Розділ 5

Наталка обернулася і пішла вздовж огорожі спортивного майданчика. Андрій попрямував в протилежну сторону уздовж тієї ж огорожі. Раптом він почув різкий скрип і очима почав шукати джерело звуку. Старе дерево упиралося об металеві грати огорожі і, погойдуючись від вітру, видавало гучний писк.

 Цікаво, чи буває деревам боляче?- подумав Андрій. У цю хвилину з тої сторони, куди пішла Наталя, він почув звук мотоциклів. Андрій обернувся і побачив рожева Наталчину куртку. Мотоцикли зупинилися біля Наталки. Четверо хлопців, поблискуючи ланцюгами на поясах, пригальмували біля знайомої фігури. Одним рухом поставили машини на гальма, не заглушаючи при тому мотора. Підбігши до Наталі, схопили її за руки повалили на землю. Наталка відчайдушно виривалася, кричала, але її голос заглушав мотор мотоцикла, що ревів . Андрій пригадав ямку на грудях Наталі, яка відкривалася всякий раз з вирізу на футболці ця ямка належала тільки йому і він нікому її не віддасть. Побачивши, як хлопці хапають її, і зривають куртку, побіг до неї. Наталка кричала і відбивалася, але сили були нерівні.

На дорозі лежала палиця, Андрій схопив її і з розмаху ударив кривдника, іншому дісталося з другого розмаху. Хлопці залишили дівчину і повалили Андрія на землю. Наталка розгубилася і поповзла до бойлерноі. Вона знала, що там за виступом одноповерховій прибудові можна сховатися. Коли вона вчилася в школі, бігала сюди з дівчам під час перерви на перекур. Тремтячи всім тілом, притиснулася до холодної стіни і закрила рот долонями.

- Ти його замочив, виродок! Дивися, шия на хрін пішла на бік.

- А де тьолка? - почула Наталка писклявий голос і притиснулася до стіни.

- Змотуємося на хрін!- крикнув, як відрізував хлопець в шкіряній куртці.

- Чому їдемо? Тьолка нас впізнає.

- У тебе виродок, бандана на носі, знімеш її і тебе ніхто не впізнає.

- Господи, помилуй! Господи, помилуй! Господи, помилуй! Жодну молитву не можу пригадати. Можу! Господи спаси і збережи!- несомовито повторювала Наталя.

- Дивися, у мене кров, простогнав «писклявий».

Розвернувся і ударив ногою, лежачого на землі Андрія.

- Не розвозь соплі, кров у нього! Валимо!

Коли замовк мотор від'їжджаючого мотоцикла, Наталка розплющила очі. Тепер вона зрозуміла, що не може підняти праву руку і встати на ноги. Наталя поповзла до скривавленого Андрія. Він не ворушився.

- Тільки живи! Будь ласка, не вмирай!

Пригадала, як її вчила бабуся в будь-якій ситуації робити те, що можеш, а потім будеш вирішувати, що зробити неможливе.

-Можу подзвонити з мобільного .

Все що було в сумочки розкидано по землі.

- Де ж, ти телефон, знайдися, будь ласка!- благала Наталка, проводячи здоровою рукою по траві. Їй здалося, що пройшла ціла вічність, перш ніж її рука торкнулася холодного корпусу телефону. Наталка набрала «швидку допомогу». Бадьорий голос відповів.

- Нас покалічили, - твердила вона.- Ми на стежині біля шкільної огорожі, за дитячим майданчиком. З якого боку? Я не знаю.

- Дівчино!- почувся розчарований голос.

- Знаю: біля бойлерної. Бойлерна біля школи. Номер школи 152.

І знепритомніла. Наталка прокинулася від різкого болю в нозі, ліву руку не могла підняти. Розплющила очі і побачила над собою чуже обличчя. В її мовчазному погляді було питання, на яке незнайомі губи констатували:

- Все буде добре, дитинко!

Мене везуть в лікарню, - здогадалася Наталя.

- Що з Андрієм?

- Його везуть в реанімацію, - як в тумані прозвучала відповідь.

- Слава Богу: живий!- подумала Наталя і знову знепритомніла.

Андрій не відчував свого тіла, чув тільки голоси лікарів, назву ліків і прагнув пригадати, що з ним сталося. Вони посварилися з Наталкою, і вона пішла до бабусі. Він пішов по стежині вздовж огорожі спортивного майданчика і почув скрип дерева, але не зупинився . Попрямував до нічного бару в надії знайти знайомого-не самому ж пиво пити. Колега що сидів справа за столиком сам його покликав. Так вони зависали години півтори. Потім він пішов додому, тихо відкрив ключем двері, щоб не розбудити батьків.

-Безглуздо все вийшло з Наталкою. Може подзвонити? Ні, вона почує по телефону п'яний голос і ще більше розсердитися. Завтра вранці він приведе себе в порядок і піде вибачатися, не розуміючи за що, але жінки люблять, коли у них просять пробачення.

Вранці він прокинувся від гучного крику брата. Той вже встиг сходити в магазин. Біля пошти створився натовп, люди роздивлялися фото, що висіло на стіні. Брат зупинився і побачив фотографію дівчини, яку вночі знайшли біля шкільного спортивного майданчика.

- Де Наталя!? - кричав брат, - і чому ти ночуєш не вдома.

- Де хочу там і ночую, - огризнувся Андрій.

Брат зрозумів, що розмовляти марно і підійшов до телефону. Бабуся сказала, що Наталка не приходила додому відучора.

Андрій швидко одягнувся і побіг до пошти. На фотографії, він впізнав нові мокасини, що були куплені напередодні злощасної зустрічі випускників.

Цього не може бути. Андрій побіг додому схопив домашній телефонний довідник і обдзвонив всіх Наталчиних подруг. Ніхто не знав де вона.

- Поїдемо в морг, - почув Андрій за спиною голос брата.

Запах формаліну, хвилювання збентежили його. Лікар підвів хлопців до каталки накритою простирадлом, слідчий стояв в стороні.

- Підійдіть ближче!

Андрій побачив Наталчине лице чуже спотворене від болю.

Чому він відпустив її саму додому, чому не пішов провести?

-Це я винен, - ледь вимовляючи слова простогнав Андрій, але слідчий не тільки почув , а встигнув записати слова, які стануть вирішальними, більше того, як останній доказ у справі вбивства Наталі Козак.

Дізнання і швидкість несподіваних подій настільки збило Андрія, що він не міг реально усвідомлювати що відбувається. Він сидів на тюремному ліжку і мовчки дивився перед собою. Принесли вечерю: позбавлена смаку пшенична каша з капустою. На таку їжу дивитися було огидно не те, що їсти.