Ірка Хортиця - надніпрянська відьма

Ч. II ВІДЬМИН ДАР Розділ 1 День попередній, іменинний

— Сама бачиш, яка бридота! — надміру задоволеним тоном заявила Ірка.

Ні, за інших обставин бабусина витівка неодмінно розлютила б Ірку, та тільки не сьогодні. Сьогодні ж все складалося напрочуд вдало, і дівча просто не могло приховати відчуття полегшення.

Ірка взагалі рідко коли могла бодай щось приховати від Тетянки, подруга знала її як свої п’ять пальців. Вона обдарувала Ірку незадоволеним поглядом і, сердито струснувши копичкою світлого волосся, процідила крізь зуби:

— Та нічого страшного. Неприємно, звичайно, і смердітиме довго, але я вже якось… Треба просто витрусити…

— Ти що, здуріла?! — обурилась Ірка. — Та бабуся мене без жодних чарів зі світу зживе, щойно я торкнуся її дорогоцінної капусти!

— Навіть якщо вона квасить свою бісову капусту в твоїй польотній ступі? — й собі обурилась Тетянка.

— У мене ще рогач є, — буркнула Ірка.

— Авжеж — у тебе! Якщо ти гадаєш, що я нічого не розумію, то глибоко помиляєшся! Я все чудово розумію! Ти просто хочеш відкараскатися!

— Нічого я не хочу, — запротестувала Ірка, а в душі аж скривилася — так нещиро лунав її власний голос. — Я не винна, що бабуся втелющилася до підвалу й поцупила ступу!

— Не винна! — передражнила її Тетянка й із підозрою примружила очі. — Цікаво, а як твоя бабуся до підвалу потрапила? Ти ж його завжди замикаєш!

— А вчора взяла й забула! — зухвало заявила Ірка, — Я теж жива людина й запросто можу щось забути! А бабуся туди відразу — шасть! Ступу побачила та як залящить: ой яка діжечка, ой якраз мені під молоду капусту! І заквасила!

— Ніколи не забувала, а вчора раптом забула? А може, ти спеціально лишила двері відчиненими? Може, ти якраз і розраховувала на те, що бабуся до підвалу полізе? І ступу поцупить?

Почувши таке, Ірка не на жарт обурилася. Отже, вона спеціально! А навіть коли так, то й що? Ти ба, яка розумниця знайшлася — подруга Тетяся!

— Полетіти в ступі не вийде, — приховуючи злість, рівним голосом заявила Ірка. — Квашену капусту перекладати не можна. Бабуся побачить — і я матиму неприємності.

— А ти зроби так, аби вона не побачила, — таким самим рівним тоном, намагаючись приховати гнів, заперечила Тетянка. — Зроби з чогось дубль для ступи, її точну копію. Перекладемо туди капусту, а в справжній ти візьмеш мене на шабаш.

— На шабаш я тебе не візьму, — так само спокійно відповіла Ірка.

— Ну ось, нарешті в нас почалася відверта розмова, — зі злісним задоволенням кивнула Тетянка.

— Таню, ну годі тобі! — спокій миттю злетів з Ірки, і вона заговорила благально, майже жалібно. — Ну тобі що, три роки?! Головою подумай! Це ж відьмацький шабаш! Ми навіть не знаємо, чим вони там займаються! До того ж, там, мабуть, небезпечно! Тобі нема чого робити на шабаші!

— Це ж чому? Я знаю, як виготовляти зілля. Я знаю стільки ж заклять, скільки й ти! Я навіть знаю їх більше за тебе! Це я знаходжу книжки з чаклунства, я вишукую в них усілякі замовляння, я приношу їх тобі!..

— Ти приносиш їх мені, бо в тебе вони не діють, — намагаючись не дивитись Таньці в очі, тихо сказала Ірка. — Для тебе вони — всього-на-всього безглуздий набір слів. Бо ти — не відьма!

— Я — не відьма, — погодилась Тетянка й миттю закричала: — Бо ти не хочеш зробити мене відьмою!!!

— Дурепа!!! — не витримавши, зарепетувала у відповідь Ірка. — У тебе що, з головою проблеми?! Хочеш стати робленою відьмою?! Ти що, не бачила, які вони?! Хочеш стати злісною тварюкою?! Людям паскудити?! Убивати?!

— Але ж відьмою робитимеш мене ти, Ірко, — якомога переконливіше відповіла Тетянка. — Ти ж не примушуватимеш мене коїти всіляку гидоту!

— Тетянко, ну сама згадай, що ти у своїх книжках читала, — Ірка теж намагалася бути переконливою. — Природжені, природні відьми бувають різні: добрі й злі — як їм самим заманеться. А ті, кого вони роблять відьмами, кому дозволяють користатись своєю силою, завжди злі, розумієш, завжди! Ти ж сама бачила, що вони підкорюються силі! Не вони силою командують, а навпаки — сила змушує їх робити всіляку гидоту! Ну чому ти вирішила, що в тебе все буде інакше?

— А вона, напевно, гадає, що вона не просто Тетянка, а справжня Таня Гроттер! — Богдан, як завжди, з’явився зненацька. Його не було ані видно, ані чутно — і ось він уже вилазить, чіпляючись за гілля кущів шовковим плащем, перешитим із маминої сукні й одягненим на майку з Гаррі Поттером. І, як завжди, у нього в руках виблискує довгий сталевий меч.

Тетянка зміряла Богдана зневажливим поглядом — від носків стоптаних кросівок до обруча зі срібної фольги, що був у нього на голові.

— Певно, я й справді ідіотка, якщо різні там толкієнуті недоумки з ножиками можуть так із мене приколюватись! — у Тетянчиному голосі забриніли сльози, але, коли вона глянула на Ірку, її очі раптом стали сухими й гарячими від гніву. — А ти… Ти просто хочеш, щоб тільки ти була відьмою, от і все! Тебе жаба давить поділитись! — різко розвернувшись, Тетянка помчала стежкою геть.

— Ну й вали собі! — гукнув навздогін їй Богдан. — Сама знає, що ідіотка, а туди ж — недоумком обзиває!

— Цього разу я з нею цілком згодна, — змірявши Богдана несхвальним поглядом, сказала Ірка. — Якби ти не завадив, я б її вмовила! Ну чого ти до неї чіпляєшся, недоумку?

— Отже — я недоумок, — зловісно сказав Богдан. — Отже, ти заодно з цією товстозадою дурепою!

Ірка обурилась: «Теж мені, поціновувач жіночої краси! Дитя Голлівуда! Тетянка, звісно, не худа, але ж і не товста! А що стосується мізків…».



Ілона Волинська, Кирило Кощеєв

Відредаговано: 22.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись