Ра ііані

2.

8801 В.І.Ц.

Здається я прокинулась… От тільки це не був той “сон”… Це було щось глибинне, ірраціональне, те що вислизає із свідомості як тільки ти відкриваєш повіки… Сон прадавній, який описували наші предки. В якому бачиш фрагменти сенсорних образів які складаються в небачену у реальному житті мозаїку. Сон без очищення пам’яті, без перевірки систем, без будь-яких корисних для мого корпусу дій… Просто сон… Хіба таке можливо?...

Біль…

БІЛЬ !!!

Яка я рада, що нарешті його відчуваю!

Пробую сісти та озирнутись. Біль хапає в різних частинах біологічного тіла.

Я знаходжусь в приміщенні… Сиджу на столі… Напівтемрява… Лампи на стелі не світять… На підлозі валяються залишки кабелів, в кутку родайський блок живлення, ще пару приборів.

Я тут одна…

Пріоритет - діагностика систем життєздатності.

Зв’язок - як і раніше відсутній.

Знову лягаю на стіл. Заплющую очі.

Біль! Зараз він мій найбільший помічник. Адже без техпідтримки мушу все робити сама.

Зазвичай за роботою всіх систем мого корпусу слідкують інженери. Йде безперервна корекція та підтримка біологічних органів та синтетичних складових в належному стані. За командами по альфаканалу підключаються необхідні резерви, у кров вводяться хімічні препарати. На моїх лінзах відображаються тільки звіти про перебіг цих змін, і я навіть не звертаю уваги на поточну інформацію. Звичайно, я і сама можу все моніторити і калібрувати. Але навіщо витрачати свої ресурси?

Та не цього разу. Тепер доведеться робити це в ручному режимі.

Отже, біль – це ніщо інше, як сигнал в мій мозок. Необхідно правильно його зрозуміти та вжити заходи по відновленню оптимальної роботи мого корпусу.

Відмічаю помірний біль в лівому передпліччі, гомілці, стегновому суглобі. Пригадую, що падала на ліву сторону. Сканую ліву ногу ультразвуком – ні тріщин, ні переломів. Все таки кістки в мене пройшли належну обробку свого часу, мають і не таке витримувати. Діагностую розриви капілярів та гематоми.

Якби, я була підключена до альфаканалу, то вже у мить падіння, на рівні внутрішнього зору з’явився напис «Увага! Коригування стану…». А тоді у кров почали б надходити необхідні речовини.

Ручне керування. Старт.

Цікаво, чому воно називається «ручне», якщо все меню відображається на очних лінзах і керую я фактично зміною положення та фокусу зіниці?...

Якось дивно пригають мої думки. Щось не так зі мною…

Вибираю меню - рівень хімічних сполук. Граюсь з налаштуваннями аналгетиків та антикоагулянтів. Тепер мій організм має все це синтезувати в прискореному режимі…

Голод.

Зовсім забула про запаси.

Підводжуся.

Оу! В голові відбулися незрозумілі симптоми, зір розфокусувався і знову прийшов у норму. "Запаморочення"? Звідки я знаю це слово?...

Безумовно зі мною щось не так.

Де ці бісові поживні капсули?

Відкриваю відсік.

Пам'ятаю було п'ять. Тепер одна ...

Ру одвварі!

Злість!

Вколюю вміст капсули собі в вену.

Потрібно рухатися.

Потрібно вибратися з цієї планети і зв'язатися з куратором.

Зробити доповідь. Отримати більше інформації.

Спіймати Ру одвварі!

А якщо його вже затримали? Хоча чому "Якщо"? Однозначно спіймали. Імовірність 95,5%.

Можна не поспішати. Час є. Час... Час?

На таймері 8801 цикл!

Що? Минуло два цикли, а не один, як я думала? Як? Це означає ... А що власне? Що мій організм два рази переривався на сон. Питання: це була системна необхідність або мене вводили в сон в ручному режимі? До біса, знову цей "ручний режим", прилипло же слівце.

Система вводить організм в сон у ряді випадків. По-перше, коли організм виснажений фізично і не отримує поживних речовин. Це буває вкрай рідко зараз - у всіх хто на місіях запас поживних капсул на п'ять циклів вперед, плюс твою біометрику постійно моніторять і в крайньому випадку техпідтримка викличе бригаду допомоги. По-друге, коли самій системі треба перезавантажитися - передати деякі типи даних в РІЦ, очистити пам'ять від непотрібних даних, зробити планове сканування корпусу, привести біологічні системи в норму та інше. Ось це як правило мій варіант, як і 79% таких же мандруючих по галактиці індивідів як я. Бували однак такі випадки, коли потік вхідної інформації був настільки великим, що мозок не встигав її обробляти - тоді теж система примусово вводила нейронну мережу у сон раніше середньостатистичного часу.

Але! Можна ввести в сон і поза системою. Так роблять в РІЦ. Роблять в дорослому віці нечасто і тільки з дозволу куратора. Як правило для розширеної діагностики, апгрейдів систем, трансплантації або протезування. Такий сон відрізняється від системного і називається гібернацією. І можливий тільки за допомогою спеціального обладнання.

І ось знову питання: мене ввела в сон моя система або Ру одвварі? Якщо він, то як? Якщо система: то чому?

І мабуть найголовніше питання: що сталося в період мого 8800 індивідуального циклу?

Не дізнаюсь відповіді, поки не підключуся до альфаканалу.

Рішуче залишаю приміщення, спускаюся сходами і виходжу назовні  -  в один з численних тунелів в цьому місті.

Виклик просторової моделі Б.487-3.

Вдивляюсь в модель. На проекції багато білих плям. Але схему проїзду до станції вокзалу видно чітко. Тому ігнорую факт неповноти моделі.

Вперед ...

... Точніше назад. Дорога назад у вагоні вакуумного потягу. Вагони побудовані ще за старим стандартом, який не брав до уваги усього розмаїття істот, а був заточений виключно під гуманоїдів. Та мені так навіть краще.  В такому середовищі можна зібрати багато соціокультурної інформації. Це звичайно не основне моє завдання, так "додаткова функція", але ось в Центрах міжвидових відносин, готові битися за записи з моїх сенсорів саме з таких ось поїздок.



Санні Міллер

Відредаговано: 18.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись