Сутичка.

 - Матір вашу! Трясця ненці кухаря! Як же мене розперло! Уже не вміщуюсь в жоден бронежилет». - Дивлячись в дзеркало, вилаявся Петров.

 - Та ну, що ви, Антон Герасимович? Те, швидше за все бронежилет усох, - спробував заспокоїти начальника безпеки сержант, - Завтра на складі я вам підходящий розмір на раз підберу.

 - Кажеш - бронежилет усох? - з сумнівом в голосі перепитав Петров.

 - Так точно! - кивнувши головою, впевнено підтвердив сержант.

 - Щось новеньке у фізиці. Поясни-но ти мені добродію як могла келаврова тканина усохнути?! Я що, по-твоєму, схожий на ідіота, щоб в таку нісенітницю повірити?! Сидячи безвилазно тут більше року, я так розтовстів, що забув, коли свій член вживу бачив!

 - Та ну що ви Антон Герасимович? Просто у вас статура, ну чисто богатирське! – не моргнувши оком наполягав на своєму сержант, - Де ви бачили, щоб тендітний мужик підкови гнув?

 - Але я-то підкови не гну?!

 - Так я це так, узагальнено, у вас такі могутні руки пане майор, що краще обійти стороною!

Колишній борець, майор Петров, зігнув у лікті руку, подивився в дзеркало - заплилий жирком величезний біцепс, розпираючи рукав костюма, виглядав загрозливо. Він згадав своє спортивне минуле, і сумно зітхнув. Потім допитливо глянув у вічі підлеглого, але, не побачивши там, і іскорки глузування, засумнівався у власних словах.

 «Може й дісно дзеркало мене злегка повнить? А я на бійця нагримав ні за що?» - повертаючись до дзеркала то одним боком, то іншим, подумав майор.

 - Ти, це ... Вибач Сергій. Я тут такого тобі такого наговорив ...

 - Та ну, що ви, Антон Герасимович? Все нормально. Ви чоловік ще ого-го! Ну, може лишку з півкіло, і прилипло до живота так їх можна на тренажері поганяти.

 - Ти так вважаєш?

 - Сто пудів товариш командир! Зуб даю! - впевнено заявив сержант.

 - Якщо ти завтра з ранку не в наряді - то заходь після сніданку, - прогнавши останні нотки сумніву, сказав Петров, приголубимо - по чарочці коньячку. Та заодно, і переглянемо умови твого контракту. Природно що в ліпший бік.

Несподівано хтось наполегливо постукав у двері.

 - До біса цю броню! Не перша оборудка. Так піду, - повісивши бронежилет на спинку крісла, сказав майор. І вже голосніше додав, - Ну, заходьте! Кого там нечистий приніс?

Двері відчинилися. Увійшли двоє одягнені в сірі технічні комбінезони.

 - Ну, чого вам? - надавши строгість особі, запитав Петров.

 - У нас поломка - не працює димосос, - відповів слюсар Микита.

Майор насупився. Він знав, що за тиждень накопичилося багато сміття, і цю проблему бажано невідкладно вирішувати, але у нього були інші плани на цей вечір.

 - Причину знайшли? - запитав він.

 - Тут два варіанти: або силовий кабель ззовні перегризли щури, як це було в травні минулого року, або кінець електромотору, - сказав електрик, Борис Лебідь, - В будь-якому випадку необхідно виходити на поверхню.

 - Гаразд. Нам сьогодні по дорозі - у мене теж є невелике діло нагорі. Так що інструменти в руки, і жваво переодягатися! - майор подивився на годинник, - Не спізнюватися! Зустрічаємось біля головного виходу через п'ятнадцять хвилин. 

Те, що вони знаходяться в Темної долині, Давид здогадався за низькими, немов налитим свинцем, грозовим хмарами, що низько нависли над землею. Місцевість навколо була переважно болотиста. По дорозі траплялося безліч то чи озер, то чи калюж, в яких він побачив безліч земноводних мутантів. Схоже, що електронні навігаційні планшети найманців тут не працювали, і вони були вимушені пересуватись, орієнтуючись по класичних паперових, запаяних для захисту від вологи в прозорий пластик, мапах. Але ті у них були бачити настільки неточні, що кілька разів втративши орієнтири, групі довелося повертатися назад. Нарешті, під вечір, вийшовши на галявину невеликого березового гаю, вони побачили в кількох сотнях метрів високу заводську трубу. Її основа ховалося в хмарі сизого туману, а вершина ледь не впиралася в дощові хмари. А поряд, трохи нижче, скелет баштового крана з обламаним кінчиком стріли, що висів над озером туману на іржавих тросах. За радісними вигуками найманців неважко було здогадатися, що група досягла кінцевої мети подорожі.

 «Трясця, три доби коту під хвіст»! - Озираючись на всі боки, подумав Давид.

Вони покинули НДІ Агропром три дні тому, і за сімдесят дві години доля не надала жодного реального шансу на втечу. Днем, як було сказано раніше, бранців вели скованих по два, однією парою наручників, причому щоранку міняли напарників. На ночівлі найманці зупинялися на околицях сіл, ховаючи бранців в льохах.

Старший найманців на прізвисько Мустафа подивився на годинник, скомандував привал. Сталкерів за традицією посадили в коло, один з найманців роздав сухі пайки. Ще один на прізвисько Алеут як зазвичай, показово дослав патрон, з автоматом напоготові став у розвідника за спиною.

 «Схоже, що, не дивлячись на всі мої кривляння, обчислив мене гад! Цікаво де я допустив прокол? Схоже, що десь переграв. Ну нічого! Навіть якщо мені таки судилося бути розібраним на органи, то хоч одну глотку я все ж встигну перерізати, і це будеш саме ти! Старанний ти наш». – Вирішив про себе Давид, налягаючи на їжу.

Розвідник вирішив, що їх збираються продати так званим «чорним хірургам» займаються нелегальною трансплантацією органів та частково в своїх здогадах був дуже близький до істини. 

Піднявшись на поверхню, озброєна автоматами охорона, в важких бронежилетах на чолі з Петровим рушили до виходу. А два техніка одягнені в захисні костюми яскраво-оранжевого кольору підсвічуючи дорогу ліхтариками стали пробиратися в глиб комплексу. Пройшовши кілька вузьких коридорів, вони опинилися у внутрішньому дворі котельні. Гончар, знявши респіраторну маску, не приховуючи задоволення, глибоко вдихнув вечірнє вологе повітря.

 - Благодать! - тихо вимовив він.

 - Микита ти що здурів?! Негайно одягни респіратор! Радіація кругом! - злякано засичав приятель.