Родовід

Сімейні стосунки

  Розділ 5. Сімейні стосунки

Перший місяць вони прожили досить спокійно. Станіслава привикала до режиму цього будинку, привикала до дітей їхній характерів та звичок. Але і також помалу привикала та влюблялась у свого майбутнього чоловіка, який показав як вміє любити жінку та поважати її почуття. І Станіслава погодилась на шлюб.

Весілля зробили скромним, запросили тільки найближчу родину. Після весілля молоді мали багато роботи бо якраз завершилось будівництво та ремонт всередині нової хати. І нове молоде подружжя вʹїхало у нову хату. Меблі купили лише до однієї кімнати, оскільки ні грошей, ні вибору особливого в той час не було.

Станіслава страшенно раділа великій площі будинку, це для був наче замок, ніби фортеця в якій вона почувалась захищеною та особливою. В порівнянні з її попереднім житлом де приходилось ділити кімнату з сестрами та де не було навіть окремого ліжка, тут вона мала все про що могла тільки мріяти. І вдячності її не було меж. У всьому вона показувала чоловікові що поважає його та слухатиметься у всіх його справах. Станіслава крім того що було роботи по дому дуже багато захотіла вийти на роботу бо діти трохи надокучали їй і часто злили і щоб не показати свою боязнь нових стосунків вирішила втікати на роботу. Вакансій багато не було. Колгосп прийняв Станіславу дояркою. Вона не противилась ніякої роботи, адже привикла у батька робити все що треба. Тим більше у себе в селі вона теж ходила на ферму доїти корів, тому така робота не була ні важкою ні новою для Станіслави. Працювати доводилось не мало, вставати ні світ ні зоря і йти на ранкову дойку, і так тричі на день треба було йти і повертатись. Крім того доглядати за поголівʹям худоби за молодняком і навіть часом за поросятами. Вдома робота як була не зроблена або її виконував Іван так і залишилось тепер навіть після приходу в дім нової господині. Але чоловік ніколи не ставив претензій дружині, бо поважав та любив її і боявся втратити більше за все. Поговорювали хіба що спостережливі сусіди та родичі, які і далі співчували Іванові та його дітям-сиротам. На розмову до себе викликала Іванова матір Станіславу і намагалась пояснити як і що потрібно робити. Намагалась вчити їсти варити та прибирати елементарний непорядок в хаті. На що Станіслава ствердно кивала головою але все рівно робила так як знала. Спочатку старалась але згодом забувала про те чого їй вчать. Вона мала таку легку вдачу, ніколи не тримала ніякої образи і ні на кого ніколи не злилась і ні з ким не сварилась та не сперечалась. Треба робити то треба і все. За це напевне найбільше любив її Іван, за її покірність. Бо таки цього саме він шукав у жінці. Щоб була слухняною. Станіслава ж ніколи не перечила чоловікові і робила все що він скаже і з роками навіть втратила особисту думку, слухаючи постійно Іванову вона і стала думати як Іван.

Все стало на свої місця, кожен у сімʹї знав своє місце та своє завдання. Аж тут Станіслава почала відчувати втому та тошноту по ранках. Іван здогадався що жінка вагітна і дуже радів. Але сама Станіслава не знала чи радіти а чи плакати бо до материнства не була готова навіть маючи практику з Івановими дітьми. Вона не знала що робити з малою дитиною і як жити далі. Але малюк народився здоровим і назвали його Павло, та Станіслава заспокоїлась і розслабилась. Вона вчилась бути мамою і це їй получалось дуже добре. Але через три місяці потрібно було виходити на роботу і постало питання що робити як встигати усе і дитину не було на кого залишати. Спочатку Станіслава встигала і на роботу і по дому справлялась але сили їй вистарчило лише на 2 місяці, і тим більше дитина залишалась сама вдома а це було вкрай небезпечно бо міг випасти з ліжечка чи десь закотитись під ліжко. Ще місяць доглядала дитину матір Іванова, але потім теж сказала що їй важко це робити, бо мала дитина потребувала багато уваги до себе. А ще матір Іванова Розалія побачила що її син часто заглядає у стакан. Іван почав випивати і кожного дня кількість випитого зростала. Він міг за день по три рази напитись і по три рази витверезіти. І весь той час коли лежав пʹяний і спав дитина просто плакала. Станіславі серце теж стискалось але вона ніколи не жалілась на чоловіка його батькам навпаки захищала ніби чула свою вину у тому що її Іван випиває і всяко покривала його перед усіма хто щось криве говорив про Івана.

Рішення яке прийняла родина було вкрай неправильне. Але це було їхнє рішення і здавалось що у такій ситуації нічого кращого не придумаєш як віддати дитину чужим людям. Хоч це не були чужі люди, а рідна сестра  Станіслави Манька, яка була вже в роках і не одружена. Вона з радістю погодилась тим більше що Павла обіцяли забрати, як тільки він підросте до старшого віку і зможе сам себе обслуговувати. Діти Люба та Петро не були проти а навіть раділи що братика їхнього віддали і що він не житиме з ними, бо вони і так між собою суперечили за любов батьків а тут ще й малий. Ну звичайно вони не показували тої радості, але для них це був великий плюс.

Іван з жінкою часто приїжджали до дитини мало не кожного дня. Часом пішки ходили через поле виходило швидше. А взимку трохи рідше. Але це було лише перший рік. Бо Іван почав пити кожного дня після роботи. А потім і на роботі. За що його звільнили  і йому довелось трохи задуматись над своїм життям. Одного разу в розмові з батьком він признався що коли випʹє, йому ніби затерпає все всередині бо досі він не може забути свою Надію. І хоч пройшло вже багато років і в нього вже є нова дружина, яка волосся навіть відростила щоб бути хоч чимось схожою на попередню дружину Івана, хоч не була подібна взагалі і навіть дитина не може це горе притупити. А от коли випʹє то забувається принаймі на момент коли спить. Бо насправді коли він випивав горілки то става ще мʹякішим і добрішим і хотів з усім світом ділитись всім що має і на серці і в кишені. Батько його вислухав та пояснив що багато його друзів користуються таким станом бо не раз приходив додому з пустими кишенями без зарплати, бо у нього все витягують коли Іван без памʹяті спить. Трохи ці аргументи подіяли але не надовго. І тоді Іван допився до того що дістав чорної хвороби від горілки і аж тоді він сам усвідомив що якщо з ним щось трапиться то його діти не будуть нікому потрібні, якщо і йому не потрібні.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше