8

Алєкс проснувся о пів на 8 – му. На сусідньому ліжку мирно посопував, посміхаючись Макс. В усьому його вигляді, у позі в якій він спав, було відчуття неймовірного задоволення. Певно снилася вчорашня «гальонка», якою Алєкс так і не посмакував у «Підкові». Він піднявся з ліжка і намагаючись не робити шуму, щоб не розбудити товариша, вийшов із кімнати. Квартира спала. Пройшов до кухні, де на столі завбачливо стояв великий, п’ятилітровий бутель із водою та пляшка кефіру. Алєкс посміхнувся від завбачливості нічних гуляк. Електрочайник закипів. Ось і кава готова.

- Фу, напевно таки, я не люблю каву,- промовив, коли зробив ковток кави із стіка «НеКафе».

Смак пластмаси обпік рот і бридким смаком потік по стравоходу.

– Реально, не таким напоєм потрібно починати ранок, - незадоволений вилив її в мийку.

Прикрив двері та спустився по сходинках будинку. Вийшов на вулицю. Свіжість пізньо -  квітневого повітря окутала Алєкса, який із задоволенням вдихнув повітря і повільно видихнув його. Відчув смак спокою і задоволення ситуацією. У дворі, собаківники вигулювали своїх домашніх улюбленців, мирно спілкуючись між собою, хоча їхні тваринки час від часу намагалися атакувати один одного. Алєкс вийшов за ріг будинку. Не далеко від нього він ще вчора помітив невеличкий кіоск, в якому готували каву. Кавярня була відчинена.

 - Доброго ранку!, - привітався Алєкс,- мені будь ласка, амерікано із молоком,- обрав свій улюблений ранковий напій. – Так, середній! – підтвердив порцію.

Оплатив за каву і приємно подумав про «не київські» ціни у цьому місті. Кава смакувала. Ледь гіркий присмак робусти був пом’якшений смаком молока і карамельним сиропом. Алєкс задоволено прямував по тротуару. Щоб не розбудити хлопців, які спатимуть ще до години 10 – ї, вирішив прогулятися. Нехай відсипаються. Згадав про нічний сквер, захотілося поглянути на нього вранці. Зорієнтувався, що йти до нього не довше 10 – ти хвилин. Повільно йшов спостерігаючи за суботнім містом. У ньому навіть тролейбуси і авто їздили тихіше чим зазвичай. Було таке відчуття, ніби пів міста виїхали звідси. А решта змовилися не виходити із дому. Лише поодинокі, порожні маршрутки проїжджали, попискуючи гальмами біля зупинок. Поки дійшов, до скверу лиш декілька людей пройшли на зустріч. Місто відпочивало.

Думка про Марію не виходила з його голови. Ще засинаючи він омріював їх зустріч. Чи вірніше планував, що їй скаже, як себе буде поводити. А от найголовніше, як її запросити на каву, в кіно чи на побачення - не придумав. Якась аж надто вона видавалася недоступна та неземна, дивне слово, та їй воно підходило. У нього, як у підлітка, виникав страх, що вона йому відмовить. Як себе поводити у такій ситуації він не знав. Але знав напевне, що відчуття будуть не з найкращих. Ніби те ранкове «Некафе». Він не був ловеласом, за ним ніколи не водилися натовпи дівчат. Але ті, які зустрічалися по життю, завжди проявляли ініціативу перші. Подружки в університеті і консерваторії, хоча за навчанням у двох вузах часу на це просто не було. Потім шанувальниці, на ранньому етапі розвитку їх гурту, які швидше проявляли симпатію як до музиканта, публічної людини, можливо не доступної усім іншим. Це спонукало їх до знайомства, сексу із ним, щоб мати спогади. А можливо, то він так себе поводив, що вони не могли піти далі короткотривалих зустрічей.

Потім Лєра, рішуча у своїх бажаннях. Вона від першого погляду знала, для чого це їй. І так же сміливо розбила їх шлюб. Можливо, для того, щоб отримати статус розлученої та не відчувати на собі вантаж обов’язків вийти заміж. Так, як хотіли її батьки. Котрі більше усього прагнули знайомства, з Алєксовим батьком, і його інвестиції у будівництво багатоквартирного будинку, чим онуків і довгого сімейного життя дітям. Лєру не цікавили ні гроші, ні сімейні цінності. Її цікавили розваги і можливість за допомогою Алєкса попадати на модні тусовки столичного бомонду. Хоча, сам Алєкс не особливо туди прагнув. Лєра, коли це відчула, відразу почала розбивати їх стосунки об стіни непорозумінь, несумісності та гіркої жіночої долі дружини музиканта – гуляки. Цікаво, але він ніяк не міг пригадати того моменту коли розпочався занепад їхнього шлюбу. Він не відчув цього моменту, до останнього вважав, що то тимчасові негаразди молодого подружжя, мов би притиралися як коліщата у механізмі.

Ранковий сквер виглядав менш таємничо, як нічний. Це зрозуміло, бо ж у день тіні зникають, залишаючи лише повні тони кольору. Ліхтарі погасли, забравши таємничість присутності чогось невідомого тут, у сквері. Але перебування тут, супроводжувало Алекса сумними мелодіями. Історіями про розбиті долі, стосунки, невиправдані надії і сподівання. Навіть Алєкс, закритий суцільно від вторгнення емоцій двічі пригадав тут Лєру. Із гіркотою розуміючи, що та тріщина у стосунках пройшла тріщиною по усьому його життю. Поглянувши ще раз на сквер, він перетнув тротуар, перетнув вулицю і пішов у напрямку парку.

Парк жив своїм життям. Ранкові бігуни із таємничими посмішками клану здорового способу життя, впевнено топтали бруківку із незмінними навушниками у вухах. Собачники, традиційно спілкувалися про корми для улюбленців та ошийники, механічно кидаючи палку, за якою стрімголов летів щасливий тер’єр. Літні пари, здійснюють свій ранковий моціон, дбайливо підтримуючи один - одного попід руки. Алєкс дійшов до річки. Віддалік купалися моржі, також тримаючись гурту. Він ступив на місток, де минулого разу почув «Привіт», промовлений Марією. Вдихнув повні легені повітря і знову повільно видихнув. На годиннику було біля 10 – ї. Алєкс вирішив не повертатися до квартири, а відразу піти до галереї, де домовлявся побачитися із Марією. Від піднявся вуличкою, яка проходила поряд із Собором до бульвару Лесі і повільно пішов нею вниз. Ця вулиця також повільно оживала після ночі, перетворювалася на осередок життя, джерело енергії міста, в якому вирує негаснуча енергія тисяч людей як і багато століть тому. Між будинками проглядався старовинний замок, також як і це місто, як ця вулиця, як і той сквер сповнений таємниць. Алєкс відчував причетність до тих таємниць, ніби відкривав їх для себе. Галерея була відчинена. Він зайшов до середини приміщення. Там була Люба, яка сиділа за маленьким столиком перед відкритим ноутбуком.