Статут Свободи.

Не знаю, як довго був без свідомості, але коли я прийшов в себе, було вже світло. Я лежав у саду, на зеленій некошеній траві біля великого будинку, викладеного білою цеглою. Рюкзак з припасами та речами валявся в кількох кроках від мене.

 - Спрацювало! - прошепотів я, озираючись, - Але де, решта?

  Немов відповідаючи на моє запитання, зависла над моєю головою аномалія, видавши низькочастотний гул, спалахнула яскраво-блакитним, немов від зварювального апарату спалахом, і за півметра над землею матеріалізувався людина в помаранчевому захисному комбінезоні.

- Трясця вашій ненці! – гепнувши об землю, вилаявся він.

Прибулець, голосно охаючи, прийняв сидяче положення, підняв тоноване забрало захисного шолома. Я впізнав у ньому полоненого техніка Микиту.

 - Журналіст скажи мені правду - я таки живий або мені все це сниться?

 - Ти як той Ленін - живіший за всіх живих.

 - Ой, як болить! - поскаржився технік, потираючи себе нижче попереку.

 - Сильно забився? – поспівчував я.

 - Я не забився - мене забили! Коліном під зад. Як того хто боїться стрибати вперше з парашутом! Ти ж пам'ятаєш, яка там висота?! Знаєш, як було страшно взяти, і просто так зробити крок з балкона із десятиметрової висоти!

 - Ну, я ж ступив?

 - Так, то ти!  Ви сталкери всі супермени.

Він хотів ще чогось додати, але в наступну мить, з аномалії, точно таким же чином з'явився Давид, а слідом за ним Макс. Деякий час вони лежали нерухомо. Потім, Давид повільно сів, недовірливо оглядаючись на всі боки.

 - Схоже, вийшло, - побачивши мене, посміхнувся сталкер.

Він подивився на Макса, і насупився - потилиця хлопця була вся в крові.

 - Що з ним? - я схопився на ноги, відчувши недобре.

 - Схоже, осколком зачепило, - відповів сталкер, вказуючи на закривавлену голову мого друга.

Як тільки тіло Журналіста зникло в аномалії, Макс вигукнув:

 - Перший пішов! Хто наступний? - запитав він, звертаючись до технік.

Гончар підійшов до краю балкона, обережно глянув вниз.

 - Ні, я не можу стрибати. Я висоти боюсь!

 - Ах ти - дубина тупоголова! Ну, жваво вперед! - вигукнув Макс, схопив Микиту за воріт, розгорнув, і ударом коліна в зад відправив техніка слідом за Журналістом.

 - Тобі теж потрібно особливе запрошення?! - з погрозою в голосі звернувся Давид до блідого від переляку Бориса.

Технік на ватяних ногах вийшов на балкон, повернувшись до сталкерів, хотів було щось сказати, але з його губ вирвався лише стогін. Схопившись обома руками в районі живота, він почав повільно осідати. Тільки побачивши на його захисному костюмі кілька отворів від кульових влучень, Макс зрозумів, що сталося. Він зняв СГУ з запобіжника, прицілився в завислий в декількох десятках метрів вертоліт. Першим пострілом він вразив бортового стрільця, потім послав дві кулі в пілота. На відміну від броньованого в фронтальній проекції двадцять четвертого Мі-8, не мав броньовий захисту. Обидві кулі пробивши скло кабіни, потрапили в ціль. Перша, прошив бронежилет, вразила плече, а друга - голову. Смерть була миттєвою. Другий пілот запізнилося спробував взяти керування на себе, але було пізно - права рука, першого пілота, уражена в плечовий нервовий вузол, мертвою хваткою схопивши рукоять управління на себе, ввела гвинтокрилу машину в піке. Все відбувалося настільки стрімко, що описати практично неможливо. Макс відірвавшись від оптичного прицілу, ще опускав ствол гвинтівки вниз, як в кімнату з коридору влетіли дві гранати. Першу Давид встиг спритним ударом ноги відправив назад. Але друга, встигла закотитись в темний куток. Тоді розвідник, обхопивши обома руками товариша, вистрибнув разом з ним в аномалію. Вони вже відірвалися від балкона, як зовсім поруч пролунав здвоєний вибух, їх обдало жаром, ударна хвиля боляче вдарила по вухах.

Близько двох десятків бандитів в ранковому тумані шли мало примітною стежкою, що вела з Темної долини в сторону Звалища. Для того щоб помститися кривдникам що знищили патруль, Боров послав всі свої найкращі сили. Попереду дозором йшли два бригадира. За ними на деякій відстані, несучи декілька важких ящиків решта мародерів. Стежка звивалась проміж чахлим верболозом. Зліва чагарники непомітно переходили в болото. Справа в двадцяти метрах на крутому обривові починалось узбіччя соснового лісу.  

- Мабуть тут, - сказав озираючись на всі боки, сказав Монгол.

- Так непогана місцина для засідки, - коротко кивнувши головою, підтвердив Турок, - Через болото вони не втечуть, місцина відкрита - перестріляємо мов качок. Спереду та позаду поставимо заслони. В лоб не прорвуться – їх затримає обрив. І головне: з «Мух» вони відповісти не зможуть – мішає чагарник. Закидаємо гранатами як первісні люди мамонта камінням.

Він махнув рукою, і мародери звернувши зі стежки почали здиратися по крутому обриву догори.

- Вітер їм дме в спину те що хтось учує запах перегару наших "гренадерів" нульовий, - сказав Монгол.

- Згодний, - сказав Турок, - Діємо як домовлялись. Роздавай хлопцям гранати, а я зі своїми бійцями перекрию відхід тим хто спробує втекти.

Монгол піднявся на узлісся, і наказав розкрити ящики та роздати гранати найбільш досвідченим бійцям. Потім відібрав п’ятьох наказав їм зайняти позицію в сотні кроків по ходу стежки. Хвилин через сорок небо затягло хмарами. Почався дощ. Поява п’яти людей в непримітному сірому однострої на декілька секунд спантеличила бригадира, але він швидко взяв контроль над своїми емоціями наказав пропустити незнайомців без перешкод. Монгол умів чекати. Він пам’ятав – його ціль загін угрупування «Борг», і він дочекається своєї жертви.

Йшов час, але Макс так і не приходив до тями. Ми з Давидом оглянули його рану, і виявили невеликий уламок, що стирчав у шкірі скальпа.

 - Не можна чіпати - ми можемо тільки нашкодити, - впевнено заявив Давид, - Тут потрібен хороший хірург.