Розділ 24 Як і було обіцяно, щасливий кінець

— Молодчина, Тетянко, — поблажливо похвалив Богдан. — Точно з’ясувала, на що відьма може обертатись. Без тебе ми б так не змогли підготуватися!

— Та й ти нічого. Із лука стріляєш влучно, — зніяковіло пробубніла Тетянка.

— Аякже, — знизав плечима Богдан. — Це ж я зараз Арагорн, а після першого фільму цілісінький рік Леголасом був, — Богдан підібрав з асфальту меч та Ірчин кросівок.

Сама Ірка ще й досі не зводила очей із нерухомої копиці.

— Своє ликове кружало я триматиму в сейфі, вогнестійкому, — сказала вона.

— Авжеж, он Рада цінний натурпродукт козлам усіляким довірила, і що з того вийшло? — Богдан штурхонув мечем заціпенілого Аристарха. — Забирайте свою солом’яну Раду Сергіївну. Тут, звісно, не село, але теж можуть розтягнути.

— До речі, куди ви поділи курку? — пожвавішала Ірка.

— Вона в будиночку, там де ми жили, — запобігливо промимрив Аристарх. З острахом поглядаючи на трійко дітлахів, він вихопив із копиці великий жмут сіна й потяг до багажника «Мерседеса». — І корівка там, забирайте на здоров’я, — мимрив ділок-невдаха, старанно запихаючи купу сіна до багажника й на заднє сидіння.

Ірка замислилася:

— Це добре, я її доїтиму, та й бабуся зрадіє… Тільки щось мені ця ідея не подобається.

Раптом її обличчя засяяло. Вона нахилилася до Тетянки:

— Валіза зі шмотками, напевно, теж там? Цікаво, це буде дуже некрасиво, якщо я її заберу?

— Приміряєш, тоді я тобі й скажу — красиво чи ні, — пообіцяла Тетянка.

Аристарх пробіг повз дітей з останнім жмутом сіна, потім усівся за кермо, висунувся з віконця й гукнув фальцетом:

— Таку відьму знищили! Негідники! А ти мені ще заплатиш! — він помахав кулаком Іващенкові, який знесилено притулився до задніх дверей офісу. — У мене твій слід залишився!

Загуркотівши, навантажений сіном «Мерседес» зірвався з місця.

— Ви не хвилюйтесь, — спробувала заспокоїти Іващенка Тетянка. — За слідом вас тільки Ірка могла до смерті замучити, а інші хіба що алергію нашлють.

— Аристарх казав: «швидку Настю», — гмукнула Ірка. Вона засунула руку до кишені джинсів і поклала на мляву долоню отетерілого Іващенка ганчірку з чітким відбитком черевика: — Тримайте ваш слід. Коли я тікала, — пояснила Ірка своїм друзям, — то встигла зняти в саду слід Аристарха й загорнути його у фольгу замість Іващенкового. Будемо сподіватися, що Аристарх не розкриватиме згорток, — Ірка посміхнулася. — Найсмішніше буде, коли закляття накладатиме роблена відьма. Адже вони не хазяйки своєму слову, назад його взяти вже не можуть.

— Відьом не існує, — очманіло пробелькотів Іващенко. — Агов, діти, а ви хто? — чіпляючись за одвірок, бізнесмен звівся на ноги.

— Нічний дозор, негайно вийдіть із темряви! — прокричав Богдан.

— Я в неї начебто й не заходив.

— Ось і не треба, — утішив хлопчак бізнесмена. — Там темно. І дуже страшно, — він швидко відсалютував Іващенкові мечем і повернувся до дівчат: — Ходімо на пляж, на косу. А то деньок щось надто нервовий видався.

І вся четвірка, на чолі з котом, рушила геть із провулка.

Вони підійшли до тролейбусної зупинки. Виснажена Ірка примостилася на краєчку напіврозламаної лавки. Тетянка втомлено схилилась на її плече, зазираючи подрузі в очі…

— Слухай, Ірко, а в тебе очі світяться. І колір змінився! — раптом здивовано зойкнула Тетянка.

— Невже зелені? — безнадійно запитала Ірка.

— Ага, — підтвердив Богдан, теж зазираючи Ірці в очі.

— Як гниле болото?

«Ну ось, тепер вона буде така сама, як Рада. Залишається тільки постаріти, розтовстіти й натягти на себе блакитну кофтину».

Але Тетянка енергійно похитала головою: чому ж як болото? Як смарагди! Обличчя стало білішим, а на щічках з’явився рум’янець. Я читала, що у відьом на обличчі є чотири кольори: чорний, білий, червоний і зелений. Основний спектр!

— Чому? — здивувався Богдан.

— Так заведено, невже незрозуміло?

— Мені багато чого незрозуміло, — задумано пробелькотів Богдан і відразу крикнув на Тетянку: — Нічого тут пишатися! Може, ти ще знаєш, і звідки кіт узявся?

— Рада з Аристархом натякали, що в їхній школі — котів, хоч греблю гати. Але, якщо школи не існує, то не знаю, — зітхнула Ірка.

Кіт озирнувся й коротко фиркнув. Ірчина некмітливість його явно дратувала, але підказувати він не збирався. Нехай сама шукає відповідь.

— А чому це Рада назвала тебе Хортовою кров’ю? До чого тут твоє прізвище? — не міг угамуватися Богдан.

— Не знаю, — знову знизала плечима Ірка. — Я раніше думала, що з моїми батьками все просто. Мамі я не потрібна, а батько… Який там іще батько! А тепер, виявляється, що в мене була ще одна бабуся — батькова мати. І вона мене любила! Я обов’язково дізнаюся, якою вона була! І про батька — теж!

Вони помовчали.

— А ось іще… — знову взявся за своє невгамовний Богдан: — Навіщо тоді, у готелі, Рада змусила тебе знепритомніти?

— Та не знаю я! — уже дратуючись, гаркнула Ірка.

— Здається, я знаю. Читала. Вона хотіла остаточно пересвідчитися, що ти природжена відьма. У природжених надніпрянських відьом є ще одна ознака, — Тетянка зам’ялася, — хвостик. Малюсінький такий. Коли відьма не спить, то його не видно, а коли засинає чи непритомніє — він з’являється.