Розділ 3

Я прокидаюсь з першими променями сонця і відразу іду на кухню. Ставлю чайник на двох. Батько у від’їзді по роботі, сестра після вчорашніх прогулянок буде спати до обіду. Ранній підйом лише у мене і мами. Вона збирається на роботу у магазин, а я буду варити малинове варення, потім може ще огірків навибираю і законсервую на зиму салату. Побачимо.

Коли мама приходить з надвору, чай вже парує на столі. Я якраз намащую булку з маслом, та після її слів рука з ножом завмирає.

-         Бачила нашого нового сусіда. Тебе запитував. Каже, що хоче поговорити, - вона радісно посміхається і сідає пити чай. – До речі, такий приємний молодий чоловік.

-         Не розумію, що йому потрібно. Ми з ним не знайомі, - занімілими губами промовляю. Оце невгамовний. – Про що можна говорити? Він навіть мене не знає.

-         От і познайомитесь, - киває мама. – Говорить бачив тебе, як ти паркан фарбувала. Напевно запам’ятав. Він поїхав у місто потім зайде. До речі, його звати Макар.

Відчуваю, як терпнуть пальці і відпускаю ніж. Що йому може бути від мене потрібно? Невже справді буде виставляти претензії через те, що розглядувала його у вікні?

-         Іринко, що з тобою? Ти якась бліда, - схвильовано запитує мама.

-         Нічого. Просто голова болить.

Брешу і опускаю очі. Мовчки попиваю чай.

Наступні пів дня я переконую себе, що зустріч з Макаром не повинна мене хвилювати. Але все одно сильно переживаю. Я не знаю, що від нього чекати і чого він хоче. І від цього нервуюсь ще більше.

Закрутка варення дається з трудом. Я розсіяна і не уважна і постійно роблю щось не те. Кожного разу мої очі повертаються в сторону дороги, прислухаюсь чи не під’їжджає машина.

Вже під обід я нервово вимотана, швидко приходить апатія і байдужість. Як тільки перестаю про нього думати, чорний автомобіль зупиняється біля наших воріт. Я в цей час на подвір’ї мию огірки. Бачу гостя, залишаю роботу і піднімаюсь на ноги. Очікую.

Макар виходить з машини і спирається руками на нашу хвіртку. Він дивиться на мене і привітно посміхається.

-         Ну привіт, сусідко, - промовляє, розтягуючи останнє слово. – Вчора так швидко від мене втекла, наче я привид якийсь.

Я випрямляю спину, піднімаю підборіддя догори. Намагаюсь виглядати впевненою і байдужою.

-         У мене були справи. Я поспішала, - сухо відповідаю.

Він хмикає і прищурюється.

-         Завжди зайнята, вся в роботі, - задумано говорить. – І як тебе звати, працьовита ти наша?

У голосі чується насмішка, чи мені здається? Схрещую руки на грудях. Він нахабний сноб, як я припускала.

-         Спочатку хочу знати ім’я свого нового сусіда, - вимагаю у нього.

Підходжу ближче, а він розпливаються у задоволеній посмішці, темні очі зацікавлено блистять і пробігаються по мені.

-         Соколовський Макар Олександрович до ваших послуг, - він показово кланяється, наче дворянин.

Грає на публіку.

-         Мене називай просто Іринка, - не піддаюсь на його гру.

-         Гаразд Іринко, - посмішка пропадає і він вмить робиться серйозним. – Відразу до справи. У мене є до тебе пропозиція.

Заінтригована його словами підходжу зовсім близько. Нас розділяє лише хвіртка.

-         Цікаво яка? – запитую і уважно розглядую ледь знайомого чоловіка.

Досить молодий, напевно немає і тридцяти, шкіра бліда, скоріш за все мало буває на сонці, темні карі очі горять впевненістю і рішучістю. Він знає чого хоче і на даний момент йому щось потрібно від мене.

Він приємно пахне чоловічим одеколоном і я мимоволі вдихаю по-глибше повітря. Насиченого кольору синя теніска зі стоячим комірцем йому личить і він виглядає досить привабливо. Не можу сказати, що я для нього теж така приємна, у безрозмірній старій футболці і заляпаних фарбою шортах.

-         Я хочу найняти тебе на роботу.

-         Мене? Ким? Секретаркою? – сміюсь, здається, що він жартує.

-         Вибач, але секретарка у мене вже є, - Макар кривиться і схиляє голову набік. – А ось робочої бригади я позбувся назавжди. Але в будинку дещо не дороблено і ти могла у ньому попрацювати.

-         Перепрошую? Ти серйозно? – моєму здивуванню немає меж. – Я не маляр-штукатур і не вмію робити ремонти. Раджу повернути спеціалістів, нехай доводять справу до кінця.

-         Нажаль не можу. Вийшли деякі накладки, - хмуриться і по обличчю пробігає тінь. - І я бачив, як ти гарно розмалювала свій паркан. Думав, підробіток молодій красивій дівчині не помішає на різні покупки. Тай робота дріб'язкова. Так, вікна пофарбувати, може ще стіни. Заплачу добре.

-         Чому ти вирішив, що мені потрібна робота? – запитую і прискіпливо вдивляюсь в його очі. Пропозиція заманлива, лишні гроші не завадять, але відразу погоджуватись не хочу. – Зараз літо і я хочу відпочити.

-         Чому ж ти не відпочиваєш, а вся в справах? - киває Макар на миску з огірками, котрі я залишила на стільчику посеред подвір’я.

Оглядаюсь назад, незакінчена робота чекає мене. Немає чого базікати з сусідом, потрібно йти працювати.

-         Є речі котрі потрібно зробити незалежно від відпочинку, - включаю з себе справжню господиню і роблю серйозний вираз обличчя. – Чи тобі теж законсервувати овочів на зиму?

Навіть не знаю, чому я це запитала. Напевно хотіла зачепити його. Він посміхається і нахиляється ближче.

-         Якщо бажаєш, - з викликом говорить, а очі так і блистять азартом.

Я розгублено кліпаю і відходжу на крок назад.

-         Вибач, але мені ніколи, маю багато справ, - різко відповідаю.

Макар знову заливається гучним сміхом. Виходить я добре його веселю. Напевно вважає мене затурканою селючкою, котра готова на все заради уваги такого як він. Помиляється.

-         Може визначишся. То ти відпочиваєш то ти зайнята.

-         Яка тобі різниця, Макаре Олександровичу? - чітко вимовляю кожну букву його імені. – Найди собі когось іншого у якості різноробочого.