6

був день їхнього виступу на фестивалі. Від самого ранку, як і перед кожним новим виступом, хвилювання заповнювало свідомість і тіло. Це не був страх. Це було тремтливе очікування виступу, того моменту коли можеш вповні насолодитися музикою, енергетикою глядачів. Вдивлятися в їхні сповнені захвату і естетичної насолоди обличчя. І що дивно, чим більше ти маєш концертів, тим більше хочеться на сцену. Алєкс, обожнював концерти на відкритому повітрі. В такому випадку музика не є штучно налаштована акустикою чи спеціальними залами. Акустику створювало свіже повітря, стадіон та парк, який розлігся гектарами, навкруги футбольного поля, яке було на ці дні прихистком для фестивалю. Їхній виступ відбудеться о 15 – їй. Перед ними виступлять декілька гуртів, вони заключні. Сьогодні завершальний день фестивалю, феєрверки після закінчення, після фінальних промов організаторів усі розійдуться, щоб можливо, зустрітися наступного року тут. Та, певніше, усі гурти і глядачі, перетинатимуться на інших подібних фестивалях, в інших містах країни. Так же, як у цьому дивному і спокійному місті із дивними і спокійними місцями, які показали Алєксу, нові можливості його мозку, його таланту. Дивно але, він чомусь вперто почувався тут, у цьому місті не чужим. Ніби тут є його дім або його предки звідси.

Весь ранок Алєкс налаштовувався на виступ. Перевірив гітару, особистий мікрофон. Деякі найскладніші партії і пасажі із концерту, потренував до саунд – чеку. В 11 – ій, кожен гурт мав, 20 хвилин на налаштування апаратури, звуку та інструментів. Вклалися за відведений час. Зіграли пів композиції і залишилися задоволеними собою і апаратурою. До початку концерту було ще декілька годин, які можна було використати для себе. Хлопці спілкувалися із знайомими. Макс вів жвавий діалог, із ну дуже вже молоденькими дівчатами. Здаля було видно, як він їм пояснював, систему ударних інструментів і їх вирішальну роль у рок – гуртах.

Алєкс вирішив пройтися територією фестивалю. Навкруги було дуже людно, багато молоді і молодих пар із дітьми. Люди насолоджували передлітнім сонцем, уже приємним, але ще не палючим. Дихали на повні груди пахощами молодої порослі, яка ще не цілковито закрила віття дерев та кущів. Багато хто бавився у вуличні ігри. Тут же на території, була галерея, де молоді художники, народні умільці, скульптури та інші творчі люди виставляли свої роботи: картини, скульптури, вироби народної творчості, прикраси і сувеніри. Алєкс, проходив повз різноманіття вишивок, сорочок, запасок, поясів. Горщики і різне кухонне приладдя, з народними орнаментами, стосами демонструвалося поряд. Далі картини! Вироблені із бурштину, переважно поліські краєвиди та ікони, вишивки бісером. Далі писані картини. Різними техніками та фарбами. Різного спрямування. Тут таки поряд своїх експозиції художники пропонували намалювати портрет чи шарж. Алєкс, повільно просувався рядами розглядаючи речі, які зацікавили. Дещо придбав, собі магнітик із зображенням замку і квітчасту хустку матері. Пройшовши по виставці художників. Увагу привернула експозиція картин, на яких зображення було туманне. Разом з тим і обриси сюжету, силуети людей і звірів чітко проглядалися. Саме біля цієї виставки було найбільше людей. Одна з картин, на якій була зображена міська панорама, особливо сподобалася Алєксу. Декілька паркових лавочок, біля них ліхтарі, за ними туї та голубі ялинки. Світло ліхтарів приглушено освічувало лише краї лавочки. Середини їх були більш затемнені. На одній із лавочок, саме посередині картини і в найбільш затемненому місці , до якого не діставало світло ліхтарів, були ледь помітні обриси чоловіка, який сидів нахиливши голову до долу і спирався, чи то на тростинку чи на складений зонт. Картину наскрізь просякав сум очікування і неминучості якоїсь події. Алєкс, оторопів біля тієї картини, повністю поглинений зображенням людини у момент очікування. Він саме так її зрозумів. Від картини віяв сум втрати, згуби і невимовної гіркоти. Та людина, яка зображена на картині, напевно уже не жива, думав розглядаючи картину.

- Вибачте, я можу купити, цю картину? – звернувся Алєкс до молодої дівчини, яка сиділа поряд на стільчику.
- О, вибачте, ні. Тобто поки ні. Я працівник галереї, де ці картини продаються, але без власниці я не можу їх продавати, я тут скоріше сиджу, щоб нічого не поцупили. Власниця, картин підійде під закриття виставки, щоб забрати їх. Взагалі – то,- по змовницькі промовила вона,- Марія, ну це ця художниця, вона не дуже їх хоче продавати. От саме, цю, яка вас зацікавила, багато хто хотів придбати. Нікому не продала. Можливо вам пощастить,- видихнула дівчина.
- Ну, а я можу її побачити. Чи зконтактувати із нею, з художницею? - не вгавав Алєкс.
- Як, підійде, дочекайтеся! Тоді і поговорите! – мовила вона і втратила інтерес до Алєкса та розмови.
- Але, ж я зараз виступатиму, а потім вона піде із картинами. Можливо ви скажете їй щоб зачекала! – шукав вихід Алєкс.
- А, що ви гратимете? А то ви музикант! А я ж думаю, знайоме обличчя! То ви ж той самий Алєкс ? Вас заледве можна впізнати без довгого волосся! А можна селфі? – хитрувала дівчина.
- Можна, але в обмін на зустріч, контакт із художницею чи адресою, де я її можу побачити! – знайшов вихід Алєкс.
- Ну, не знаю, хіба що, можете завтра підійти у нашу галерею «Мистецька світлиця», на Лесі, там біля кафе «Підкова», знаєте? – намагалася пояснити вона. – Марія, як правило приходить біля 12 – тої,- пояснила дівчина.
- Розберуся. Ну давай твій телефон! Ось і твоє селфі! Тобі, дякую, – повернув телефон із фото на якому дуже радісна дівчина захоплено вдивлялася в екран телефону, на сумного, трішки неголеного і чубатого чоловіка.

Алєкс повертався до сцени, де вже розпочиналися виступи гуртів. Альтернативна музика останнім часом брала багато від електронної, діджейської. Легкі вкраплення електронних звуків і різні варіації у використанні фонограми давали ширше поле для розвитку сучасних напрямків. Саме такі гурти зараз розпочинали свої програми. Алєкс стояв поряд із натовпом слухачів, насолоджувався музикою і ритмом. Глядачі заводилися від звучання інструментів, від енергетики солістів і звуку, який за допомогою природи розлягався рівномірною аурою над стадіоном. В такі моменти, Алєкс відчував єднання із світом. Відчував усіх однодумцями. Це і був ідеальний світ Алєкса, світ спокою і музики. Їхній виступ отримав шалені емоції від глядачів. Розігріті попередніми виконавцями натовп шаленів від їхніх популярних композиції. Деякі свої хіти вони оновили, саме електронними, сучасними техніками. Від того музика стала більш танцювальна і молодіжна. Алєкс насолоджувався синтезом єднання, синергії, потужного звуку, Максового шаленства, Пашкіного вокального натхнення. Їхній запал вповні передався глядачам. Вони були єдиним організмом. 2 – ві пісні на біс. Слова вдячності від організаторів. Феєрверк.

Алєкс після того, як випала нагода, відразу побіг побачити чи бува не приїхала та художниця - Марія. На місці експозиції уже не було нікого. Інші художники також збиралися. Складаючи у сумки картини і вироби. Він повернувся до свого гурту. Завантажили інструменти у мікроавтобус. Поїхали вечеряти у кафе, яке забронював організатор фестивалю.

Кафе «Підкова», Алєкс зрадів, що відразу і побачить де та галерея. Завтра буде легше її віднайти. Пройшов пару десятків метрів вниз. Ось і вона «Мистецька світлиця». Декілька чоловіків і жінок вносили у приміщення якісь пакунки. Серед них помітив ту дівчину, що охороняла картини і картате пальто, схоже на те, що було на тій дивачці із парку – кафе. Алєкс хвилинку спостерігав за процесом розвантаження мікроавтобуса, вирішив підійти, можливо вдасться ще сьогодні придбати ту картину.

- Привіт,- звернувся Алєкс до знайомої дівчини,- ти мене пам’ятаєш?
- Ну так, звісно! – посміхнулася дівчина.
- Може, я зараз з кимось поспілкуюся на рахунок продажу картини! Чи нема з ким? – запитав.
- О, якраз є. Ота жінка у картатому пальто. То Марія, художниця. То її картина! – я можу її покликати і познайомити. Але з тебе фото з усім вашим гуртом і автограф Пашки - вокаліста! Ок?- веселилася дівчина.
- Та, що завгодно,- піднімався настрій в Алєкса.
Дівчина зайшла у галерею. Очікував біля мікроавтобуса, в якому вантажники передавали один одному картини і обережно по одній переносили у приміщення.
- Марія, ось це той чоловік, мужчина, який хоче придбати вашу картину. До речі, відомий композитор і рок – музикант, - відрекомендувала дівчина.
- Дякую, Люба,- вимовила Марія.

Алєкс потонув у бездонні зеленого, глибокого, спокійного і такого сумного океану її очей, які дивилися рівним і нейтральним поглядом на нього. Пишне, русе волосся, хвилями спадали по плечах. І доповнювали її вроду веснянки, поодинокі, веснянки на її носі і щоках. Завдяки їм, вона виглядала, дівчинкою. Маленькою і беззахисною. Алєкс відверто любувався її красою.

- Що саме вас цікавить?,- запитала Марія, - картини складені і лише завтра вранці їх розмістять в експозицію. Якщо маєте час завтра, біля 11 – тої, будемо раді вас бачити. А поки, є справи, вибачте! – промовила Марія і пішла в галерею.
- Дякую! – промовив Алєкс скоріше собі чи погожому вечору, який невпинно входив у це спокійне місто.

Алєкс, повернувся у кафе. Наїдки, напої, весела компанія зробили вечір чудовим. Але час від часу, в його думках, виринало обличчя Марії - її очі, губи, веснянки. Він посміхався, коли згадував ті, дівчачі – дитячі веснянки на носі Марії. Попрощавшись із організаторами і хлопцями, Алєкс пішов на квартиру, по дорозі згадуючи обличчя, очі, голос Марії. Легка мелодія розквітала в його свідомості. Невпинним потоком звуків, вривалася у душу. Та ідеально гармоніювала із сьогоднішнім днем. І з тим музичним твором, який створювався емоціями Алєкса та завдяки цьому спокійному місту.