Глава дев'ята

АР-24

Мел помітно прискорюється, але я все одно опиняюся зовні раніше.

Смак у хлопця нічого. Мій будинок теж не бідний, але не можу не оцінити величезний круглий хол. Тут порожньо – ані людей, ані електронних слуг. І дуже спокійно, затишно.

Праворуч і ліворуч – прозорі двері на терасу та до стоянки, відповідно. Позаду – віяло гостьових кімнат, попереду – інша частина будинку.

Але Бал туди не веде, плюхається на круглий блакитний диван по центру, навкруги фонтану-водоспаду. Махає рукою, Мел підходить і влаштовується поруч. Ну і ми з кіборгом слідом.

Господиня ковзає по мені поглядом. Посміхається розсіяно.

Дивна вона. Більшість дівчат саме голий мужик приверне, а цій начебто більше комбінезон подобається. Здається мені, кіборг зі своїм еро-софтом ще намучиться.

Стаю у неї за спиною. Все намагаюся знайти лазівку, перехопити управління тілом. Тому що якось треба виходити на контакт.

Хоча... кіборги, у яких зародилась особистість, підлягають ліквідації. Від гріха подалі. І правильно: наплодили купу недорозвинених клонів, потім самі ж із ними впоратися не можемо. А далі що? Підуть всякі ущемлення прав кіборгів, оплата праці... і під кінець ми на них наймитувати почнемо.

Тому на контакт виходити, мабуть, не варто. Не хочеться, щоб ліквідували і мене за компанію. А ось взяти розслідування в свої руки – гостро необхідно.

Поки борюся з процесором за управління хоча б очима – куди дивитися, – Баллен висвічує перед собою голографічну картинку космічної станції. Наїжачившись антенами, вона пливе серед зірок, а поруч червоним висвічуються віртуальні показники.

– Поки ти спала, пошерстив я по своїх знайомих, – повідомляє Баллен. – Продаж твого рятівника, на жаль, відстежити не вдалося – а може, його й не продавали. Зате тільки-но скинули: недавно таку ж модель чинили на «Перигеї». Лагодили таємно, але оскільки модель дуже вже незвичайна та примітна, трохи інформації просочилося.

– Це якась станція наче? – зводить брови Мел в спробах згадати.

«Перигей», – біжить перед внутрішнім поглядом інформація: координати, розміри, кількість перебуваючих, схоже, викачані з місцевої відкритої мережі.

І одразу ж прошиває тривожний сигнал, від якого я здригнувся б, якби міг.

«Небезпека!

Видалити інформацію.

Прийнято: інформацію видалено».

Охрінівши, намагаюся збагнути, що це зараз було.

–... перекупники краденого, підпільні азартні ігри, нелегальний софт та інше, – перераховує принади «Перигею» Бал.

Мій чурбан слухає, ніби заново. Уявлення не маючи, про що розмова. Добре хоч з моєї пам'яті нічого видалити не може. Бо якось це... брр.

Дуже дивна реакція. Якщо припустити, що саме там його і відновлювали... Але я-но як туди потрапив?

Мелагрен

– Привіз його якийсь П'єр, широко відомий у вузьких колах. Повна діагностика, відновлення пошкоджень – витратив кругленьку суму. Явно не свою, але хто замовник – не знаю.

– Ти казав, софт невідомий... – бормочу.

– Невідомий, – погоджується Бал. – Софт там не змінювали, тільки відродили тіло та оновили частину нанороботів. І... я б не радив тобі лізти туди особисто. Ти, звичайно, дівчина відчайдушна і гроші творять чудеса, але краще найми когось.

– Знаю я одного П'єра... – тягну задумливо. – Якщо це один і той самий чоловік. У нього ще синочок невеличкий, якого всюди за собою тягає? Так?

– Ти повна сюрпризів, – гмикає Баллен. – Може, є ще якась сторона твого життя, про яку я не в курсі?

– І не одна, – сміюся.

– Я не можу полетіти з тобою, Мел, але ти ж знаєш. Якщо потрібна допомога – я завжди... Залишиш свого? – киває на АР-24. – Покопаюсь, можливо, ще щось нарию.

– Хочеш секс-софтом скористатися, щоб не простоював? – сміюся.

– Хакнути і завантажити.

– Летіти на «Перигей» краще з бойовим кіборгом, ніж без, – тисну плечима. – А я якраз буду неподалік з Ліонією зустрічатися.

– Не лізь туди одна, Мел, я серйозно, – Бал хмуриться. – Я дав інформацію для того, щоб ти все обдумала і найняла відповідних людей, а не кидалася стрімголов. Пообіцяй.

– Можливо, і не доведеться, – посміхаюся. – У мене теж є пара знайомих. Дякую, Бале!

Дивлюся на кіборга. Ще чотири години разом? Може, все ж таки залишити тут з його чудо-софтом? Або навпаки, поки є час – протестувати...

– Може, затримаєшся ще трохи? – їжачить темне волосся Бал, поки ми спостерігаємо за завантаженням на корабель нового аеробота.

– Ліонія була схвильована, – відповідаю. – Родина...

– Розумію, – киває Бал. – Але дуже мені не подобається цей твій новий напарник. І віруси...

– До речі! – обертаюся до Принца. – Можеш вивантажити Балу свій антивірус? Або як ти там виявив віруси у Віоли?

– Копіювання заборонено, – незворушно повідомляє АР-24.

– Ким?

– Розробниками.

Бал піднімає брови: продумали, мовляв. Ну, так, в ліцензійному ПЗ теж не можна копатися: будь ти хоч тричі господар, а нульові настройки не змінити. Інша справа, що хакери спокійнісінько копаються...

– А хто розробники – інформація прихована? – хмикаю.

– Абсолютно вірно, – погоджується кіборг.

– Все, що міг, я зафіксував. Спробую покопатися, потрясу знайомих, як щось нарию – повідомлю. А краще – здай його до «Кіберіуму», нехай там вивчать.

Може, і краще. Задумливо дивлюся на непроникного Принца. У мене буде чотири години, щоб все обдумати.

Хитнувши головою, Бал міцно обіймає мене наостанок.

– Бережи себе, – напучує.

Чмокаю його в щоку, дякую за все і скоріше заходжу всередину. Поки рішучості вистачає.

Принц незворушно піднімається слідом, влаштовується в своєму кріслі – тільки на мить мені здається, ніби погляд стає якимось занадто живим, чи що. Свідомим... навіть не так – одушевленим.

Але скільки ні вдивляюся, більше нічого не бачу. Так-то погляд у кіборгів теж не тупий, цілком осмислений.