Між земними та хвостатими

В готелі містера Кроссвальда усі готувались до прийдешніх урочистостей. Завтра тут мали відбутись святкові заручини Еві та Зака.

Зал-ресторан у готелі був невеликий, але просторий, з трьома вікнами, з яких виднівся чудовий краєвид. Він повністю підходив для таких святкувань. Тим паче, Еві уже було без різниці де святкувати, кого запрошувати і що організовувати. Всі турботи вона переклала на Зака та відданих друзів, які з радістю зголосились допомагати молодятам.

Еві дуже хотіла власних заручин, а коли Зак зробив їй пропозицію руки та серця, уявляла це свято помпезним, з відеозйомкою, гостями та гарним оздобленням. За розрахунками воно мало бути ліпшим навіть за весілля.

Та не тепер... Тут не буде найголовнішого гостя - тата. Він все ще перебував у клініці.

Урочистим мав бути той момент, коли містер Монтерлейдж у ролі ведучого заходу мав благословити молодих. Та тепер цього не буде. Без батька ніщо вже не буде таким, як мало б бути. Звісно, за проханням Міммі замінити Монтерлейджа погодився власник готелю, Річард. Зак навіть пропонував варіант, щоб сер Стівен був присутнім завтра (з лікарями можна було домовитись), та Еві не погодилась.

Не хотіла бачити тата в інвалідному візку, зовсім безпомічним. Та і не хотіла робити з нього посміховисько. І без того, мабуть, вся владна верхівка міста, друзі Монтерлейджа та конкуренти, дуже цікаві дізнатися, що раптом могло трапитися з зовсім здоровим, у повному розквіті сил, чоловіком...

Белла була в ролі організатора разом з дядьком.

Уже до обіду в залі все блищало, столики були розставлені по місцях і гарно прикрашені. Було створено меню святкових страв, і Беллі ще залишалось замовити якусь музичну групу. Було вирішено, що ні вона, ні Сирена не працюватимуть цього вечора. Вони були запрошені в якості гостей, і мали відпочивати та веселитись весь день.

Зак із Сиреною вирішили поки забути про свої образи, і наречений само собою бажав бачити знайому русалку на святі в ролі сестри. Та й Еві цьому була рада.

Сирена нарешті відпустила Зака. Зрозуміла, що в хлопця мусить бути своє окреме життя, яке він будуватиме сам, не орієнтуючись на чиїсь чужі бажання.

Зак запросив на свято ще й Вілла. Друзями ж були, як-не-як... Белла не дуже засмутилась, коли дізналась. Вирішила, нехай приходить, до неї ж він уже не має ніякого відношення. Він уже її колишній. Їй буде зовсім не боляче бачити його поруч.

Зараз Зак, Сирена та Белла були зайняті прикрашанням арки, що висіла перед входом в зал. З появою на металічній оболонці різних гарних квітів, зал здавалось, оживає та отримує друге дихання.

Це була остання справа на сьогодні. Всі потрудились на славу, створюючи казкову атмосферу.

Зак чекав на Еві, яка мала прийти сюди з клініки, щоб подивитись на всю цю містерію і сказати свою думку. Потім ще вони мали пройтись по магазинах, щоб вибрати Заку костюм.

Ох, ці примірки!.. Зак їх ненавидів, так само, як і одягати костюми. І Міммі ще десь завіялась... Обіцяла, що прийде зранку, а сама, мабуть, віддала перевагу плаванню. Але вирішила передати друзям таємничу звісточку.

На ріцепшені Сирені залишили записку, і дівчина-адміністратор якраз прийшла, щоб вручити її. Сирена обережно спустилась із драбини і взяла в руки маленький клаптик паперу.

"Сирено, швидше приїжджай! Це стосується Купола Моря. Треба поговорити. Нехай це поки лишиться між нами. Я зараз на виїзді з міста, в недобудованих складах. Міммі", - таким був зміст.

Русалка спершу розсміялась, бо подумала, що це жарт. Невже телефона не існує для цього? Передзвонити не можна було? І що Міммі забула на тих завалах, навіщо пішла так далеко?

Які можуть бути таємниці? Вони ж одна команда тепер, і всі справи мають обговорювати разом. Що за дивина?

"Стоп! А якщо Ондіна знайшла її?" - не хотілось про це думати, тому Сирена прожогом вибігла з приміщення. Белла і Зак лиш з нерозумінням переглянулись між собою. Стали вважати, що Міммі таким способом вирішила підняти собі настрій.

А картина була геть інакша...

Сирена на диво швидко добралась на ті недобудовані звалища. Як же тут було незатишно... Запах піску, всюди розкидані і залишені мішки з будматеріалами, і на долівці - шматочки розбитого скла та цегли. Тут хтось мав би жити. З цих деталей вийшли б прекрасні житлові будинки.

Сирена зайшла у вхід без дверей до першої будівлі, що тут знаходилась. Треба було знайти Міммі і чим скоріше забиратись звідси. Там їх забава чекає.

- Міммі-і! Ти тут?.. - голос луною прокотився по приміщенню. 

Тут було багато пилу, розкидані і залишені інструменти, та все ж складалось враження, що тут хтось живе. Та це ж так огидно! Як можна тут в старості, холоді, без даху та навіть без ліжка ночувати?

- Чого репетуєш? - почулось ззаду. - Ось ти й попалась! Вже вдруге втрапила в мою пастку!

Сирена здригнулась мимоволі від цього владного та знайомого тону, але треба було опанувати себе.

- Де Міммі? Що ти з нею зробила?

- Хто? А, може, ця ваша суперрусалочка? - для Ондіни, схоже, почався перший етап гри. Відтак вона мала можливість заміряти суперницю поглядом. Яка Сирена жалюгідна, і така довірлива...

- Слухай, ти що собі думаєш? Вона ж іще дитина! - спробувала погрожувати Сирена, проте в неї це геть не вийшло.

Так, треба було визнати, русалка її боялась, але була готова в разі чого дати відсіч. Вона ж бо колись кинула виклик злим тритонами, то що, тепер не впорається?

- Та звідки я знаю? Мені була потрібна лише ти! - озвучила Ондіна свої наміри, і як доказ, далі у приміщенні з'явилась потужна хвиля енергії, що збила Сирену з ніг.

- І яка ж ти суперниця, якщо проти вітру навіть встояти не можеш? - потішалась Ондіна.

Від несподіванки Сирена гепнулась спочатку на коліна, а потім втративши рівновагу, розляглась на холодному бетоні.

- А це боляче! - подумала про себе дівчина. - Лиш би не наткнутись на уламки скла...