Грозові хмари

Після розмови з начальницею Амалія довго гуляла по вулицях зовсім незнайомого їй міста. Дівчина була трохи налякана і її серце билося частіше звичайного ритму. В її голові досі звучали слова, що їй довелося вислухати від місіс Кренстон. Її звільнили...

Вона більше ніколи не буде мати можливості працювати з цією сім'єю або ж подібними до них людьми. Ну чому ця біда звалилась на неї саме зараз? Але не час опускати руки! Амалія завжди була сильною і ніколи не відступала. Адже якщо згадати минуле, то в її житті були ще більші негаразди. І тепер з Віллом якось недобре вийшло. Виходить, що вони вже переступили межі дитячої дружби...

Спочатку Амалії, як і Віллу, було дуже соромно за цю нікому не потрібну ніч. Ні, все було відмінно в фізичному плані, але вона дуже не хотіла знову загрузнути в тому болоті, з якого вибралась п'ять років тому. Але, мабуть, любов була сильнішою. Асистент розуміла, що у неї зовсім немає шансів, адже Вільям одружений і не кине свою кохану. Скільки ж разів він розповідав про неї!

Навіть якось планував познайомити Ізабеллу зі своєю подругою. Правда, Амалія ще до тієї ночі бачила Беллу на концертах в готелі. Так, вона красива, освічена з великим успіхом і хорошими манерами. Куди вже Амалії до її рівня! Але хіба вона гірша?

І ось так дівчина продовжувала і далі таємно любити свого друга. Не знала вона, чи побачить його ще коли-небудь і чи стане він з нею розмовляти... Розуміла, що він захоче забути все, що було, можливо навіть відштовхне її назавжди...

Але як їй забути події тих днів?

Тепер ще й роботу доведеться шукати, і житло якесь... Амалія чомусь не хотіла повертатись назад в Америку. Формально вона ще перебуває на навчанні в Інституті і може навіть без Кренстонів влаштувати свою кар'єру. Але тут її тримали почуття і рішення залишитись в Ірландії назавжди було остаточним.

В цей же час Ізабелла була щаслива. Вона вважала, що врешті сонечко освітило приємними променями і її будинок. Сирена і Зак поміняли свої погляди щодо неї і зрозуміли, що якщо вони хочуть дійти до поставленої мети, то потрібно все робити разом. Адже як кажуть, разом можна і гори звернути.

У них виявилось багато спільних інтересів, і Сирена з Заком стали часто з'являтись на віллі Кросвальдів. А потім Белла, Вілл і Міммі створили свою своєрідну команду разом з Еві, Заком і Сиреною. Тепер вони були нерозлучними друзями. І каньйон Дрейтен (як в минулому Острів) став для них другою домівкою.

Іноді, коли в героїв було трохи вільного часу, вони влаштовували своєрідні змагання з плавання. Здавалось би, всім непорозумінням прийшов кінець, але ж Ерік з Ондіною нікуди не зникли. Белла зі слів Сирени знала в загальному про вчинки Еріка.

Також Сирена попередила Беллу, що потрібно і їй, і Міммі триматись подалі від цих лиходіїв. Але в цей же час Міммі не знала нічого, хоч Сирена і прийняла знову її дружбу. Русалка нарешті зрозуміла і побачила, хто її ворог насправді.

Також вони вважали, що для Міммі так буде краще, адже вона не зможе дати відсіч могутньому тритону і русалці, що володіє Місячним перстнем. Якщо вже вони разом із зграєю не змогли протистояти купці жалюгідних тритонів з тризубцем, то куди вже Міммі змагатись з Еріком!

Також Міммі не знала і про події минулої повні, тому що ніхто не хотів лякати маленьку русалочку. Вони все обговорили і домовились, що не будуть більше шукати зустрічей з Ліндою і вже тим більше мстити їй за її вчинок. Бог їй суддя, ще колись ця жінка отримає по заслугах, адже доля - непередбачувана штука.

А що ж Міммі? Вона начебто заспокоїлась і раділа життю. Вона нарешті знайшла друзів, які її розуміють і була рада, що Сирена пробачила їй. Завдяки цим змінам Міммі знайшла баланс між двома світами, до яких належала, навіть знову почала любити шкільні заняття.

А ще Сирена погодилась продовжувати свою роль вчителя і далі навчати юну русалку аспектам морського життя. Як же Міммі обожнювала ті занурення, що влаштовували Белла, Зак і Сирена! Ще дуже часто маленька чарівниця йшла з дому рано-вранці, щоб побути наодинці з океаном і вирішити, як вона буде проводити день прийдешній.

Так було і того разу.

Міммі прокинулась ще коли на вулиці було темно. Нашвидкуруч вона одяглась і хотіла вже зайти в спальню до Белли (вони вчора домовлялись, що підуть плавати разом). Але потім вона зрозуміла, що кузина втомлена після чергового виступу і зараз відпочиває, і тому не стала її будити.

Без шуму минувши кімнатки домашніх робітників, Міммі опинилась на подвір'ї. Класне це відчуття - тільки ти і природа, і навколо нікого, адже всі ще сплять в таку пору. Ще немає цієї міської суєти, в якій Міммі виросла, і яка панувала тут вдень.

Здавалось, навіть Місяць, серпик якого можна було ще помітити на ранковому небі, з нею був згоден. Потім дрібна фігура швидко минула пару кварталів і опинилась біля пристані, де стояли прив'язані тросами два човни. Напевно, вони чекали своїх власників, щоб потім зустрітися в морі на риболовлі.

Хлюсь! - і ось Міммі вже в воді. Ударила хвостом, що миттю з'явився, по поверхні хвиль, і зникла в глибинах. Зазвичай в таких обставинах Міммі не вдавалось повністю розслабитись і довго плавати, адже ще треба було встигнути висушити свій хвіст і повернутись додому, щоб батько нічого не запідозрив.

Як же тут, в океані, було чудово! Тисячі сонних риб, яких можна було полякати трохи заради розваги, теплі хвилі, які ніби охороняли тебе зсередини...

Правду казала Сирена: русалкою бути набагато простіше, ніж людиною. Коли Міммі плавала, вона забувала про всі проблеми і труднощі, їй ставало так легко на душі, ніби вона перетворювалась в шовкову легку тканину, що майоріла серед хвиль.

З хорошими думками Міммі поверталась назад, в знайому пристань. Шкодувала, що не вдалося зараз відвідати улюблений каньйон, бо він знаходився трохи далеко звідси. Русалочка обережно висунула голову з води. Дивлячись на сонце, яке тільки піднялось над Землею, Міммі вирахувала, що в неї є ще година-півтори до занять в школі.