3 - З характером

Зараз

Як ідіот витріщаюся на колишню підлеглу і відчуваю, наче щось застрягло в горлі. Щось, розміром з тлумачний словник Володимира Даля.

Мені габелі! Вона засуне контракт разом з кейсом мені в…

Зустрічаюся з її очима. То вони в неї карамельно-зелені? Гарні. І без окулярів виглядають набагато більшими. Легка засмага золотить шкіру, губки з гострими кутиками верхівок привітно посміхаються.

– Здрастуйте, я ненадовго. Приємно побачитися з Вами, Павле Єгоровичу. Ваші рекомендації були дуже корисними. Особливо для другої книги циклу.

– Дуже радий нарешті зустрітися особисто, Яно, – підскакує очкарик, допомагаючи їй сісти праворуч від мене. – Ви просто красуня, не розумію, чому Ви не хочете…

Їхня балаканина долітає до мене, немов через товстий шар вати.

Так, Русе! Зберися. Якщо відразу нічого не прилетіло тобі в голову, отже шанс є.

Тягну губи в найкращій своїй посмішці. Може не впізнала? Я змінив стрижку…

– Приємно бачити вас, Яна, – вирішую підіграти її дружньому настрою.

– Це той видавець, про якого Ви говорили? – ігнорує мою репліку, звертаючись до агента.

– Так, Яночко, Ви просто зобов'язані розглянути цю пропозицію. Умови дуже…

– Не цікаво, – веде повз мене холодним поглядом.

Все-таки впізнала.

– Вибачте, що завдала незручностей. Якби я знала, що контракт саме від “Паперового віку”…

– Щось я не розумію, – агент розгублено обтирає шию багатостраждальною хусткою.

Добре, гаразд. Болючої теми не оминути. Тоді підемо навпростець. Ми ж не на зустріч випускників зібралися, аби згадувати сторічні образи. У мене чудова пропозиція з купою бонусів. У неї надзвичайний талант догоджати жіночій аудиторії.

Роблю знак очима Шульцу, аби злиняв. Очкарик, що не дивно, його не помічає. Біда у них із зоровими контактами. Тоді так – підхоплюю зі столу меню, відкриваю останню сторінку.

– Павле Єгоровичу, ми поки що поговоримо, а ви замовте панночці випити, м-м-м… чогось прохолодного, – нарешті киває. – Молочний коктейль з чорничним морозивом. Підійде? – Повертаюся до Тані з найсерйознішим виразом обличчя.

Ну не хочеш ти зі мною дітей хрестити, зрозуміло. Але ж я звертаюся у справі! І словом не нагадаю про те, що тоді…

– У мене алергія на молочний білок, – безжально вимовляють губки в тон із її лаком на нігтях – перламутрові.

Хвилиночку! Як це так?

Вона ж їла морозиво, яким я її одного разу пригостив. Ще й дякувала!

І мені хочеться прокричати їй це просто в засмагле обличчя з витонченими вилицями. Але горіти мені у пеклі, якщо на цьому наша коротка зустріч не стане останньою.

А мені все ще потрібен її довбаний автограф. У двох примірниках. Я ж розподілив бюджет і вже посунув усі проекти під її бісів роман!

– Тоді… тоді щось без молока? – перериває нашу зорову дуель Пал Єгорович.

– Дякую, натуральний лимонад без підсолоджувачів, – мило посміхається йому.

Майже так само тепло, як колись посміхалася мені, щоранку ставлячи переді мною ще гаряче макіато. А я дякував? Наврядчи.

Шульц швиденько дріботить у бік бару.

Ну що? Схоже на прогрес – я вмовив її щось випити за мій кошт. Залишилося підсунути документи… Чи спочатку я маю вибачитися? Оце підстава!

Незручно якось та дико незвично. Зазвичай я не вибирав із нею виразів. Це ж бо Жижка. Моя безвідмовна, терпляча та вимуштрована Танюха…

Була!

Нагадую собі, вдивляючись у дівчину, що сидить поруч.

Так, на ній все ще купа брязкітливих браслетів. Але ці, безперечно, дорогі та витончені. І дзвін від них інший: тихий, м'який, як то кажуть, сріблястий. Рожева суня – дуже ніжна. Не кажучи вже про те, що всі подушки безпеки зникли з тіла моєї колишньої підлеглої. Мабуть, залишилася парочка лише у районі грудей. І виглядають вони очманіти як спокусливо…

О! Ще згадав – запах!

Моя помічниця раніше обливалася задушливо-солодкими фруктовими парфумами. А зараз? Не чую нічого подібного. Можливо, ми сидимо надто далеко?

Присуваюсь ближче до Тетяни-Яни. Тягнуся до тонкого зап'ястя, стискаю. Дозволяє. Я повільно підношу до губ її руку, ледве торкаючись кісточок.

– Тетяно? – втягую тонкий шлейф аромату з ледь помітним квітковим відтінком. Вона відсторонено дивиться, наче крізь мене. Ну хоча б не плюється… – Мені шкода, що ми так негарно розійшлися…

Висмикує ручку.

– Ви для цього влаштували зустріч, Руслане Альбертовичу? Щоб згадати минуле? Даремно. Якщо у вас до мене все, я піду… – підводиться, тягнеться до капелюшка.

– Ні! Я… – підскакую слідом, але більше чіпати її не наважуюсь.

От падлючка! А я відчував, що краще не турбувати скелетів. Стримую роздратування та чітко проговорюю:

– У мене пропозиція до Яни Кін. Ексклюзивна. Взаємовигідна. Обговоримо все як професіонали? Про минуле жодного слова, обіцяю! – примирливо піднімаю руки.

Ця нова дивна Таня кидає погляд за вікно. Там, з телефоном біля вуха, під пекучим сонцем крокує її наречений. І не підсмажило його!

– Документи з Вами?

– Ну-у-у… Агент наполягав, що поспіх ні до чого, спочатку варто обговорити деталі… – боюся її злякати своїм натиском.

– Але Ви все ще любите діяти швидко? Поки не висохло чорнило в друкарських верстатах і тік-ток не розчинив мізки останніх людей, здатних читати?

Ну ось, а казала, не хоче згадувати… Так, це мій підхід та мої вислови.

– Менше слів у повітря – більше на папір, – докидаю ще одну улюблену фразочку та витягаю з папки копії договору.

Жижкіна швидко перегортає стандартні вступні сторінки.

– Гонорар мене влаштовує. Терміни також. Який плануєте пакет рекламної підтримки? Стандарт? Стандарт плюс? Чи мінімальний? – піднімає на мене очі.

– Ображаєш… те… – смикає мене від когнітивного дисонансу між її образом у моїй голові і ось цією… хм… діловою красунею.

Чорт забирай! Вона така спокуслива.