Глава 41. Друг

Кожен завмер в очікуванні, передбачаючи особисту зустріч із Покровителем. Для кожного з присутніх такий випадок був надзвичайною рідкістю, яку навряд чи можна було з чимось порівняти.

Тільки Ардес і Торас, можна сказати, звикли до подібних викривлень простору та несподіваних появ. Що ж до землянина, то навіть розмови і зовнішність Еквіная, вже було чимось звичайним і ординарним. Єдине, про що жалкував Глава Аріас, він особисто не зможе побачити, хто вийде із розлому. Ардес міг сподіватися лише на розвинений слух і нюх, немов у дикого звіра. І знову, йому бракувало практики, а згадувати про можливість зосередитись, у його нинішньому стані, і не варто.

Подібна ситуація радувала молодого чоловіка. Застигла тиша, діяла заспокійливо, особливо для його голови, що розколюється, приносячи з собою умиротворення. Мати нагоду впасти, на тому ж місці, де він зараз стояв, стала б апогеєм його бажань.

Настав момент, коли перший крок шановного гостя ступив на зелену траву широкого саду. Грубий та сильний, досить знайомий, що Ардес зміг розпізнати його володаря.

"Неймовірна сила відновлення", - Ардес посміхався, злегка опустивши голову до землі, наче розглядаючи рослини біля своїх ніг.

- Це Покровитель Еквінай, Пане, і слідом за ним Пані Скрофа, - завбачливо, коментував те, що відбувається, Торас, тихо нашіптуючи над вухом, чоловіки.

- Я чую, дякую, - одразу ж уловив і другі звуки кроків, легші та спокійніші, чому дивувався Ардес, усвідомлюючи габарити Південної Покровительки. – Чому вони вирішили прийти?

– Хіба ви не запрошували їх на свято?

- Так, але все це було до тих подій, - намагався говорити максимально тихо землянин, щоб сторонні вуха не змогли почути їхню розмову.

У той час, поки двоє чоловіків змовників, шепотіли нерозбірливі для інших слова, всі запрошені гості, намагалися хоч миттєво подивитись на двох Звірів Покровителів.

З кожним новим кроком, Скрофа і Еквінай проходили повз людей, що стояли на колінах, слухаючи вигуки слів вітання і поваги. Зосередившись на єдиній меті, Покровителі не звертали й уявної уваги на інших, ніхто, крім Ардеса, не зміг привернути увагу їх, схожих на сонце, очей.

Коли до землянина залишився з десяток кроків, від тіла Покровителя Північних територій, почав розходитися щільний білий туман, що під світлом бузкових і синіх коралів, перетворився на різнокольоровий дим, що клубиться; повністю приховуючи чотирьох від інших очей.

Скрофа, Еквінай, Торас та Ардес, зникли за райдужною ширмою туману, але не промовили ще жодного слова. Ардес міг уловити лише коливання температури та вологості навколо тіла, але ніяк не міг розрізнити можливість відкритої бесіди.

- Ти дурень, Ардесе Аріас! - пролунав гнівний, знайомий голос, Еквіная.

- Великий Покровитель, якщо я Вас образив.

- Ніхто нас не чує, - обірвала підступну тираду співрозмовника, Скрофа - І не бачить.

- То, хто з нас ще дурень?! – в той же час, змінив тон голосу та манеру мови, Ардесе. - Я ж попереджав, бути обережнішим!

- Ніхто не просив тебе ризикувати своїм життям, дурне! – сердився, до кінця не розуміючи, на кого чи що, Еквінай.

- Мені треба було дивитися, як ти вмираєш? А потім ще й дивитися, як Скрофа в'яне?! – від подібних звинувачень, замість слів подяки, в Ардесі прокинулися невідомі раніше резерви сили, що існують лише для таких випадків. - Я не підписувався на подібне, потрібно було пересуватися кудись подалі, і там розігрувати свої болючі сцени.

- Думаєш, я хотів сюди повернутися? - продовжували лаятися, немов нерозлучні друзі, двоє чоловіків. - У мене не було вибору, це найближче місто.

- Ось і я не мав вибору! - відмахувався від слів Покровителя, Ардесе. - Якби ти помер, Скрофа вбила б і мене.

- Стривай, мене не треба згадувати у вашій перепалці, - зі здавленим сміхом, відповіла дівчина.

Вона багато століть не бачила такого старшого брата. Весь той напускний спокій і шляхетність, що він виробляв у себе багато років проведені в цьому світі, пішли в небуття, як тільки він побачив Ардеса. Причому Скрофа ще пам'ятала ту нервозність, з якою він відкривав портал, і з диким бажанням висловити слова подяки за порятунок його та її життя. Але, як вода в реальному світі, буває спокійною і тихою, так може виявити свою могутність і вирувати у вигляді штормів, і знищувати все на своєму шляху; так і Еквінай, піддався мінливості своєї стихії.

- Моя сестра не винна! Це все твій дворецький, він переконав її в твоїх силах і можливості врятувати мене. Клятву так само приймав він, - вказав пальцем на чоловіка, що стояв праворуч від мандрівника світів, Еквінай.

 - Свої претензії, лиши для мене! - активно жестикулював руками Ардес, немов зрячий, кілька разів, щоправда, ледь не зачепив Еквіная, що близько стояв. - Торас турбувався за ваші життя, природно, він прийняв таке рішення.

- Але ж ризикував життям саме ти! Думаєш, я радий бачити тебе у такому стані?

– Ось! Ти мене розумієш, я теж не міг дивитись на твої муки, - перепалка остаточно втомила Ардеса, більше не в змозі терпіти, він скористався можливістю і сів на землю, схрестивши ноги. - Я втомився, якщо хочеш продовжувати, то почекай до завтра, у мене все-таки свято.