Глава 2.1

***

Розбудив Сурію лагідний дотик. Вона підскочила на ложі, озираючись на всі боки в марних спробах зрозуміти, де взагалі перебуває. Розум, затуманений сном, крутився повільно й неохоче, але коли дівчина все-таки прийшла до тями, то внутрішньо зойкнула від несподіванки. На краю ліжка сидів сам регент імперії і дивився прямо на неї.

— Виспалася вже? — поцікавився він.

— Мій пане, — тихо прошепотіла вона, проводячи рукою по абсолютно сплутаному волоссю. Краєм ока зиркнула на ошатну сукню — зім'ята безнадійно. — Вибачте мені, я чекала Вас і заснула... О семикрилий вітре! Який сором!

— Прокидайся, — Ульф посміхнувся, спостерігаючи за її розгубленістю. — Сніданок холоне. Складеш мені компанію.

— Я, лорде регенте? — величезні очиська округлилися і стали схожі на гірські озера.

— Саме ти, — кивнув він.

— Але...

— Ще одне «не прийнято», чи якась цікава традиція?

Він трохи схилив голову, а в зелених очах проскочили смішинки.

— Традиція, — підтвердила Сурія, вже розуміючи, що порядки при дворі почали змінюватися дуже швидко.

— Ось і розкажеш мені про те, як у вас тут заведено проводити ранок після безсонної ночі.

Спершу вона боязко косилася на регента, акуратно зриваючи кінчиками пальців виноградинки і відламуючи від хрусткого підсмаженого хліба крихітні шматочки.

Сурії згадалися настанови старої Аліфи, яка вчила юних дівчат правил поведінки в палаці. «Жінці, яка призначена для втіхи очей і тіла, не годиться набивати рот їжею, немов тій торговці або селянці. Особливо — в присутності чоловіка. Вона має бути вищою за земні потреби, має бути піснею, танцем, легким відблиском світла, а вгамувати голод зможе потім, повернувшись у кімнати для наложниць.»

— Тоби погано почуваєшся? — раптом запитав регент, уже здогадуючись, втім, якою буде відповідь. — Їси, як пташка.

— Дякую, пане, я не голодна.

— Ну зрозуміло, — він поклав у її тарілку кілька шматочків м'яса, сир, нарізані овочі. — Прийшла ввечері, проспала ніч та весь ранок — і не голодна? Так не буває, дівчинко. Ти людина, а значить —  потреби в тебе такі ж, як і в усіх людей. Давай домовимося: ти з'їдаєш усе, що лежить у тарілці, а я нікому не розповім про це, — і він підвівся з-за столу, не бажаючи бентежити її зайвою увагою.

Сурія позволікала трохи, немов обмірковуючи, як вчинити, а потім із радістю почала наминати пригощання.

У двері наполегливо постукали, а потім стулки прочинилися, пропускаючи в кімнату невисокого білявого юнака.

— Лорде регенте, — хлопець дивився на Ульфа з погано прихованим захопленням. — Усе, як Ви й казали: вони зібралися, ледь дзвін відбив дев'ятий удар, і тепер просять зустрічі з Вами.

— Чудово! — регент кивнув і якось вмить став суворішим та зібранішим. Показну легкість, як вітром здуло. — Почекають ще трохи, але занадто втомлювати знатних панів очікуванням не годиться. Правильно, Суріє?

Дівчина від несподіванки здригнулася і закліпала часто-часто. Лорд регент назвав її на ім’я в присутності стороннього чоловіка, одного зі своїх воїнів?

Хоча яке там, хіба це чоловік? Він виглядав її ровесником, у кращому випадку: тонкий, трохи незграбний, вилиці стирчать. Ані бороди, ані вусів, мабуть, ще не пробилося. І все ж, дівчина зніяковіла, метушливо накидаючи на волосся та обличчя напівпрозорий серпанок. І, зрозуміло, не відповіла.

Регент повернувся до юнака.

— Лікіте, у мене до тебе доручення. Проведи пані Сурію до жіночої половини палацу і передай головному євнухові, що я чекаю його сьогодні після четвертого удару дзвону. Так, і скажи відразу, щоб дівчинку навіть пальцем ніхто не чіпав. І пліткувати про неї я забороняю.

— Але мілорде, я думав, що піду з Вами, і Ви дозволите мені... — обличчя хлопця розчаровано витягнулося.

— Що? Бути присутнім на засіданні ради? — Ульф вигнув брову. — І не сподівайся, малий ще.

Сурія не стрималася й хіхікнула.

— Але... — хлопчисько насупилося, поглядаючи на мимовільного свідка цієї розмови. — Думаю, поважна пані повинна йти в супроводі своїх служниць. Вони чекають за дверима зі світанку.

— Не сперечайся, а зроби так, як я сказав, — відрізав регент. — Накази не обговорюються, принаймні мої.

— Слухаюсь, — юнак витягнувся в струнку.

Ульф розвернувся і підморгнув дівчині, яка спалахнула, мов маків цвіт.

— Іди. Я покличу тебе ще, тоді й поспілкуємося, а поки, на жаль, справи.

Вона піднялася на ноги абсолютно безшумно, випурхнула за двері, як легкий метелик. Насуплений юнак мовчки розвернувся за нею.

— Лікіте, — покликав його регент.

— Так, мілорде?

— Проведеш — і приходь до залу рад. Брати участь тобі не можна, але потім, думаю, нам знайдеться про що поговорити. До речі, час повертатися до звичного ритму тренувань, тож будь готовий до розминки.

По обличчю хлопця пробігла тінь посмішки, і за двері він вийшов уже набагато веселішим.