Реальна ілюзія

-9-

—9—

Приміщення у вигляді величезного циліндра простягалося вгору до невидимої далечини і десь там згори губилося у хмарах. Алекс стояв у центрі, схожому на арену цирку, а перед ним височіла скляна стіна. На тому боці тріпотіли у повітрі два крила. Білосніжні, величні, ангельські. Відчувши господаря, вони ринули до нього та вдарилися у прозору перегородку. На мить хлопець відчув різкий біль між лопатками. Так, це були його крила. Їх навмисно відгородили від нього.  Обрізали, вирвали, силою виламали… Лишили Алекса найціннішого, як покарання за першу провину — самовільне залишення неба.

Зараз тут зібралися майже всі Вищі. Що вони йому приготували цього разу? Він навіть гадки не мав. Суд завжди відбувався швидко, жорстко, але справедливо.

— Ти знов порушив правила, — роздався гучний голос попід хмарами, відбиваючись у голові Алекса. — Та цього разу ти перетнув межу. Заборона вступати в контакт з людьми не має винятків. Більше того. Ти вчинив найгірше з можливого — з'єднався з людиною тілом і духом! — Залом прокотилася хвиля обурення. — Тікав від нас і приховав правду. Цьому немає виправдань. Віднині ти вважатимешся довіку грішним ангелом. Доступ до неба тобі закрито назавжди. І тебе буде позбавлено усіх твоїх сил. Від цього дня ти — звичайна людина.

Від безсилля Алекс стиснув кулаки. Боротися марно. Він ніхто проти них.

— Ти маєш право на останнє слово.

— Від створення світу я вірно ніс свою службу. Моєю місією завжди було охороняти і захищати. І я за всяку ціну намагатимуся захистити людину, від якої залежить доля всесвіту. І ваша теж!

В залі повисла тиша. Хлопець знав, що Вищі радяться. Залишилося чекати.

— Нехай буде так! – прокотилися луною тисячі голосів, з’єднуючись в один, той що звучав в його голові, наче власний. —  Твоє бажання здійсниться.

Хлопець закрив очі, підкоряючись вищій волі.

***

У селі під Києвом баба Ганя зранку кропила жуки. Лихо—лишенько! Спасу від них немає останніми днями! Як показилися, лізуть і лізуть нізвідки. Та й ще отрута не бере їх, бодай їй!

Баба залізла у картопляне бадилля, пройшла вглиб і ледь не зомліла. Посеред городу чоловік лежить. Скрутився, як немовля, у чім мати народила. Скрикнула, схопилася за серце. Кинула відро з хімікатами та й побігла до хати. Непритомний чи, може, напилося чудо до білої гарячки, що чудив бог зна що? А раптом мертвий? Сплюнула і перехрестилася. Боронь боже! Хутко повернулася з сорочкою та штанями, що лишилися від діда, і кинула на незнайомця. Чоловік отямився, припіднявся, озираючись довкола. Подивився на стареньку збентежено блакитними очима. Таким ясними—ясними, наче в янгола. Притиснув до серця біле перо, що на ланцюжку висить та намов сяйвом горить у променях сонця.

— Де я?

***

Майстер дивився у чарівну кулю Синьої, лиховісна посмішка гуляла його тонким злим обличчям. Так програти клятим демонам! Одного разу їх вдалось перехитрити, але зараз вони знову взяли гору. Попри все, картина оголеного, неприємного та безсилого янгола веселила Майстра. Що—що, а небеса спорі на покарання. Синя віднайшла Алекса дуже швидко. Що ж. Він став майже людиною. Як завжди, майже. Небеса завши любили хитрі ходи. І покарання теж було не зовсім простим.

Зелений протирав деталі автомата, акуратно розібраного після сутички.

— Що будемо робити, патрон?

Кір дивився на своїх вимушених колег і не знав, що і думати.

— Будемо шукати того, хто пише книгу снів. Синя, займись! Тобі зась заглядати до потойбіччя, але мені кров з носа потрібен зв'язок з Амалією.

Синю охопило полум'я. Зелений одним рухом відновив свій автомат та стрибнув за колегою.

— Хлопче, нам конче необхідно зв'язатись з твоєю сестрою. В пеклі жартувати не люблять!

***

Мене викинуло з порталу з такою силою, що я полетіла у найближчу стіну. В голові запаморочилось і боліло усе тіло. Я підвелася. Пам'ятаю, як тут опинилася. Демони! Рога і копита оточуючих підтверджували, що мені це не сниться. Вони стояли мовчки, наче чекаючи на когось. Як тільки я зробила крок, щоб роздивитись куди потрапила, кілька істот зашипіло та змахнуло крилами, неоднозначно натякаючи, що рухатись мені не слід.

Мене трясло від страху та холоду. Дивно. Здавалося б в пеклі повинно бути спекотно, але це місце було схоже на величезну печеру зі сталагмітами та сталактитами з якогось чорного мінералу, що загадково світились.

— Вважай, що це передпокій! — сказав високий лисий чоловік з більмом на одному оці.

***

Тим часом під Києвом старенька бабуся прискіпливо обзирала незнайомця.

— Село Нові Петровці, — відповіла баба Ганя. — А ти що з неба звалився? Чи може ти з тих, хто голяка серед білого дня ходить? Як їх, забула…

— Ні, не з цих, — відповів Алекс. — Не пам'ятаю, як я тут опинився.

— То може тебе побили та до нитки роздягли? А чому мені на город підкинули, а не Манці? Ну, добре, давай так — одягай дідові речі, а я зараз повернуся, але щоб без фокусів, як надумаєш чіплятися, то полетиш разом з цим пером у тому місці, на якому сидиш, — Алекс лише всміхнувся.

Стара пішла, а колишній янгол хутко натягнув старе шмаття та спробував зібратися з думками.

Алекс знову підніс руку до шиї. Згадав про річ, яку встиг подарувати Амалії під час їхнього перебування у гроті, незадовго до подорожі на небеса. Дивно, що її не забрали разом з усім іншим. Янгол—охоронець на мить поринув у спогади...

— Я маю для тебе невеличкий подарунок, — Алекс потягнувся до куртки і дістав із внутрішньої кишені срібний ланцюжок, на якому знаходився красивий кулон у вигляді невеликого крила.



Уляся Смольська, Sandr

Відредаговано: 28.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись