5

Антер

Довго кручусь у ліжку. Дивно, як присутність Талі, нехай навіть у своїй кімнаті, повністю перетворює весь будинок!

Вдень не міг змусити себе вийти, всі думки про нічну поїздку. «Не була я з іншим чоловіком... Якщо це так важливо для тебе...» Не ідіот? Значить, помітила, що важливо. Значить, могла сказати, де була. Забув уже, що господарям не можна знати про те, що для тебе важливо, тому що так їм простіше бити туди, де болить?

Але ж ніби переживає, питає. Після вечері сидів у гамаку, дивився на її вікна, тинявся по вітальні, вийди, поговори зі мною, як раніше. Краще відчую себе дурнем, що не знає очевидного – де можна провести ніч, якщо це не ділова зустріч і не зустріч з друзями, і повернутися звідти такою... втомленою. Поговори, розкажи, будь ласка.

Ну так, звичайно, розмріявся. Награлася пані, набрид ти їй. Схоже.

Сон якийсь тривожний, постійно прокидаюся, картини з рабського життя переслідують, лише б не кошмар знову. Ненавиджу ці кошмари.

Тамалія

З ранку будить дзвінок пані Кларни: стурбована, чому це мене стільки днів не видно. Пропонує прийти прямо зараз, ледве відбиваюсь перенести на завтра.

Втім, не такий вже й ранок, сніданок чекає, при чому обидві порції, значить, Антер ще не їв. Шукаю, де він. Знаходжу в спортзалі.

Не встигаю помилуватися, швидко мене виявляє, підходить:

– Господиня?

– Займайся, – посміхаюся.

– Щось потрібно? – уточнює.

– Просто скоро збиратися будемо. Але можеш доробляти, не кваплю.

Щось Антер збентежений, вирішую залишити його, проте досить швидко приєднується за столом. Господи, як же набридла ця натягнутість! Адже все добре вже було. Може, не брати його з собою? Думала ж як краще, прогулятися разом.

Навіть не знаю, що і запитати. Зробити вигляд, ніби нічого не помічаю, і спробувати непомітно повернути колишні стосунки? І як я це зроблю, коли поняття не маю, що сталося.

– Як мені одягнутися? – цікавиться.

– Тобі не потрібно кожного разу питати про це. Якщо раптом знадобиться щось особливе, обов'язково скажу. В інший час одягайся, щоб самому подобалося.

– Добре, господиня.

– І давай без «господині». Будь ласка.

Киває мовчки.

Так, мені потрібно буде в певний відрізок часу пройти по певній вулиці. За стінами, звичайно.

– Май на увазі, підемо пішки, – додаю.

– Далеко ж? – дивується.

– Прогуляймося, – посміхаюся.

– Добре, г... як скажеш.

Зітхаю. Іду до себе, надягаю на ліву руку спеціально заготовлений надолонник з памкою, мімікруючий і непомітний. Його-то і потрібно буде передати. Сканують зазвичай праву. Якщо випадкова і коротка зустріч, надолонник найкраще підходить.

Розглядаю себе, да вже, не сказати, щоб свіжою виглядала. Хоча виспалася наче. Але так хочеться, щоб Антеру приємно було зі мною йти, надягаю то синє плаття, в якому в кафе з ним їздила, доведеться каблуки підібрати, ідіотка я, напевно. Далеко ж йти, ноги втомляться. Не слухаю доводів свого «циніка», хочу ще одне побачення!

І пульт покладу в сумочку. Всім мовчати.

Про всяк випадок надягаю мікросітьовик, раптом вийде в базу музею залізти. Про мікромедика теж не забуваю. За останні дні не раз виручав.

Спускаюся. Отакої: Антер, здається, не дуже вражений, кидає на мене погляд, відвертається до вікна в садок. Перебираю вміст сумочки, справляючись з емоціями. Пам'ятає він там, що коли господиня одягала! Ще не пізно переодягнутися і не знущатися над своїми ногами. Але тоді точно ненормальною вважатиме.

Антер

І як, демон дери, поруч з нею йти? Сукня ця, шквал спогадів, тільки коли з нею танцював, інші емоції були, а зараз як представлю, що тримав руки на талії... Все є таки іноді здається, спеціально витончено знущається зі своїм безневинним ангельським обличчям.

Відвертаюся, намагаюся заспокоїтися. Мовчи і терпи. Хм, цікаво, що скаже, якщо піду голову під холодну воду засуну? І чи надовго допоможе, поруч буде ж.

Пригадую Аміру. А що, гарне охолоджувальне. Тільки чим далі, тим гірше допомагає.

– Антере, йдемо, – кличе. Йду.

– Пульт не забули? – питаю. Не видно на поясі.

– Не забула, – каже. Дивно.

Ставить двері на сигналізацію.

– Завтра потрібно на реабілітацію сходити, пані Кларна вже шукала, – посміхається. На реабілітацію...

А й справді, чомусь чим далі, тим частіше забуваю про причину, по якій ти тут. Іноді здається, що всі розмови про те, що чоловіки тобі неприємні – всього лише розмови. Де ти була вночі, Талі? З ким?

Тамалія

Ох, як же хотілося, щоб Лерку прислали! Але навряд чи її вдруге поспіль відправлять, хоч би приїхала на кілька днів – як було б класно. Душу б відвела.