Епілог

Через декілька днів після повні Ерік таки повернувся у місто, що стало йому другим домом. Нарешті він був вільний, йшов по таких знайомих вулицях, і просто радів краєвидам. Так, він любив це ірландське маленьке місто.

Не тому, що воно стало першим в Ірландії, куди його занесло хвилею, не тому, що воно близько біля океану, і навіть не через його привабливість... Тому, що Ерік тут зустрів ту, яка подарувала йому неймовірні відчуття.

І він шукав Сирену, щоб поговорити. Знав, що небезпека уже минула, бо інакше як би ті його двоє конвоїрів відпустили його?

І він мусив визнати, що люди не такі вже і погані, як здається. Навіть ці охоронці, просто до кожного треба мати особливий підхід. Ерік просто наважився на відверту розмову, і тоді ж ніби заново познайомився з тими хлопцями. 

Виявилось, що вони такі ж, як і він, прості юнаки, які вчаться заробляти і шукають своє місце в житті. Тоді ж він і довідався, що грошей, які їм заплатила Ондіна, уже давно немає, та й зв'язок з нею вони теж утратили.

Тому запросто погодились відпустити його, тим паче, якщо його чекає кохана людина, і він просто мусить з нею побачитись.

Так, Ерік пообіцяв собі, що коли все утихне, він покине цю землю, та тепер це виявилось неможливим. І особливого бажання переїжджати кудись в іншу країну теж не було.

Планував залишитись у місті Коре і жити для себе, у своє задоволення. Щодо Сирени і всіх інших з каньйону - вирішив, що більше не нав'язуватиметься, і йому достатньо буде просто здалеку спостерігати.

Якщо Сирена відштовхне його знову, то значить, так і мало бути. Своє покаяння за злодійське минуле він нестиме в самотині...

А кафе не змінилося. Колись він уперше почув, як вона тут співає, і просто захопився нею. А потім полюбив цей маленький, але такий душевний заклад. Він бачив, як усі працівники обожнювали свою роботу, і кожен щодня переживав за долю "Евеліни". Усі вносили свою лепту для того, щоб воно ставало ще кращим, і щоб було більше відвідувачів.

Проте Кармен сказала йому, що Сирена і Зак більше тут не працюють. Тоді Ерік помітив і те, що кафе перетворилось на якусь зону відеокамер, а офіціанти вдягнені не так, як завжди. Кармен довелось пояснювати, що з допомогою Еві та асистентів її батька вони знімають тут рекламу, а вона сама імпровізує перед камерами.

- Еві, здрастуй! Вибач, а ти не знаєш часом, де Сирена? - перехопив Ерік дочку продюсера, побачивши, як вона метушиться неподалік.

Еві здивовано оглянула його, але вже не злякалась, як минулого разу. Ще б пак, вона спостерігала такі речі, що були набагато жахливішими з цим юнаком.

- Ерік... Ти повернувся... Я скажу тобі, де Сирена, але спершу ти маєш дещо знати.

Еві просто не могла вчинити інакше, і розповіла хлопцю про те, що тут сталось за час його "курорту". В принципі, їй не було за що ненавидіти тритона, та й він не раз допомагав Заку.

Почувши про безславну загибель своєї колишньої спільниці, Ерік ніяк не відреагував. Він на щось подібне надіявся. І Ондіна не заслужила  того, щоб він жалів за нею і сильно побивався. Чого вона хотіла, того і досягла...

Жестом подякувавши, Ерік поспішив на берег моря, де за словами Еві, Сирена щодня прогулювалась.

Так, вона була там... Просто щодня приходила, щоб поспілкуватись з океаном. Бажання плавати самій у русалки зникло останнім часом, та і в каньйон вона більше не навідувалась. Ворогів також уже не було, і хотілось вірити у щасливе майбутнє.

Попри те, що вона мала подруг, які розуміли її, брата, хоч і не кровного, який завжди її підтримував, та все одно була сама. Після того, як Девід зрозумів ситуацію і більше постарався не нав'язуватись, русалка вирішила, що пора таки здійснити те, заради чого вона залишилась жити в Ірландії. 

Пора було повертатись додому, відвідати рідний Острів, у якому вже точно не було колишньої величі. Але вона там виросла, а отже, там - її дім...

- Сирена! - не вагаючись, покликав її Ерік.

Побачивши його, Сирена покрокувала назустріч. Була рада, адже не очікувала, що він коли-небудь повернеться.

- Ерік, привіт!

І тут дівчина просто завмерла, бо не знала, чи зможе передати словами все те, що відчуває в дану мить. Вона просто подивилась в його очі, які колись добряче звели її з розуму.

- Ем, знаєш... я тут... - схоже, що Ерік також забув, що мав казати. - Як ти? У тебе все нормально?

- Та ніби так. Чесно кажучи, я не думала, що ти знову з'явишся...

Що вона таке каже? Так же прагнула цієї зустрічі, і от поводиться з ним, наче з чужим.

- Та... просто хотів тебе побачити, - зізнався хлопег.

"Ну що, побачив? Здається, ось і все", - одразу стукнуло в голові. Ерік просто не знав, що мовити далі, так вже хотілось просто потонути в її обіймах.

- Я теж... хотіла... І що ти думаєш далі? - запитала перше, що прийшло на думку.

Ніби збоку дівчина і хотіла здаватись серйозною, проте посмішка видавала її за кілометр. Він тут, той, кого вона так чекала. Але чому ж тоді так тужно?

- Ну, це залежить від того, що буде далі з нами, - поділився Ерік і несміливо взяв Сирену за руку. Боявся, що відштовхне, що піде геть. На що взагалі він може сподіватись? Може, їй неприємний сам його силует?

- Ти хочеш це знати?

Коли Ерік кивнув головою на знак згоди, Сирена вирішила, що більше чекати немає чого. Вона просто наблизилась до нього і пристрасно поцілувала. Ну, має ж хтось бути першим... Та і постійно мучити себе вони теж не можуть.

Зрозумівши, що відбувається, Ерік перетягнув ініціативу на себе, і вже сам почав пестити губами свою найріднішу, свою кохану. В ці хвилини він почувався найщасливішим чоловіком на всій планеті.

Отже, у них ще є шанс...

- Я кохаю тебе! - промовив після того, як Сирена відсторонилась.

Вони обіймали один одного, і так хотіли надолужити згаяне.

- Я знаю. І я щаслива, бо у нас попереду ще ціле життя, - усміхнулась Сирена.