Розділ 5

Поки він ходить між кущами, я терпляче чекаю. І що він там шукає? Ніколи б не подумала, що багатому чоловіку з великого міста цікаво лазити в зарослях біля озера. Тут ніколи ніхто не відпочиває, тому все буяє і природа бере своє.

До машини він повертається весь скудлачений і зашарілий. Коли сідає за кермо помічаю по його ногах і руках маленькі червоні подряпинки.

-         Я ж казала, там нічого робити, - нагадую свою правоту. – Все заросло.

-         Так, роботи буде багато, - загадково промовляє.

-         Що це означає? – я зацікавлено дивлюсь на нього.

-         Хочеш відкрию тобі секрет? – Макар повертається в мою сторону і хилиться ближче. Я хочу, тому не відсторонююсь і киваю в знак згоди. Його карі очі починають азартно блистіти. – Ніхто цього в вашому селі не знає, крім голови. Ти будеш перша. Вся ця територія, з відси де ми зараз знаходимось і до краю того лісу, належить мені.

-         Ти серйозно? - охаю, здивована новиною. – Навіщо тобі це?

-         Є один проект, - розмито відповідає і відхиляється від мене. Спирається на спинку, обличчя суворішає. – Але зараз не знаю, чи буде все реалізоване.

-         Маєш проблеми? Розорився?

Чому саме це запитую, сама не знаю. Але на мої слова він хмикає і втомлено потирає обличчя.

-         Я лише виконавець. Більшу частину грошей вкладає інвестор. А з ним у мене зараз деякі розбіжності.

-         Зрозуміло, - тихо бубню.

Більше нічого не запитую, а він лишнього не говорить. Не моє діло лізти у чужі справи. Тай Макар зробився з грайливого і веселого на відстороненого і замкнутого. Ця тема явно йому не по-душі.

Ми їдемо назад і майже всю дорогу мовчимо. Лише коли видніється знайома верба він раптом повертає до мене обличчя.

-         То ти подумала над пропозицією попрацювати у мене? – зненацька запитує.

Я гублюсь у відповіді. Сама ж остаточно нічого не вирішила.

-         Навіть не знаю, - відповідаю невпевнено.

-         Може ти мене боїшся? – розпливається у посмішці. Його грайливий настрій знову повертається. – Не хвилюйся, я нічого тобі не зроблю. Я досить чемний.

Я кидаю на нього сердитий погляд.

-         Чого б це мені тебе боятись?

-         Тоді погоджуйся, - наполягає на своєму.

-         Гаразд, - випалюю несподівано навіть для себе. Чому б і ні, що я втрачаю? – Можна спробувати.

Тоді чекаю тебе завтра о восьмій. У нас багато роботи.

Коли Макар сказав «у нас багато роботи», я думала він жартує. Та насправді він теж одягається у старі речі і починає працювати разом зі мною.

У будинку виявляється є чим зайнятись. Робітники все покидали незакінчене і прийдеться затримуватись і доробляти кожну кімнату.

Починаємо ми з спальні господаря, де поки ще немає нічого лише голі стіни, котрі чекають фарбування.

В першу чергу фарбую вікно у білий колір. Стару краску здерли, тому приходиться наносити два шарі. Макар в той час чіпляє на стелю нову люстру. У нього це виходить жахливо і я лише посміююсь.

-         Не розумію, чому ти не наймеш бригаду, щоб тобі все доробили, - вкотре висловлюю свою думку.

Він ухиляється від відповіді і я задаюсь питанням, що він приховує. Може він не має грошей? Але машина дорога, та й почалось все так красиво і оперативно. Впевнена, щось пішло не так в той день, коли робітники раптово зникли, а ввечері появився Макар. Але що сталось? Він мені не розкаже це точно. Надіюсь він не втягне мене в якусь халепу.

-         Якби я найняв робітників, що б робила ти? – як завжди віджартовується сусід.

Я дивлюсь на нього іронічним поглядом.

-         Лежала на озері. А можливо була б вже у місті.

-         Ти збираєшся переїжджати? – він залишає люстру у спокої і підходить до мене. – Тобі не подобається у селі?

-         Не в цьому річ. Тут немає для мене роботи. Не можу завжди сидіти в батьків на шиї.

Макар задумано мугикає і спирається на підвіконня. Я сиджу у проймі відкритого вікна, залізла прямо з ногами. Тонесеньким пензликом виводжу на рейці між шибками.

-         А якби мала роботу, то б лишилась? – уточнює.

-         Скоріше за все. Мені тут добре, спокійно. Не люблю шуму і гамірного життя.

Макар з розумінням киває. Він нахиляється і починає пильно вдивлятися за плавними рухами моїх рук. Одягнений у затерту футболку і пошарпані шорти, зараз він зовсім не схожий на манірного міського багача. Лише незагоріла бліда шкіра видає його. Напружуюсь від незвичної близькості, руку сковує і пальці перестають слухатись. Різкий мазок і біла фарба на прозорому склі.

Важко зітхаю, починаю шукати ганчірку, щоб витерти накоїне. Макар опереджає мене, вже тягнеться до вікна і плавним рухом прибирає тканиною фарбу з непотрібного місця. В цю мить він опиняється занадто близько. Його обличчя поруч з моїм, я відчуваю його подих і тепло його тіла.

Ніяковію ще більше, відхиляюся від нього і повертаю голову в іншу сторону, до садка. Скоріш те, що з нього лишилось. За будинком лише пуста площа, все вирізано і викорчувано.

-         Що ти будеш робити з садом? – запитую хриплим голосом, після того, як Макар залишає шибку у спокої і покидає мій особистий простір.

-         Дерева садити вмієш?

На таке запитання я різко розвертаюсь до нього і наважуюсь глянути йому в очі. Він знову веселиться наді мною.

-         Навіть не думай. Я не візьму на себе таку відповідальність, - протестую. – У мене погані відносини з рослинами.

Макар знизує плечима і залишає мене, повертається до люстри. Я видихаю з полегшенням. Краще хай тримається на відстані. Він симпатичний і приємно пахне, а моє тіло реагує на його близькість. Не дивно, у мене не було хлопця майже рік.

-         Шкода, - промовляє задумано і роздивляється злощасну люстру, котра лежить на невеликому столику посеред кімнати. – Прийдеться найняти спеціалістів.

-         А до будинку спеціалістів не треба? – обурююсь його логікою.