Протистояння розуму та серця

Біля одного з багатоповерхових будинків стояла чорна легкова машина. Її майже не було помітно, оскільки над містом ще простилався темний морок ночі. Тільки один єдиний маленький ліхтарик роздавав тьмяне світло біля дверей під'їзду.

Чоловік, що сидів за кермом автомобіля, знехотя позіхнув і подивився на екран свого смартфону. Без десяти хвилин п'ята ранку... Очі у нього були сонні і сам він виглядав не зовсім бадьорим. Поклавши руки на кермо, він схилив голову. Можна було подумати, що він спить, але він чекав, і здавалось, вже дуже довго.

- Ну от, сама покликала, а тепер що - грається зі мною? Де її носить? - розмірковував Вілл.

Вбивчі думки знову не давали спокою. Він чув, як ззовні ллє дощ, який не вщухав напевно цілу ніч. Він відчував себе наче оті беззахисні краплі, що омивали землю.

- Це небо плаче, - думав хлопець. Йому теж хотілося плакати, але хіба цим щось зміниш? Вже не одноразово Вілл задавав собі питання: що він тут робить? Чого чекає?

Він зовсім вже заплутався у своєму житті і не було нікого, щоб порадив щось путнє і підказав, що робити далі. Після тієї ночі Світчер пообіцяв Амалії, що більше її не торкнеться і взагалі зникне з її життя. Але ж не зник!..

І досі над ним панувало почуття провини. Ніяк не міг відпустити минуле, адже завжди шкодував, що тоді зрадив їхню з Амалією дружбу. Тепер, коли їхні долі знову зустрілись, намагався все виправити. До Амалії тягнуло, адже вона завжди залишалась рідною частинкою його душі.

Але Вілл знав напевно, що все, що з ним зараз відбувається, не можна назвати почуттями. Він не кохав Амалію, просто був їй відданий по-дружньому. А в його серці жила завжди єдина і неповторна красуня дружина Ізабелла. Хіба він може проміняти її на когось іншого?

Минуло вже багато днів з того часу і тієї помилки, але муки совісті не полишали чоловіка. Було соромно перед Беллою в першу чергу (та ж він фактично її зрадив!), і перед Амалією, адже він позбавив її честі. Спочатку Вілл заспокоював себе і вважав, що як тільки Кренстон покинуть країну, з ними поїде і Амалія.

Та цього не сталось, і Амалія причепилась до нього зі своїми принципами та умовами. Вілл знав про її почуття, і сама вона неодноразово повторювала це, але завжди підкреслювала, що нічого від нього не вимагає. Тільки, щоб він був поруч і підтримував її.

Так вони стали бачитись і дуже часто, тренер навіть постарався купити для неї квартиру в цьому східному районі міста. Потім дівчина натякнула про роботу, і Вілл через знайомих влаштував її в одну з центральних шкіл міста. Тепер вона і далі займалась улюбленою тематикою, адже читала лекції з біології для школярів, і нікому не було важливо те, що вона не має професійної освіти.

А коли у солідного тренера був вільний час, він йшов до подруги.

Вони спілкувались на причалі, ходили по маловідомих кафе, катались на автомобілі і іноді виходили в море на його човні.

Стук залізних дверцят повернув Вілла в реальність. У машину тут же сіла нафарбована дівчина з трохи мокрим волоссям. Напевно, коли вибігала з під'їзду, потрапила під зливу.

- Ну нарешті! Чому так довго? Я мало не заснув!

- Милий, не ображайся! - Амалія ніяково поцілувала його в щічку.

Хлопець глянув на неї і тут же побачив... свою Ізабеллу. От що він, негідник, робить?! Ці таємні зустрічі вже не можна було назвати дружніми. Але його м'яке серце не хотіло, щоб Амалія залишалась тут одна. Життя і так її міцно покидало туди-сюди за час розлуки.

Тремтячими рухами Світчер завів мотор і автомобіль рушив. Схоже, вони сьогодні будуть в ув'язненні. Через цей дощ настрій зіпсувався у них обох і вже пропало бажання кудись йти. Віллу мимоволі цікаво, чим зараз зайнята Белла. Сто відсотків, сидить зараз вдома разом з Міммі, не маючи можливості вийти на вулицю...

У той час Белла нічого не підозрювала про те, що чоловік має якусь стару знайому і відвідує її. Не було підстав думати про це, адже вона довіряла чоловікові, котрий говорив, що затримується на роботі. Русалка була зараз дуже зайнята в їхньому своєрідному клубі. Навалилось стільки проблем, що треба було розумно подумати над їхнім вирішенням.

І Вільям теж думав... Знав, що врешті треба буде вибрати щось одне: або щасливе сімейне життя з Беллою, як було досі, або продовження «дружби» з Амалією. Йому стало так гірко на душі, що взяв і задумав все розповісти Беллі, нехай вже буде, що буде, аби камінь з серця скинути.

Хотів він це зробити після святкування їхньої річниці, але потім трапилася вся та ситуація з яхтою і те, що вчинила Міммі... Вілл не сильно переживав за колишнього друга, ще навіть здивувався, що Белла захотіла врятувати їхнє майно. Він вважав, що Льюїс нарешті отримав те, на що заслуговував.

Але на ранок якийсь злісний черв'ячок заліз всередину в голову і почав умовляти, щоб він залишив все, як є. Тому що Віллу було що втрачати. Коли б Белла дізналась, не допомогли б нікчемні виправдання, що все це було заради неї, щоб ніхто не дізнався її таємницю. Дружина влаштувала б йому розлучення, навряд чи вона змогла б таке пробачити, і тоді - прощай робота, гроші і навіть житло...

Вілл втратив би все матеріальне, і духовне теж. Та й не міг він зізнатись, бо переживав не за себе. Така правда зламала б Беллу як особистість.

Напевно, тут можна подумати, що Амалія - ​​єдина, кому все це було вигідно. Частково, це так, але колишній асистент теж страждала. Їй вже було недостатньо того, що Вілл час від часу відвідував її, допомагав. Так, дівчина була вдячна йому за квартиру і роботу, але... Серце нило від душевного болю.

Хотілось, щоб він завжди був поруч і щоб вони нарешті не ховались. Так, вона довела чужого чоловіка до фізичної зради, але бачила, що це йому не допомагає. Це була всього лиш пристрасть і його слабкість, і він ще більше став звинувачувати себе. Але Амалія сподівалась, що коли-небудь Вілл полюбить її і перестане бачити в ній тільки подругу дитинства.