Іриска для мільйонера

Розділ 12

Не відразу чую тиху мелодію телефона. Макар незадоволено стогне і відсторонюється. Я розчаровано дивлюсь, як він дістає телефон з задньої кишені джинсів і здивовано піднімає брови.

-         Ваш голова, - дарує короткий погляд. – Чого він хоче?

Я лише знизую плечима. Макар відповідає на дзвінок, а я підходжу до ліжка і присідаю на м’яку його поверхню. Якби не цей дзвінок, можливо ми б вже були на ньому. Від цієї думки щоки горять, а по тілу біжать шалені мурашки.

-         Як це він передумав?! Ми ж домовились. Все було обговорено. Завтра ж приїжджає техніка, а без того клаптика землі нам нікуди.

Дратівливий крик Макара вириває мене з інтимних мрій і  я прислуховуюсь до його слів.

-         Поговоріть ще раз з ним. Так справи не робляться. Ми ж все владнали.

Він слухає співбесідника і я бачу, як активно рухаються його вилиці. Макар злиться, і тої ніжності, що була в його очах декілька секунд назад, не залишилось ні краплинки.

-         Гаразд. Я не знаю, як ви це виправите. Придумайте щось.

Макар вимикає телефон і роздратовано ходить туди сюди.

-         Щось сталось? – запитую.

Він переводить на мене здивований погляд, наче забув про мою присутність і лише зараз опам’ятався.

-         Що у вас за лісничий такий з прибамбасами? – мені здається це риторичне запитання. – Раптом передумав пускати нас на клаптик землі свого лісу. Головне раніше його все влаштовувало, навіть сам нас запрошував звести між деревами ряд будиночків.

-         Він всього лише батько Назара, мого колишнього, - промовляю занімілими губами. – І він дуже сильно любить свого єдиного сина.

Макар завмирає. Він прискіпливо на мене дивиться, в його погляді розуміння всієї ситуації.

 

Сьогодні четвер,  сонце починає ховатись за крони дерев, я тільки що нарвала відро стиглих помідор і приволокла на поріг біля хати, а коло наших воріт дивні збори влаштували сусіди.

Знімаю рукавиці і підходжу ближче на активний гомін голосів. Мій батько височіє над всіма іншими, у чорному кашкеті і сигаретою в зубах. Він підпирає руками хвіртку і уважно дивиться на дядька Сашу, котрий живе праворуч від Макара.

-         І екскаватори і бульдозери. Чого тільки там нема, - з азартом в очах розказує наш не молодий сусід, почісуючи свій круглий живіт. При кожному русі голови, його лисина виблискує на останніх променях заходячого сонця. – Там щось велике будуватиметься. Кажу вам.

-         Нам ще не вистачало якогось заводу біля озера, - дратівливо промовляє наша сусідка через плід баба Тоня – пліткарка і самогонщиця. Здається мені, що чутку про поліцію, котру я їй сказала, все ж таки донесла до лісничого. – Це буде жах. В воду будуть зливати всякі відходи.

-         Ніяких заводів Макар не будує, - вмішуюсь у розмову. Не хочу, щоб на нього наводили наклеп. – Курорт буде, для відпочиваючих.

-         А ти звідки знаєш? – прищурює стара на мене очі. – Він тобі сказав? Ви з ним здружилися, як я бачу.

-         У вас забула запитати, з ким мені спілкуватись.

Батько зиркає на мене попереджувальним поглядом і я прикушую язика. Він не любить ні пліток, ні скандалів, тому завжди говорить лише по ділу.

-         А я вважаю, що це на краще, - промовляє оглядаючи всіх поглядом. – Що б це не було, може хоч наші люди матимуть роботу. І не треба буде тікати з рідних домівок у пошуках кращої долі.

Частково він має на увазі мене. Тато не хоче, щоб я їхала у велике місто, по-всякому відмовляє, та я уперлась мов баран.

-         Я б пішов туди робити, - активувався Стас, трохи старший за мене, живе через декілька хат, нещодавно одружився і скоро чекає на поповнення в сім’ї. – Набридло їздити по областях на підробітки. Я навіть зараз не проти туди попасти, - його погляд зупиняється не мені. – Іринко, може замовиш за мене слівце. Я в будівництві майстер.

Я лише киваю, обіцяти нічого не хочу.

-         А я чула там якісь проблеми, - несміло промовляє тьотя Галя, дружина дядька Сашка. Вона стоїть поруч з ним, худенька мов тростина. – Щось вони з нашим лісничим не можуть вирішити.

-         А що тут гадати? Через Назара все це, - перебиває її Стас. – Чув я в неділю на озері, як він проклинав Макара і обіцяв зробити все, щоб йому тут не було солодко. Не сумніваюсь, якщо це він приклав руку. А батько його послухає, самі знаєте, старий його обожнює.

Усі починають бубніти, погоджуватись зі Стасом, а я стою нерухомо і навіть не дихаю. Це все через мене. Спочатку бійка, тепер проблеми з будівництвом, а що далі? Не можна допускати, аби Назар ще щось витворив.

На дорозі з’являється чорна машина і повільно зупиняється неподалік. Забуваю про сусідів, вся увага тепер моя там, на іншій стороні дороги. З неї виходить Макар, тисне на брелок, ставить її на сигналізацію і прямує до хвіртки. Від гучного звуку гомін припиняється і всі погляди спрямовані у сторону сусіда. Сама не помічаю, як виходжу вперед на дорогу, ноги несуть до нього поближче. Макар стомлено обводить присутніх очима і зупиняє погляд на мені. Він цілий день провів на будівництві, тому я його не бачила ще від вчора.

-         Іринко, можна тебе на два слова? – досить офіційно промовляє, а моє серце прискорює ритм.

Нерішучим кроком іду до нього. Макар відчиняє переді мною хвіртку, пропускає першу.

-         Доню не затримуйся, мама скоро вечерю приготує, - чую татів голос.

Я не відповідаю, йду до будинку по щойно викладеній тротуарній плитці. По обидва боки подвір’я встелена рулонами газонна трава, висаджені вічнозелені кущики, від паркану невеличкі туї, сьогодні тут попрацював справжній професіонал. Та красою насолодитись не можу, сильно схвильована у передчутті. Подих збивається, шкіра горить у місці, де Макар ледь помітно торкається пальцями поясниці.

Він обходить мене, відчиняє двері, знову пропускає першу. Заходжу на веранду і ледь моя нога ступає у темний коридор, він притискає мене усім своїм тілом до стіни і жадібно впивається в губи.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше