлена ​​цією дівчиною, переконала пані Аріас, у щирості її почуттів та правдивості заручин. Вона й уявити не могла, що подібне могло статися, навіть у найсміливіших фантазіях. Але правда була перед нею, явною і кричущою. Подібне вкоренило в ній бажання продовжувати жити і допомагати своєму синові на його шляху.

Зрідка, в короткі моменти перед сном, вона дозволяла собі помріяти про майбутніх онуків, і сподіватися на те, що вони не будуть такими ж активними в зростанні як їхній тато, і вона зможе насолодитися їхнім дитинством і дорослішанням.

Організація свята, не дивлячись на всі ті події, що бентежили, було бажанням самого Ардеса. Дворецький Торас, ще до битви землянина та Ночі, виявив бажання Молодого Глави, влаштувати святкування незважаючи ні на що, навіть якщо він сам не зможе бути присутнім. Сім'я Аріас повинна була показати власну перевагу над усіма негараздами, і тотальний контроль над ситуацією.

Остання бесіда, в якій Ардес згадав про бій, але не фізични; і людях, що будуть раді його відсутності, дуже насторожили Лауру. Вона не розуміла, проти кого її син планував вести «війну» і, яка з сімей, могла бути рада його ранам. Вона сумнівалася в його міркуваннях, вважаючи, що знає всіх гостей набагато краще і довше, ніж її син, який хоч і виглядав дорослим і поводився як чоловік, прожив не досить довго, для подібних підозр. У відкриту надавати сумнівам його слова вона не прагнула, вважаючи, що подібний досвід теж буде важливим, і зайва обережність Ардеса, її радувала. Якщо він помиляється, у чому жінка практично не сумнівалася, він сам це зрозуміє.

Залишивши його і Тораса наодинці, Лаура попрямувала контролювати процес підготовки до свята, офіційний початок його був ближче до вечора, але справ залишалося надто багато. З усмішкою та добрими словами, вона попрощалася з Іланією, взявши з неї слово, що та скористається можливістю та відпочине до початку Церемонії Атрибутики.

Молода Матріарх, анітрохи не чинила опір подібній обіцянці, розуміючи, як сильно виснажилася за ці п'ять днів. Повільним розміреним кроком вона йшла вже знайомими коридорами, безпомилково вибираючи напрямок до своєї кімнати.

Слідом, занадто тихо, ступав пониклий Віал. Чоловік із самого інциденту відчував за собою провину, що не зміг захистити свою пані в момент небезпеки, і що подібна шляхетна роль випала цьому низькосортному голові маленької родини. Він докоряв себе за власну бездіяльність, і неуважність. Як і вимагає його роль охоронця, він зайняв вичікувальне положення біля входу в бібліотеку, уважно вслухаючись і спостерігаючи за обстановкою. Наче Цербер, страж брами, він не пропускав повз себе жодної порошинки і вітерцю, гордо випнувши підборіддя, насолоджуючись своєю переважаючою силою над кожним із місцевих мисливців.

Яке ж було його здивування, коли останнє, що він пам'ятав після пробудження, – це зруйновані двері бібліотеки, жахливий розгром усередині, і велика кількість крові на підлозі. Віал не розумів, як і коли відключився, ніби він став бездушною статуєю, що пропустила всю небезпеку повз себе.

Так само, чоловік не міг позбутися згубних думок про випробуваний страх, у той момент, коли він увійшов до дозволеної бібліотеки. У залі було троє, пані Іланія, поранений Ардес, і високий дворецький Торас, що стояв біля них.

Саме від статного слуги, як здавалося Віалу, він відчув жахливу ауру придушення та гніву. У той момент, коли дворецький сім'ї Аріас, стискав кулаки, і з почервонілими очима дивився на свого пана, вартовий Молодої Матріарх забув, як дихати і рухатися. Йому здавалося, що тільки-но він необдумано поворухне хоч пальцем, Торас розірве його на тисячі шматків.

Чоловік не розумів, як подібний слуга маленької сім'ї міг викликати в ньому подібне. Ніколи раніше, з усім його досвідом у Заборонених Землях, він не відчував такого. Зараз у ньому не залишилося і сліду тієї гордині і гордовитості, що йшла за кожним його кроком у родинному маєтку Аріас.

Байдужість і холодність його пані лише додавали Віалу почуття провини і власної неспроможності. Вона не злилася і не кричала на нього, не вимагала покарання за провину, повністю забувши про його існування. Єдиний, хто був у її думках ці п'ять днів – Ардес. Незначний глава маленької сім'ї. Він заздрив і плакав у серці, бажаючи зайняти його місце. Він вважав себе тим, хто був найближчим до Молодої Матріарх, весь час, супроводжуючи її, як особиста охорона, він уявив себе близьким їй. І ці фантазії та думки розбилися, як вітражні мозаїчне скло улюбленої бібліотеки Ардеса.