9

Марія підійшла до кухонного вікна. Відгорнула фіранки і поглянула на сквер. Той чоловік Алєкс, із яким розмовляла віддалявся по тротуару. Задумливо прямував вклавши руки у кишені куртки. На якусь мить зупинився, поглянув на сквер і пішов далі пришвидшивши ходу. Включила чайник. Кинула у чашку пакетик ромашкового чаю. Залила окропом і підійшла до мольберту, на якому стояла закрита полотном картина. Марія зняла полотно, поклала його поряд на стілець. Поглянула на картину, пригубила чашку із чаєм. Задоволено посміхнулася. Робота над цією картиною розпочалася всього пару днів тому, а уже велика частина була готова. Вона пригадала Алєкса. Чомусь вона ніяк не могла справити враження про нього. Як правило, враження про людину у неї формувалося миттєво. Так було завжди, в універі про викладачів та одногрупників. Так було і після жахливих подій із її чоловіком. Одного разу вона зробила правильній вибір. Обрала людину. Не побоялася піти за нею. І не помилилася. Вона вважала, що кохання можливе лише з першого погляду і ніяк інакше. Хоча разом з тим була впевнена, що тепер їй кохання не доступне. Більше того, вона сама втікала від можливостей зав’язати стосунки. Відгороджувала себе стіною недоступності та печалі. Сум, який після його смерті виїв усі її нервові закінчення, який не залишив їй нічого окрім думок про самотність, смерть і довгу старість поступово відходив. Її серце надто повільно розтоплювалося від холоду втрати і розлуки. Той короткий проміжок життя, який вона провела у шлюбі, навчив її найголовнішої істини – життя продовжується, щоб не сталося. Потрібно жити у тих обставинах, які оточують. Так жив Він, її чоловік. Якого вона не встигла пізнати до кінця. Часу разом вони проводили мало, оскільки його робота передбачала часті закордонні відрядження. Але ті місяці, які були даровані їм наповненні коханням, нестерпною жагою тіла своєї людини. Весь час було відчуття, що неможливо надивитися на нього, неможливо наслухатися його голосу. Ніколи не вистачає дотиків і поцілунків. З ним вона навчилася кохати відверто і віддаватися коханню. Кохати на відстані і сумувати за коханим, навіть у ті короткі проміжки часу коли він від’їжджав у справах по місту.

Марія домалювала сквер, який розміщався біля головного корпусу університету, коли її коханого не стало. Той сквер був одним із найулюбленіших місць Марії у місті, ще до зустрічі із ним. Коли вперше вона потрапила в його квартиру була вражена, який чудовий ракурс відкривається із вікна кухні на нього. Відразу прийшла ідея намалювати його. Розпочала незабаром після того, як переїхала до нього, перевізши художницьке приладдя, книги і пару кофтин і джинсів. Картина була радісна, наповнена яскравим сонячним світлом, переливалися усіма барвами яскравого літа. Сповнена надії та прагнення до нового, нескінченого періоду життя. Літа в якому вони познайомилися і вона стала щасливою дружиною. Після трагедії, коли він, щоб оминути пішохода, який перебігав вулицю у недозволеному місці спрямував авто на узбіччя і вдарився у дерево, врятувавши ту людину, картина рік пролежала у коморі. Марія також лежала. Спочатку в його квартирі, потім у будинку батьків, далі у диспансері, потім коли стало легше, знову в його квартирі. Коли біль поступово почала вщухати і Марія почала реально оцінювати світ і події, вона дістала картину із комори. За добу дописала її. Зображення сумного чоловіка із зонтом у руках, у тусклому світлі нічних ліхтарів скверу. Він сидів на тій лавочці, біля якої очікував її на їхнє перше побачення, оточений туманом. Можливо саме та ніч творчості, ромашкового чаю, гірких сліз і терпкого, темного рому зняли із неї біль втрати і непосильну депресію. А можливо просто подіяли міцні антидепресанти і щотижневе відвідування психоаналітика. Марія, стала відчувати життя. Приходила поезія, сумна і тяжка, але це приносило розраду і біль вщухав. Картини приносили кошти. Її стиль зображення картин в тумані ставав все більше популярним. Незабаром із колежанкою відкрили галерею, у якій була можливість продавати і виставляти її картини, та картини інших художників. Життя набрало конкретних обрисів. До неї приходило відчуття подій. Відчувала, що життя триває та проходить, залишаючи лише її вірші і картини. А вона така ж самотня, як Він – її коханий чоловік, який одиноко сидить на лавочці у нічному, тусклому світлі ліхтаря.

Чоловіків у її житті не було. Маючи за взірець кохання, саме їх стосунки, коли усе стало зрозуміло після однієї фрази, вона не могла зрозуміти сучасних залицянь.

- Крихітко (красунечко, лялечко і т.п.), а чи не сходити нам до ресторану (кафе, бару, театру, кіно)! – лякали фрази Марію. Вона не могла зрозуміти про що можна говорити із ними у тих театрах, ресторанах. Коли більше слів, набагато більше важать погляди і відчуття.

Чи оце дике, бридке хизування фінансовими можливостями, зв’язками, впливом, владою. У людей котрі мали усе це в синтезі взагалі не виникало думки, що щось у цьому житті буде не по - їхньому. Що хтось відмовить і не проявить достатньої уваги їхньому Его. Особливо якась художниця, хай із фантастичними глибоко – зеленими очима. А Марія, відмовляла і ніскільки не сумнівалися у тому, що робить все вірно. Оскільки, краще бути в спокійній самотності, чим жити із грошовим мішком з прагматичним інтелектом накопичення, заради ще більшого накопичення. Це страшило Марію, тому і була одна. Тому і прогулювалася із його парасолькою і намагалася промовити «Привіт» із Його, неповторною інтонацією.

 Той Алєкс , швидше викликав інтерес, як людина яка чітко випадає із натовпу, який крутиться у їхньому місті. Його не можливо було не помітити. Ті прогулянки парком, щире споглядання на природу, будинки викликало подив. Навіть, те що він віднайшов сквер і ходив кругами вишукуючи його ракурс, який був зображений на картині. За ці дні вона декілька разів помічала його у місті, парку та кафе. Тоді, у парку, він стояв задумливий із заплющеними очима. Ніби насолоджувався свіжістю весни. Дивно, але він почув промовлене нею майже пошепки «Привіт» і подумав, що то до нього. Марії в ту мить захотілося, що він заговорив до неї. Але вона тоді швидко пішла настрашена цим бажанням.