Реальне реаліті

5 розділ

Незнайомець, несподівано з’явившись і хутко зникнувши, не був фантомом. Рая також бачила його.

Тільки-но він щезнув, немов розтанувши у повітрі, дівчина схопилася з дивана і чкурнула геть. Слідом за нею кинувся Звуковик, лементуючи: «Агов! Ти куди?! Мікрофон!». Режисер кивнув операторам, щоб ті вимкнули камери, і один із них, не чекаючи повернення Звуковика, відчепив від Богдана його мікрофон. На сьогодні знімання закінчилось.

У готельному номері хлопець ще кілька разів спробував додзвонитися до мами, проте результат залишався тим самим. Уперше з початку участі в проекті Богдан почувався знесиленим і розгубленим. Не хотілося нічого робити – просто сидіти в кріслі, втупившись у стіну без жодної думки в голові.

Але побути на самоті йому не дали – у двері наполегливо постукали. «Інна Лазебна», – відразу промайнув здогад. І тут немов рій чужих думок увірвався в його свідомість. Сторонні голоси закрутилися вихором, і то навдивовижу стрімко, дезорієнтувавши хлопця. Богдану вартувало неабияких зусиль повернутися до нормального стану, відокремивши потоки один від іншого й приглушивши голоси у своїй голові.

Упорядкувавши всі думки, він вирізнив із загальної маси думки Інни Лазебної і ще кількох найближчих до неї людей. Ними виявилися: головний редактор Жанна, режисер Серж, журналістка Дарина, Звуковик і два оператора. Вся компанія причаїлася в сусідньому номері і була в «бойовій» готовності продовжити знімати.

Немов опинившись у кабіні авіалайнера перед зльотом, Богдан чув голос режисера, який діловито опитував свою команду:

– Камери?

– Працюють.

– Усі? – уточнив режисер. – Перевір. Перша камера.

– Працює.

– Друга камера.

– Працює.

– Третя камера.

– Працює.

– Що зі світлом?

– Все добре видно.

– Звук?

– Що звук? – відгукнувся Звуковик.

– Як звук? – перепитав Серж.

– А я знаю? У його номері навіть комарик не дзижчить.

– Гаразд, будьте готові… Пишемо за командою.

Богдан подумки проник у голову кожного з членів знімальної групи, і їхніми очима побачив монітори, на які було виведено зображення з камер. Виявилось, що перша камера була прямісінько перед ним за метровим дзеркалом на стіні. Друга ховалася за дзеркальним бра праворуч, а третя висіла практично під стелею зліва. Хлопець спершу помилково подумав було, що то – протипожежний датчик. Отакої! Хитрі телевізійники його оточили.

Щосили намагаючись приховати усмішку, Богдан пішов відчиняти двері. Колишній хірург, а нині практикуюча знахарка, навіть не привіталась. Нервово озирнувшись урізнобіч і переконавшись, що в коридорі нікого немає, вона без запрошення прослизнула в номер Богдана.

– Проходьте, якщо вже прийшли, – постфактум запросив він гостю ввійти і вказав на єдине крісло в номері. Проте Лазебна всілася на ліжко і кивком зажадала, щоб у крісло сів Богдан. Таким чином вона вивищувалася над хлопцем, змушуючи його дивитися на неї знизу догори.

– Навіщо тобі перемога? – без жодних прелюдій запитала вона.

– Дивне запитання. Просто хочу перемогти, – знизав плечима хлопець. У нього не було намірів розкривати перед нею душу й пояснювати, що головне для нього – це відстояти честь матері.

– Марнославство – це гріх, – невдоволено стиснула вона губи. – Якщо справа в грошах, то я тобі виплачу призову суму.

– А якщо не в грошах?

– Слухай-но, хлопчику, ти вже й так герой. Виконай усе, чого від тебе очікує редактор – і про тебе ще довго говоритимуть. Личко ж бо маєш гарненьке. Після закінчення цього проекту тебе візьмуть на інший. А далі вже залежить від твоїх умінь: якщо пощастить – ходитимеш від проекту до проекту. Десь станеш учасником, десь – експертом. Але ось цю перемогу віддай мені.

– Чому?

– Тому що я просто зобов’язана стати переможницею. Я лікую людей і мені потрібна реклама.

– А хіба у вашому випадку не працює сарафанне радіо: допомогли якійсь людині – вона порекомендувала вас друзям і знайомим?

– Що ти тямиш у маркетингу? Чим вище мій статус екстрасенса, тим вища й ціна.

– Якраз це я розумію, але програвати не збираюся.

Богдан почув, як заскрипіли зціплені зуби Лазебної і аж хруснули пальці, стиснувшись у кулаки.

– Ти не зможеш виграти. Здайся і не заважай! Ти слабак! І я не хочу більше витрачати на тебе свої сили.

– І не витрачайте, просто грайте чесно, – невинно посміхнувся юнак.

Очі Лазебної потемніли, а обличчя водночас зблідло, тому вигляд жінки став демонічно загрозливим.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше