Раб. Книга 1. Чужий біль

02.01.

Антер

Масаж... Як їй вдається постійно приводити мене до тупика?

Адже на якусь мить здалося...

Знаю, що здалося.

Йде, потягує за поводок, бачу кілька піщинок на спині – звідки вони там, наче господиня на піску не лежала.

Ти хотів пояснення? Ось, будь ласка, пояснення: тебе використовують для вирішення своїх проблем, а зовсім не якось по-особливому ставляться. Логічно, звичайно, кожен може використовувати раба, як йому заманеться. Не вдається до кінця розібрати, що вона там шепоче Свеллі, але, схоже, зі мною просто експериментують. Хоча іноді...

Несподівано зупиняється – ледь не врізаюся, ледве встигаю загальмувати. Свелла йде, господиня залишається на місці. Коли ми вже підемо звідси?

Не стримуюсь, піднімаю руку, легенько пальцями струшую піщинки. Ямаліта трохи повертає голову, і, здається, я до неї нахиляюся, відчуваю аромат, прости, що доторкнувся, не витерпів... Хочеш – карай... Я ж не залізний...

Кому є діло до того, який ти, раб.

– Пісок, – пояснюю тихо.

– Боже мій, Антере... – так само тихо відповідає. Повертається, хоче щось додати, очима своїми яскравими дивиться, але тут з'являються Селій і Халір. Хоч рабиню за собою не тягнуть. Ямаліта видихає, відвертається назад.

– Літа... – кидається до неї Селій, але від пані стільки холоду виходить – ніби це не вона зовсім недавно так ніжно торкалася моїх плечей.

– Ти вибачиш мене, правда? Я ж нічого особливого...

– Селію, я з тобою сьогодні розмовляти не хочу. А якщо вважаєш, що не зробив нічого особливого – то і взагалі не хочу.

Халір штовхає його в бік, Селій бурмоче якісь виправдання з приводу того, що вона йому дуже подобається, що він втрачає голову і взагалі мало не жити без неї не може. Що здатне змусити вільну людину так себе не поважати?

– Як хочеш, щоб я тебе пробачила, – каже Талі, – то сьогодні мене не чіпай! Тоді подумаю.

Селій знічується, але погоджується. Ну так, вільний-то він вільний, але одне її слово, і навіть мама не врятує. Все ж таки в цьому відношенні Тарин занадто перекособочен. Звідки пішло, цікаво? Страх може штовхати людину на що завгодно, тільки у кожного своя міра цього страху.

Приходить Свелла з похідним медиком в руці, не подобається господарці Олінкін поцілунок. Швидко прибирає, ну я не в накладі, мені він теж задоволення не доставив. Одне і радує, що легко відбувся та, можливо, Олінка не покарає свого нещасного раба. Прямо зараз.

Халір з Селіем нас не чекають, хоча, з приводу моєї щоки, здається, перешіптуються. До демонів виродків.

Ямаліта повертає медика Свеллі. Виходимо, стемніло, навколо виблискують садові світильники, обидві місяця вже на небі – один зелений, інший червоний, але зовсім трошки. Ямаліта підходить до одного зі столів, зголодніла, напевно. Кладе щось до рота, після раптом бере інший шматочок, обертається – підносить до моїх губ.

– Хочеш спробувати?

Відвертаюся швидше, ніж встигаю зміркувати. Ще я в тебе з рук їсти почну.

Тамалія

Скоро ніч, як же все-таки красиво довкола оформлено! Світло, тіні, всюди відчувається естетика і гармонія. Чергова зміна блюд – не стерпівши, беру щось з таці, я ж тут нічого майже не пробувала, та й їсти якось хочеться. Антеру теж, напевно, хочеться...

Пропоную, відвертається, що таке, мій хороший?

– Антере... рабів цим годувати не можна? – уточнюю тихо.

– Та хто ж вам заборонить.

– А що тоді?

– Нічого. Не голодний.

– Я не відпущу тебе до рабів, вибач. Тому краще з'їж що-небудь зараз.

– Переб’юся, – бурчить. Так що ж ти там надумав?

Гаразд, як хочеш, до будинку від голоду не помреш. Щось мені і самій вже перехотілося.

Охи, ахи, пані Ямаліта повернулася, не ображайтеся на чоловіка, що з нього взяти, у них же витримки взагалі немає... На рабів своїх подивіться, ідіоти. Тоді й кажіть про витримку.

Посміхаюся променисто, хвалю види, захоплююся морем, ні-ні, ну що ви, ні на кого не ображаюся, просто нервова... Не кажу так, звичайно, але легенди своєї дотримуюся.

– Пульт давай! – радісно повідомляє Халір, підводячи до одного зі столів на галявині.

– Навіщо? – не розумію, а серце мало не зупиняється. На столі гора пультів складена, раби навколо вишикувалися.

– Грати будемо!

– З моїм рабом? – питаю підозріло.

– З усіма! – сміється вже знайома мені панянка, волосся неприродно руде, плаття синє, складно мені судити про красу людини, яка бере участь в цих ігрищах. По-моєму, вона серйозні плани на Халіра будує і мене мало не суперницею визнала. Обличчя, наряди, посмішки, як же мені від них відкараскатися?

– Розкажіть нарешті, що за гра! – прошу. – Я ж не знаю нічого.

– Якщо простий варіант – перемішуємо пульти, витягаєш, натискаєш, дивишся, чи свій раб закричав.

– І в чому сенс? – питаю.

– Той, хто вгадає виграє, хто програє бажання якесь загадуємо.

Так, весела гра. Таке враження, що їх приваблює можливість потикати в пульти чужих рабів.

– Є ще ускладнений варіант, – повідомляє Олінка. – Можеш робити що завгодно з тим рабом, чий пульт витягнеш.

Та ні, ти мого Антера не отримаєш!

– А в чому сенс? – повторюю здивовано.

– Ну як же... адже чужим рабам просто так не можна наказувати.

– Ну а де має бути весело та цікаво?

– А тобі що, не весело і не цікаво?

– Поки ні. Зі своїм рабом я і так можу робити що завгодно, і не бачу різниці, якщо я те ж саме зможу зробити з твоїм. І потім, можна ж помітити, у кого який пульт, це не чесно.

– На такий випадок вимикається світло або стіл накривається покривалом, і пульт береться навмання.

– Ну не знаю... – тягну, господи, що ж мені придумати? – А вам не набридає в одне й те саме грати?

– Ми заради тебе хотіли, – встряє Свелла. – Тобі ж в новинку.

Ох, вік би мені таких новинок не бачити!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше