Глава 50. Гіркота втрати. Частина I

Детально опис північного володаря, у книзі, що читав Ардес, був дуже правдивим та докладним. Його коротка густа шерсть справді була ще біліша, тієї шкіри, що носив його людський образ. Навіть на тлі снігу, цей справжній прояв чистого кольору виділявся надто контрастно. Довга густа грива синього кольору, розвивалася від тиску холоду і жару, немов вплітаючись у синє плаваючі візерунки по всьому масивному тілу Еквіная.

Той образ, що вималював у своїй голові Ардес, коли читав про Скрофу, значно відрізнявся від того, що він бачив зараз. Звиклий уявляти короткі лапи і велике тіло, з ледве красивою, якщо можна так сказати мордою, Ардес не відразу міг зрозуміти, яким чином, автор рядків про вигляд південної Покровительки, описав її так потворно.

Певна схожість, з дикими кабанами, знайомі Ардесу по рідному світу, все ж таки були, ось тільки незначні. Тіло було куди стрункіше за очікування, гладка і густа червона шерсть мала на своїх кінчиках золотисті вкраплення; перетворюючи образ Скрофи на якийсь вишуканий витвір мистецтва. Міцні довгі лапи, більше схожі на ноги гірського цапа, так само обрамлялися золотими копитцями, що так гармоніювали з переливами вовни. Тонкий хвіст, з пензликом на кінці, палахкотів полум'ям, і монотонно розгойдувався з боку в бік. Сама ж звірина морда, єдине, що зближало Скрофу з її далекими предками із землі. Під широким лобом тягнувся довгий і такий самий широкий ніс, по краях якого парами випирали товсті ікла; по три з кожного боку. І на подив самого Ардеса, ці ікла, так само яскраво звелися золотим, дуже яскравий відтінок, наче дуже жаркий вогонь.

Скрофа стала першою з двох Покровителів, хто кинувся в атаку, на опонента. Безглуздість використати свою стихію, змусила її бігти напролом, виставивши товсте і широке чоло, наче таран.

Усього пара трійка кроків, через невідповідність розмірів «арени» для подібних дуелей, відчувалися як невеликий землетрус, змушуючи трястись весь маєток та його оборонні стіни. Золоті ікла, що йшли відразу за широким чолом Скрофи, і в один момент наздогнали лускату шкіру ящера. Вперше, з початку битви, появилася кров цих чотирьох титанів.

День, з болючим риком, стрімголов відлетів назад, власним тілом знищуючи зовнішню стіну маєтку, приземляючись на широкій головній площі Вентум. Нехай навіть і ця територія була мала для битви гігантів, і все ж вона перевершувала розміри саду в кілька разів; дозволяючи величезним істотам вести свій поєдинок.

- Скрофа! І ви обоє! – кричав на все горло Ардес. - Уникайте його вогню! Якщо його сила потрапить до вашої крові, зараз я не зможу вас врятувати!

І без згадок землянина, троє знали про подібний ризик, і навіть не думали, знову наражати його на болісне порятунок їхніх життів. Особливо Еквінай, мав намір триматися якнайдалі від Дня, вдаючись тільки до підтримки або далекобійних атак своєї стихії та Атрибуту, як і Торас, вони були природним ворогами опонента, особливо полярний змій, який завдяки своєму Атрибуту, зводив їхню різницю в Рангах розвитку нанівець.

- І постарайтеся не вбивати людей у ​​своїх атаках! – продовжив зривати Ардес голос. – Чорт із ним, із містом та будинками. Відбудуємо заново, тільки від цього не буде сенсу, якщо не буде кому в них жити і працювати!

- І як нам, на твою думку, це робити? Супутньої шкоди не уникнути! – скористалася моментом, поки День приходить до тями після атаки, відповідала Скрофа.

- Постарайся! – наполягав на своєму землянин. - Вам що, обов'язково в таких тілах боротися? Зменштеся до розмірів людей і бийтеся до останньої краплі крові!

- Йому це скажи! – фиркнула убік ящірки, дівчино.

- Тенебріс, - різко звернувся до дівчини, що стояла біля стіни, Ардес - Є ідеї, як змусити його знову прийняти людську подобу?

- Вам треба трохи потерпіти і почекати, - знизала плечима, і безтурботно посміхнулася чорнява, - скоро все закінчиться.

- Що ти маєш на увазі? – узяв слово Еквінай, уже поширюючи від свого тіла, білий серпанок густого туману.

- Оскільки ми союзники зараз, можу відповісти, - продовжувала усміхатися дівчина. - Той, кого він називає Паном, категорично заборонив нам першими починати бій або атакувати. А ви самі чули цю ящірку, він не любить коли його слова не сприймають серйозно.

- Тобто він прийде і сам його покарає? – затеплилася надія в серці Ардеса.

- Або повністю знищить місто, - до тремтіння в кістках, холодно розсміялася Тенебріс. - Я не знаю, навіщо він власне вивів свій образ із тієї глибокої калюжі. Він, краще за мене знав, безпідставність переживань за тебе.

– Мене? – вказав на себе пальцем, ніби не розумів, що був причиною сказу звірів та тисячею смертей, мандрівник світів.

- Кристал Дійсності розкриває саму суть істоти, на якій він використовується, - скосилася на розлюченого Дня, дівчина. – У твоєму тілі є щось, що зводить звірів з розуму, і кристал розкрив це, змушуючи наші інстинкти бунтувати. На його, та їхньому рівні, - почергово вказала на свого колишнього соратника та Покровителів разом із Торасом, - ми можеш контролювати власний голод. А ось ті, хто нижчий... ну, наслідки ти можеш побачити в місті. Впевнена, по всій межі ваших земель відбувалося щось подібне. І все через тебе, солодкий Ардесе.

Не сказати, що Ардесу було начхати на подібну заяву, і всі ті смерті, що він побічно приніс своїм існуванням. Але зараз було не місце і не час тяжких душевних дум і мук. Час для совісті ще настане, а якщо віддатись меланхолії зараз, це може завдати ще більшої шкоди і збільшувати і без того величезний список імен у зошиті смерті. Він вирішив залишатися зібраним і безкомпромісним до кінця.