Розділ 9

У татовому одязі Макар здається меншим і худішим. Футболка на ньому висить, штани сповзають і йому приходиться кожного разу їх підтягувати. Ми йдемо на кухню де мама залила в чашки гарячого чаю. Батько похмурий сидить за столом. Сестра теж тут, бліда і стомлена, стоїть у куточку біля плити і уважно спостерігає за Макаром. Сім’я вся в зборі, хоч і пізно, та ніхто вже не спить.

Ми сідаємо за стіл, Макар при цьому кривиться від болі. Надіюсь йому нічого не зламали.

-         Завтра обов’язково сходи у лікарню, - турботливо промовляю і підсуваю до нього ближче гарячу чашку.

-         І там обов’язково спитають, хто це зробив, - зиркає він на мене карими очима.

Чомусь за це я не подумала. Як би Назар не набрид мені, та не хочу, щоб у нього були проблеми. Так, він вчинив не правильно. Та розумію, що ним керували ревність і алкоголь. Зустрічаюсь поглядом з Мариною. Вона виглядає розтоптаною, адже розуміє, що до цієї ситуації приклала руку. Вона сказала Назару де я і з ким. Впевнена, вона зробила це навмисно. Ось і результат.

-         Я знаю, їх вчинок не маю права виправдовувати, - звертається тато до Макара. Він тісно схрестив пальці на столі, аж побіліла шкіра. – Та я надіюсь на твоє розуміння. Хлопці будуть обов’язково покарані у колі сім’ї.

Тато хвилюється за Назара, він відноситься до нього, як до сина. Навіть коли ми розійшлись він був сильно розчарований і переконував мене простити хлопця і дати йому другий шанс.

-         Не хвилюйтесь, в поліцію звертатись не буду, - заспокоює його Макар. – Його мотив я добре розумію. Кожен бориться за своє щастя, як може.

Він дивиться на мене, щоб всі присутні зрозуміли, про що він веде мову. Я обурливо насуплююсь. Ще не хватало, щоб винуватили мене у бійці, а Назара почали шкодувати.

-         Він своє щастя проґавив рік назад, - сердито випалюю. – А зараз пізно махати кулаками.

-         Хлопець тебе досі любить от і коїть дурниці, - коментує тато.

-         То що, може мені знову з ним зійтись? І тоді він буде спокійний і ти будеш за нього радий, - серджусь на батька.

-         Від такого зятя я б не відмовився, - як ні в чому не бувало відповідає він.

Я від злості аж скрегочу зубами. Макар зацікавлено лише переводить між нами погляд. Оце батьківське благословення. Байдуже, чи хочу я того жениха, аби йому подобався. Якби ми жили років сто назад, давно була б дружиною Назара, ніхто б мене і не спитав.

-         Годі вам сперечатися, - вчасно вмішується мама і розвіює напружену обстановку. – Краще пийте чай і лягайте спати. Макар у нас переночує, куди йому їхати серед ночі.

Помічаю рух з боку сестри. Вона активується, наче хоче щось сказати, та я її випереджаю:

-         Макар ляже у моїй кімнаті, а я спатиму на дивані у вітальні.

Марина розчаровано дивиться на мене, а я їй лише задоволено посміхаюсь. Знаю чого вона хотіла, положити Макара в себе. Невже вона думає, що батьки їй дозволять?

-         Я краще поїду в готель, викличу таксі, - починає перечити потерпілий. – Мені не зручно вас турбувати.

-         Ми нікуди тебе не відпустимо, - мама стає рішучою і впирає руки в боки. – Іринко, відведи його у свою кімнату.

-         Краще погоджуйся, - нахиляюсь я до нього. – Інакше вона не відстане.

У моїй кімнаті Макар сидить на стільцеві і спостерігає, як я готую йому ліжко. Відчуваю на спині його прискіпливий погляд, та не повертаюсь, намагаюсь не звертати на нього уваги. Стелю чисте простирадло, одягаю подушку в наволочку, потім берусь до ковдри.

-         У вас гарна хата, - порушує затяжну тишу Макар.

-         Як у всіх, - коротко відповідаю, продовжуючи свою справу і не дивлюсь в його сторону.

-         Навіть ванна є. Добре придумали переробити веранду. Треба було собі так зробити. Я чомусь думав, що в селі обов’язково туалет на дворі, а тазик служить ванною.

Я розвертаюсь до нього, впираю руки в боки.

-         Слухай, ти в якому часі живеш? – не витримую цих застарілих упереджень. – Це вже не те село, що колись. Тут в кожній другій хаті зроблені всі зручності. Всі хто молодий і працює старається облаштувати своє місце проживання. Ванни не мають хіба що одинокі пенсіонери, або ліниві.

Макар округлює очі. Він здивований моєю агресивною промовою. Через це дратуюсь ще більше і поспішаю доправити ліжко і йти звідси, поки не наговорила лишнього.

-         Чого ти завелась? – спокійно запитує. – Я нічого поганого не мав на увазі.

Завершую роботу і кидаю ковдру на ліжко, знову повертаюсь до Макара.

-         Просто набридло, що ви міські думаєте, що ми живемо мов дикуни. Ти вважаєш мене дурною, смішною дівкою тільки через те, що я живу у селі. І мені образливо, тому що це не так, - хапаю в оберемок свою подушку і ковдру. Хочу вийти з кімнати, залишити його самого, та перед дверима ще раз обертаюсь в його сторону. – До речі, швидкісний інтернет в нас теж є, тому не зможеш сказати, що село без інтернету.

Не дочікуюсь відповіді, швидко виходжу у коридор. Іду у вітальню і нервово жбурляю ковдру на диван. І чого я так розійшлась? Може втома так діє і вся ця ситуація з бійкою. Я сильно перелякалася тоді, а тепер все виходить на зовні дратівливістю.

Іду на кухню попити води, може ще вип’ю заспокійливого. Набираю воду з крану і з повним стаканом стомлено присідаю за стіл. Закриваю обличчя долонями і намагаюсь хоч трохи заспокоїтись. Тепер мене всю трясе, напевно запізніла реакція на всю ту ситуацію.

Чую шурхіт і різко піднімаю погляд. Марина у своєму короткому, шовковому халатику, невпевнено підходить до мене.

-         Навіщо ти це зробила? – стримано, як можу, запитую у неї. – Ти хоч уявляєш, як все могло закінчитись? Макара могли покалічити, а Назара посадити.

-         Вибач, я не подумала, - розсіяно виправдовується. – Я була така зла на тебе. А тут приїхав Назар, тебе запитував. Ось я і ляпнула.

-         Ти не маєш ніяких причин на мене злитись, - промовляю. – Ні я, ні ти Макару не пара. То ж викинь з голови свої наївні ілюзії.