Розділ 2

Хотілося щось зламати, бажано винуватцеві неподобства, але під руку потрапила лише якась вазочка з квітами. На жаль, вона пала смертю хоробрих в нерівному бою – полетіла в стіну і розлетілася вщент, супроводивши цю дію гучним дзвоном розбитого  скла. На жаль, від подібного прояву гніву мені зовсім не полегшало, нерви, як і раніше, здавались натягнутими до краю струнами. Як у гітарах у новачків, які примудряються при налаштуванні їх перетягнути, а потім дивуються, чому вони їм по пальцях ударили, коли порвалися.

– Треба заспокоїтися, – твердила сама собі, відвернувшись від дзеркала, щоб не бачити нове обличчя. Ще б завісити його чимось – і взагалі краса була б. – Лазити по чужих речах непристойно, начебто?

Подумала і вирішила, що коли вже мені доведеться корчити з себе ректорку Аліссію, то й дрібнички та різне шмаття тепер теж мої. Проблеми ж скинуті на мої плечі!

Насамперед, намагаючись гидливо не морщится, вирішила оглянути виділені мені апартаменти. Що тут скажеш – непогано дівчина жила, дуже непогано, якщо звичайно не звертати уваги на жахливий колір, від якого очі ледь не кровили. 

Кімната, де висіло дзеркало, виявилася тільки передпокоєм або чимось на кшталт вітальні. Був гарненький диван, з оксамитовою оббивкою, яку навіть рожевий вирвиокий відтінок зовсім не псував. Вона стояла поряд з великим, прямокутним вікном, з якого, напевно, повинен відкриватися прекрасний вигляд. Але, як я і припустила трохи раніше, на вулиці виявилася глибока ніч, а ліхтарів, з невідомих причин, не виявилося. Може, вони економлять на освітленні? А ось штори мені не дуже сподобалися – важкі, грубі, здавалося в них збирається вся пилюка з приміщення і її звідти ніяким дивом не прибрати. Та може мені просто здалося.

На підлозі лежав досить м'який килим із довгою ворсою, на жаль, зараз теж рожевий. Якого кольору він був раніше, поки не було можливості з'ясувати. Але полежати на ньому на животі, похитуючи ногами і почитуючи книгу могло виявитися прерасним проведенням часу. Тим більше, що навіть такий бажаний мною камін також був у кімнаті і горів не яскравим, але таким приємним світлом. А поряд з ним розмістилося і крісло, дуже зручне та помірно м'яке – я протестувала, залишилася задоволена.

Погляд упав на полицю каміна. Там, серед канделябрів і ваз стояло два портрети – обидва якихось чоловіків. Перший похмурий, з легкою просіддю в довгих до плечей і чорних, як смоль, волоссі, чоловік. Погляд у нього був далеко не добрий – похмурий, якийсь примружений і пихатий, наче фотограф чи художник, який і створив цей портрет, був брудом під ногами і саме це ставлення відкарбувалося на полотні. Неприємний, слизький тип, незважаючи на зовнішню привабливість та аристократичні риси обличчя, як на мене, звичайно ж. Цікаво, ким він є Аліссії, якщо його портрет у неї в кімнаті стоїть? І чи не буде він проблемою світового масштабу для мене, людини, яка зайняла місце магічки? Ох і ситуація!

Другий чоловік здавався набагато приємнішим, хоча було щось вітряне в його погляді. Він дивився на художника в півоберта, посміхався ледве піднявши куточки тонких губ, і незважаючи на те, що дивився прямо, здавалося, думками знаходився десь дуже далеко в хмарах. Коротка, дуже стильна стрижка, легке примруження темних очей – так зазвичай мружаться люди від сонячного світла, дуже дорогий одяг, який складно не оцінити і яскраво-червона троянда в руках, як символ романтичної натури. Такий висновок я зробила дивлячись на чоловіка. Цікаво, а хто це? Аби не чоловік чи залицяльник.

– О Боже! – Раптом у голові сплив неприємний спогад про нахабника, що нарікав спочатку, що я не померла, а після поліз з поцілунками. Хто тоді він і чому Аліссія не вважала за потрібне повідомити мені таку критично важливу інформацію?! – Просто чудово! Що тепер робити?

Дістатися дівчини я не могла, а кипіти від злості теж сумнівне задоволення, тому найкращим рішенням, як мені здалося, було вирушити на пошуки спальні та ванни. Помитися, переодягтися та знайти хоч якісь зачіпки про гіпотетичного партнера – ось такий був план. На жаль, стукіт у двері зруйнував їх миттєво.

Злякано присівши, наче це могло допомогти, я причаїлася і прислухалася. Не міг же хтось увійти без моєї згоди, правильно? Хоча, якщо вірити Аліссії, то в її кімнаті добряче подуріли студенти, що значить спосіб пробратися в спальню ректора все ж таки був. З іншого боку – то студенти, безбаштові, нахабні, авантюрні, а от дорослому, який поважає себе і добре вихований, подібні еспади зовсім не личать. І що, що я повернулася до кімнати? Нехай вважають, що сплю чи приймаю душ, зрештою. Зустрічатися з ким би там не було зараз дуже не хотілося.

Стук повторився кілька разів, але, дякувати Богу, до візитера дійшло, що відкривати йому ніхто не планує і він пішов. Хотілося б сподіватися, що правда пішов, а не засів у засідці просто під дверима, чекаючи, коли я покину апартаменти.

До речі, про них. Усвідомивши, що оглянула я тільки вітальню, відразу ж вирушила на пошуки ванної кімнати та спальні. І скажу чесно, те, що я побачила там, мене цілком приємно здивувало. По-перше – пробратися у свята святих ректорки Аліссії студенти не змогли чи не ризикнули, а по-друге – спальня виявилася просто шикарною! Легкі, пастельні тони переважали в кольорах штукатурки, меблів та інших декоративних елементів. Дуже зручне, на вигляд, велике ліжко займало не так багато місця. Поруч із нею розташовувалась невисока, акуратна тумбочка зі світлого дерева, на якій у легкому творчому безладді лежала пара книг і кілька сувоїв. Біля вікна, яке виявилося таким самим великим, як і у вітальні, на невеликому постаменті височів масивний, з різьбленими ніжками та ідеально-гладкою стільницею, робочий стіл. На ньому, на мій величезний жаль, не виявилося жодного журналу з записами, жодного сувоя – тільки портрет молодого чоловіка, ваза з рожевими трояндами, що пахли на всю спальню і пара скриньок з прикрасами.

Але, було дещо, що тішило мене набагато більше за всякі брязкальця, шикарну обстановку та затишну кімнату – книжковий стелаж! Він був невеликий, всього півтора метри завширшки і, може, метр заввишки, з темного дерева, але книги, назви яких кинулися мені в очі, виявилися подарунком небес.