У безвиході

Юнака, що недавно влаштувався на роботу у прибутковій компанії, дуже хвалило керівництво. І з клієнтами вдавалось знаходити спільну мову, і все ніби його влаштовувало, та... Не переставав злитись на самого себе. Не міг зрозуміти, за що і головне, коли завершаться його муки.

Тільки настане якесь полегшення, чи оголосять йому премію, ба навіть надворі буде яскравий сонячний день - Ерік зрадіє, та щоразу оглядаючись назад, за спиною помічає двох привидів, і на серці знову стає гірко...

Двоє чоловіків у чорному (навіть окуляри носили чорні, мабуть, щоб ніхто не бачив їхніх гнилих корисливих очей та облич) всюди ходили за Еріком, слідкували за ним у місцях праці і навіть проживали у сусідньому номері його ротерфардського готелю. Це було справжнісіньке заслання.

Двоє тіней щодня і щогодини нависали над ним і приносили свої чорні думки. Навіть, коли не бачив близько їхніх обридливих пик, все одно відчував їхню присутність.

От Ондіна і постаралася! Її злоба перевищила її власну гординю. Та Ерік знав, що сама Ондіна навряд чи так учинила б, а вона ж одержима під дією цього клятого Купола Моря. Їй вдалося поки що усунути колишнього спільника від усіх, хто став йому дорогий.

Звісно, Ерік і не збирався нікуди їхати. Просто одного дня до нього підійшли ті самі привиди і приставили пістолет до скроні. Ерік мусив поїхати, бо інакше куля прошила б йому мозок.

О, як же не хочеться помирати!..

Він мусить жити. Заради коханої Сирени, заради мети, щоб перемогти Ондіну (навіть і уявляти не хотів, що вона там собі задумала), та й заради себе також. Хто зна, може, все так і мало бути.

Були б у нього чарівні сили тритона, то він би ще розсміявся та плюнув дикарям в обличчя... Та тепер треба було прийняти це вигнання. Якщо хоче жити, то мусить діяти, як веліла Ондіна. Радувало одне: що все це ненадовго, максимум - до найближчої повні, і тоді Ондіна відпустить його. Здійснить задумане і помилує його.

Хоча, в глибині душі він бажав, аби його подружка у чомусь прорахувалась і у неї нічого не вийшло. А ще ним оволодів страх. Боявся, що Ондіна заподіє щось Сирені (ненависті у неї вистачило б ще на одне життя) і він більше не обійме її після розлуки.

Щовечора, зачиняючись у своєму номері, підходив до вікна і дивився на зоряне небо. Бачив там лиш образ Сирени. Лише тоді був вільний від присутності наглядачів. Часто заснути не вдавалось. Наче в'язень, який завжди рахував дні до свого звільнення, так і він чекав свободи.

Що він їй скаже? Чи захоче Сирена його слухати? Може, навіть і не згадує про нього? І цього теж боявся. Як не зможе повернути своє щастя, то що тоді?

Інколи переглядав у своєму телефоні спільні фотографії ще з тих часів, коли були разом. Які вони були: безтурботні та веселі... Чи буде так знову?

Якось, коли остаточно все набридло, Ерік рішуче узяв телефон і знайшов у своїх контактах номер Сирени, який у нього називався "Русалонька". Хотів подзвонити, попередити про Ондіну, про можливі її плани, щоб Сирена остерігалась цієї злодюжки.

Та просто не зміг. Страх за майбутнє перемагав усе...

* * *

Ондіна з нетерпінням чекала дня повного місяця. Ще всього кілька днів і весь цей жах закінчиться. Не буде більше людей, обридливих ніг, важкості і нестримності великого міста.

Торжествувала, бо вважала себе переможницею. Дарма, що місце проживання довелось змінити.

Русалці не було відомо, чи знає Белла її справжню суть, чи хоч здогадується, просто якось зайшовши в готель, Ондіна зрозуміла: їй тут вже не раді. Тепер скиталася по безлюдних пляжах та звалищах, по недобудованих будинках, де не було чутно впливу жителів суші.

Вона так і не змогла звикнути до того, що є дівчиною, ходить на двох людських ногах, робить те, що властиво людям. Море кликало її.

Картала себе, що так довго вірила Еріку. Не водив би він її за ніс, усе можна було б провернути набагато швидше. Зараз уже не було жаль його. Вважала, на що заслужив, те зараз і має. Нехай відчує на собі, як це - жити у вигнанні серед чужого світу.

Немає в неї більше кохання! Може, його і не було, все лише дурні наївні фантазії?

Хай там як, її план вдався. Зараз головне, щоб її агенти не покинули Еріка раніше, ніж зійде місяць над Ірландією. Бо в неї більше немає грошей, щоб їм заплатити, усе віддала при замовленні. А ще раз за разом її опановував страх.

Так, у Еріка більше не було сил тритона, але і без цього він може їй завадити, хай навіть перебуватиме в іншому місті. Купол Моря - це страшна річ, і не зовсім така вже й безпечна, як переконалась злодійка.

Уже боялась використовувати це джерело за допомогою Місячного перстня. В голові крутилась і не давала спокою одна думка. Якщо Купол Моря небезпечний і для русалок теж?

Можна було стверджувати, що саме їй нічого не переживати, та сила древнього тритона турбувала її. Ця магія вже давно злилась зі здібностями Ондіни і певною мірою служила їй як перевага.

"Як так?" - запитав би Ерік.

Історія це давня, сталось все, ще коли Ондіна навчалась у школі русалок. Тоді вона ще нічого не відала про чвари з тритонами і страшного бридкого морського ворога побачила вперше. Запам'яталось, як він з усієї сили накинувся на русалку-виховательку, яка супроводжувала Ондіну.

Але в молодої морської діви якось вистачило вмінь протистояти йому, і тоді вся зграя постійно хвалила її. Проте ніхто не знав, як у неї вийшло перемогти тритона. Це залишалось загадкою, яку Ондіна пізніше і не бралась розгадувати.

Та зараз знала одне: вона має особливий вплив на тритонів через те, що успадкувала темну магію цього старого воїна. І лише два варіанти: або загибель, або животіння на суші...

І тоді, коли Ондіна майже зневірилась у своїх можливостях (проти законів Всесвіту, ясна річ, що ти безсилий), з'явилась наче рятівна соломинка.

Доля розпорядилась так, що Ондіні та Міммі довелось зустрітись. Тоді звичний світогляд обох перевернувся і в їхньому житті закрутилась нова сторінка.