Викид.

 «Люди Іржавого сказали, що Кіт пішов від них саме цією дорогою. А вона веде на полігони НДІ Агропром». - Подумав Давид, розглядаючи розкладену на колінах карту.

Він розташувався перекусити за затишним столиком в дикому саду будинку на околиці села. За садом був пристойних розмірів зарослий бур'янами город, а за ним до самого горизонту поле.

«Місця там, м'яко кажучи, не дуже. В принципі, як і всюди в Зоні». - Думав сталкер, запиваючи галету водою.

Раптом його від думок відірвало гучне нявкання. Давид від несподіванки здригнувся. Він обережно, намагаючись не робити різких рухів, озирнувся по сторонах. Нявкання повторилося. І тільки тоді сталкер побачив сидячого на гілці найближчого дерева величезного, чорного кота. Його зелені очі блищали, немов два смарагди. Шерсть була зім'ята, пухнастий хвіст стирчав трубою.

 «Судячи з того, що кіт не виляє з боку в бік хвостом, він налаштований по відношенню до мене не агресивно». - Вирішив Давид.

 - Киць-киць! - він тихенько покликав кота.

У відповідь мутант розгублено нявкнув.

 - Бог ти мій! - вигукнув сталкер, - Кішки в Зоні здичавіли, перетворилися на мутантів, але рідше інших видів проявляють до людей агресію.

Він обережно розстебнув рюкзак, дістав палицю ковбаси, відрізав пристойний шматок, повільно підійшов до дерева, поклав в метрі від кота на гілку частування. Потім, не повертаючись до тварини спиною, повернувся на своє місце. Кіт кілька секунд недовірливо нюхав повітря, потім крадькома, підібрався до ковбаси і, не відводячи погляду від людини, почав з апетитом пожирати їжу.

 - Ну, ось так краще, - посміхнувся сталкер, - Хоч в сучасній ковбасі м'яса майже немає, але я думаю, що вона куди смачніша від місцевих пацюків.

Кіт, закінчивши трапезувати, сів на задні лапи, почав ретельно вилизувати свою облізлу шерсть.

 - А шубка-то у тебе досить пошарпана братику. Видно життя тебе не балує, - зазначив вголос Давид.

Кіт, немов зрозумівши сенс сказаного людиною, перервав свій моціон і, жалібно нявкнув у відповідь. Потім, солодко потягнувся, запустив по черзі кігті передніх лап в дерево, вирвавши декілька шматків кори, зістрибнув з гілки. На мить затримався, немов роздумуючи і, задерши хвіст трубою, статечно, з властивою роду котячих грацією, підійшов до сталкера.

 - Мабуть моє частування таки смачніше від твого щоденного раціону, - резюмував Давид, простягаючи тварині ще один шматок ковбаси, - Дивись братику, як би тебе з незвички не пронесло.

Кіт, не звертаючи уваги на людину, вдоволено гурчачи, взявся за частування. Раптом, несподівано перервав трапезу, несподівано сів, шерсть на загривку встала дибки і, через мить зник у високій траві.

 «Схоже, відчув наближення хижака». - Вирішив Давид, знімаючи автомат із запобіжника, неспокійно озираючись на всі боки.

Але як би сталкер не напружував свої почуття, він так нічого, і не почув. Минуло кілька довгих хвилин. Раптово, з боку будинку долинуло гучне нявкання. Давиду здалося, що в голосі кота він почув призовні нотки.

 - Ну, що з тобою поробиш?  - зітхнув сталкер, - Бог з тобою. Гаразд, піду, подивлюся.

Він обігнув будинок, і побачив кота біля дверей льоху. Мутант був чимось явно стурбований. Його шерсть на загривку стирчала дибки, очі блищали. Побачивши людину, кіт ще раз нявкнув і, крізь прочинені двері зник в погребі.

 - Я так розумію - це запрошення? - припустив вголос Давид.

Він відчинив двері, включив налобний ліхтар, взяв в руки пістолет і, дивлячись під ноги, став обережно спускатися углиб по затертим цегляним сходами. Сталкер нарахував майже півтора десятка ступенів, перш ніж досяг внутрішніх дверей. Штовхнувши її, він виявився в приміщенні приблизно два з половиною на десять метрів, стіни та склепіння якого, були викладені з старовинної дореволюційної цегли. У погребі пахло гниллю та вогкістю. З стелі звисали жмути павутини. Уздовж правої стіни стояв заставлений консервацією в скляних банках металевий стелаж. Біля нього стояло кілька потрісканих дубових бочок можливо з соліннями. В глибині невелика купка давним-давно згнилі субстанції то, що багато років тому найімовірніше була картоплею. Не побачивши нічого надзвичайного, Давид, повернувшись до спокійно сидячого у порога кота, запитав:

 - Ну, братику, як це все мені накажеш розуміти?

Тварина питання сталкера пропустила повз вуха. Скоса глянувши на гостя, кіт почав спокійнісінько вилизувати свою шубу.

 - Ну, гаразд, я побачив твої хороми, високо оцінив їх. Хоча, по правді кажучи, ти міг би в будинку або на горищі жити. А тепер мені пора, прощай котик, - сказав Давид. Заховавши пістолет в кобуру, попрямував до виходу. 

Побачивши, що людина намагається покинути приміщення, кіт скочив, прийнявши бойову стійку, злобно загарчав.

 - Не зрозумів! Ти що вирішив взяти мене в заручники? - здивовано запитав сталкер.

Кіт перестав гарчати, він вперто стояв на місці, при цьому люто виляючи хвостом з боку в бік і, збуджено виблискуючи своїм зеленими очима.

 - Послухай друже. Я не хочу тебе вбивати, - сказав Давид, роблячи невеличкій крок.

Кіт з загрозливим шипінням повільно позадкував назад.

 - Ну, ось так-то краще, - якомога лагідніше вимовив сталкер, заносячи другу ногу.

У цей момент він відчув, як підлога під ногами злегка здригнулася. Звідкись здалеку з самого серця Зони долинув знайомий низький гул. Зі стелі за комір прокидалася тоненька цівка піску.

 - Бог ти мій! Так це ж викид! - вигукнув Давид, - Схоже, кошеня всіляко намагався мене попередити, і навіть показав притулок! А я його мало не прибив!

Він зняв рюкзак, поклав його на стелаж, сам же сів поряд на невеликій бочонок. Кіт відразу ж підійшов до нього, понюхав штанину і, пригнув на коліна.

 - Ось тобі раз! А ти виходить у нас зовсім ручний, - посміхнувся Давид, ніжно гладячи велику, понівечену шрамами котячу голову.

Кіт, надривно гурчачи від задоволення, тріумфуючи, зазирнув людині прямо в очі. Розвіднику здалося, що він хотів сказати: "Мовляв, бачиш, двоногий дурень я мав рацію! Надалі знатимеш, кого треба слухатися!"