Чутки підтверджуються.

 «Шведського столу» не було. І не дивно - це їдальня учених, а не ресторан. Зате на сніданок була яєчня з тостами. Коваль, встигнувши поснідати до нас, замовив собі чашечку кави. Апетиту у мене не було. Скоріше навпаки. З відразою дивлячись подану нам їжу, я спіймав себе на думці, що в даний момент з величезним задоволенням з'їв би біфштекс, з кров'ю. Недосмажений, а ще краще сирий!

 - Я тут дізнався дещо по вашій темі. По правді кажучи, від отриманої інформації ледь не посивів, - пронизливим шепітом змовника почав Коваль.

Щоб підкреслити важливість моменту, вчений зняв окуляри, і почав протирати запітнілі від паруючої кави лінзи. Судячи з його запалених червоних очей, я зробив висновок, що він не спав всю ніч, і мав рацію. Макс на мить відірвався від їжі, подивився на вченого.

 - В чому справа професор? Давай розповідай вже, не томи!

 - Скільки разів мені треба Вам нагадувати молода людина?! Я не професор! Я...

 - Не важливо, - буркнув Макс, посилаючи в рот величезний шматок тосту.

 «В здоровому тілі - здоровий дух». - Подумав я, із заздрістю дивлячись на сталкера.

 - Будеш? - запитав Макс, киваючи на мою тарілку.

 - Немає апетиту. Я мабуть, обмежуся кавою, - відповів я, підсуваючи їжу товаришеві.

 - Панове ви чули, про лабораторії «Х-18»?

 - Ні, а що?! - в один голос заявили ми з приятелем.

 - У Зоні ходять наполегливі чутки, що існує якась мережу секретних лабораторій, в яких проводять незаконні експерименти. В одній із них, зокрема Х-18 вирощують антропоморфних мутантів.

 - Антропоморфні це як? - перебив Макс.

Учений з подивом подивився на мого приятеля. Його брови піднялися вгору, лоб наморщився, утворивши не менше п'яти складок. Він відкрив, було, рот.

 - Людиноподібні, - відповів я замість Коваля, - Прошу Вас, продовжуйте.

 - Та ну! - здивовано видихнув Макс і, ледь не вдавившись, закашлявся.

 - Я вас благаю панове! Нас можуть почути! Будь ласка! Говоріть якомога тихіше! - неспокійно озираючись на всі боки, прошепотів вчений.

 - Виходить, що контролерів, кровососів та іншу звірину виробляють в штучних умовах?  - запитав я.

 - Саме так! Не всіх - а більшість, - пронизливим шепотом підтвердив Коваль.

Його очі захоплено блищали за скельцями окулярів.

 - Хтось нелегально проводить досліди, штучно змінюючи в той чи інший бік генний та хромосомний код людини! Вперше цю гіпотезу озвучив кілька років тому академік Одинцов. У зразках тіл мутантів наші попередники виявляли речовина так званий «мутаген-113». Мутації не мій профіль, але всім відомо, що спонтанні мутації не призводять до таких швидких, і радикальних змін в організмі. Це цілком індуковані зміни, викликані штучним впливом на людський організм з метою розвитку тих чи інших здібностей. 

 - Це багато чого прояснює, - пробурмотів я.

 - Що саме?! - втрутився Макс.

Покінчивши з їжею, він одним ковтком проковтнув кави і, підніс тильну сторону долоні до обличчя, щоб протерти губи.

 - Добродію, для цієї мети існують серветки! - обурено прошепотів Коваль, - Ви ставите мене в незручне становище перед колегами.

 - Вибачте професор, - почервонівши, немов присоромлений школяр, відповів Макс.

 - Скільки разів я Вам повинен нагадувати?! Я - не професор! - гнівно прошипів вчений.

 - Не важливо, - відкинувшись на спинку стільця, недбало махнув рукою сталкер, - Прошу Вас, академік, продовжуйте.

 - На жаль, наш час підходить до завершення, а я не розповів вам, і половини тієї інформації, якою зобов'язаний поділитися з вами, - сказав Коваль, дивлячись на годинник, - Давайте продовжимо розмову на складі нашої лабораторії. У мене є ключ від одного з приміщень, де нас ніхто не потурбує. 

Для ліквідації дезертира керівництво угруповання «Борг» виділило цілих два відділення першого взводу. Це була чимала сила за мірками Зони. Бойова еліта, кращі з кращих, перевірені в кривавих боях ветерани. Чотирнадцять прекрасно підготовлених та загартованих Зоною бійців під керівництвом капітана Злобіна. У кожне відділення входив снайпер і кулеметник. Завдання перед ними стояло не жартівлива: в Темній долині знаходиться під частковим контролем банди мародерів знайти, та знищити вбивцю та дезертира Мінуса. Тому озброєння стрільців кожного відділення було посилено ручними гранатометами «РПГ-18» в простолюдді званих «мухами». На кожному бійцеві поверх універсального захисного комбінезона був одягнений важкий бронежилет п'ятого рівня захисту. Ліктьові і колінні суглоби прикриті спеціальними щитками. Гомілки та ікри від зубів та пазурів дрібних мутантів надійно захищали накладні броньові пластини. Перед командиром ударної групи керівництвом угруповання була поставлена ​​задача: таємно висунутися в Темну долину, взяти «язика», допитати, і якщо версія щодо дезертирства сержанта Мінуса підтвердитися, вимагати у ватажка бандитів видачі злочинця. У разі відмови провести показову акцію залякування влаштувавши розвідку боєм. Потім відійти, закріпитися в районі південної ферми, і чекати підходу основних сил.

Давид прокинувся за кілька хвилин до того як диск блідо-жовтого сонця сором’язливо визирнув із-за лісу. Кілька хвилин сталкер лежав нерухомо, включивши всі почуття дотику, прислухаючись до навколишнього світу. На мить йому здалося, що хтось, або щось наближається до нього з боку центрального корпусу НДІ. Саме там вчора ввечері він в бінокль спостерігав гурт підозрілих людей. Перше, що відзначив про себе розвідник - це військова виправка незнайомців. Друге - всі без винятку були озброєні штурмовими гвинтівками західного зразка. І третє, найважливіше - дехто з них поверх захисних комбінезонів носили експериментальні маскувальні халати «Хамелеон»! У тому, що це саме той халат Давид переконався після того як один з незнайомців несподівано перейшов в невидимий режим буквально злившись зі стіною поряд з якою стояв.