Розділ 2. «Вулиця чарівна»

Будильник не припиняв дзвонити, а Діна все ніяк не могла прокинутися.

«Ще зовсім трішки посплю і встану, — подумала дівчина, не маючи сил розплющити очі. — Чому пари завжди починаються так рано? Ось якби я складала розклад, то вони починалися б тільки з обіду».

Раптом Діна згадала, що ні на які заняття їй іти вже не треба. Розпочалися канікули. Останні канікули в її житті.

Закінчуючи четвертий курс, Діна твердо вирішила, що ці канікули вона має запам’ятати як найфантастичніші у світі. Вона вперше подумала про це, тільки-но вступивши до університету, і заради цього три з половиною курси всі канікули підробляла на різноманітних акціях, дозволяючи собі лише невеликий тижневий відпочинок біля моря. Але все одно Діні здавалося, що вона зібрала недостатньо коштів, і весь останній рік не витратила ні копійки зі стипендії. Незважаючи на те, що Діна любила поспати, вона вставала дуже рано й ходила на заняття пішки. На це вона витрачала майже годину. Навіть узимку під час ожеледі вона вперто йшла пішки. Діна не витрачала гроші й на обіди в університеті. Вона обідала на перервах принесеними з собою бутербродами. Однокурсниці глузували з неї, але Діна не здавалася. Вона вважала, що кожна даремно витрачена копійка може негативно вплинути на її чарівний відпочинок.

За місяць до закінчення занять до Діни підійшла її однокурсниця Інга. Вони не були подругами, хоча завжди добре ладили. Інга запропонувала Діні провести кілька тижнів у її будинку в Хотині. А потім вони могли б разом поїхати відпочивати за гарячими путівками.

Почувши таку пропозицію, Діна відчула розчарування. Зовсім не такими вона уявляла собі чарівні канікули. Дівчина вже збиралася відмовити Інзі, коли подумала, що можна було б і з’їздити до неї на тиждень. Зрештою, Діна ніколи не була в Хотинській фортеці, хоча завжди мріяла відвідати її. Така поїздка не займе багато часу й дорого не коштуватиме. А потім вона поїде у свою чарівну подорож.

— А далеко ти живеш від Хотинської фортеці? — запитала Діна. — Зовсім поруч, — відповіла Інга. — Вулиця Чарівна. Не чула?

Назва вулиці змусила Діну завмерти. Вона вирішила, що це знак долі. Хіба не з такої вулиці мали розпочинатися неймовірні канікули?

— Я згодна, — швидко відповіла дівчина, передчуваючи дивовижні події, які мали відбутися на вулиці з такою назвою.

І ось тепер, прокинувшись від звуку будильника й усвідомивши, що він грав зовсім не для того, щоб вона не спізнилася на заняття, а щоб встигла на прохідний потяг, який відправлявся о пів на третю ночі, Діна підхопилась і кинулася в душ. Але, перш ніж залізти під струмінь води, вона сумно подивилася на своє відображення в дзеркалі. Бутерброди не пішли на користь. Невеликий животик і жирок на колись худеньких ручках і ніжках сильно зіпсували Діні настрій. Вона зітхнула й полізла сполоснутися.

Вода побігла струмочками по обличчю й тілу. Дівчина заплющила очі й раптом згадала сьогоднішній сон. Вона бачила останній смертельний бій двох братів і мертву дівчину Оксану, кохання якої до одного з братів — Стефана — не дозволило їй навіть після смерті покинути цей світ.

Готуючись до поїздки у Хотинську фортецю, Діна багато читала про неї. І тепер майже не сумнівалася, що сон, який побачила сьогодні, був наслідком прочитаної вчора статті про Хотинську битву 1621 року. Звичайно, ішлося там не про вбитих братів і тим більше не про примарну дівчину, але все побачене вві сні Діна приписала своїй невгамовній фантазії. Це відбувалося з нею не вперше. Будучи дуже вразливою, вона не рідко після прочитаного бачила сни, у яких події з книги оживали, але ніколи ще сни не були такими яскравими й не запам’ятовувались, як сьогоднішній.

Діна подумала, що цей сон — іще один добрий знак майбутнього відпочинку.

Прийнявши душ, дівчина викликала таксі й почала швидко накривати на стіл. Ще сьогодні, дивлячись на своє відображення у дзеркалі, вона присягалася сісти на жорстку дієту, щоб повернути ідеальну фігуру. Але, ледве відчинивши холодильник, дівчина передумала. Діна вирішила, що не можна починати худнути перед дорогою, а то під час поїздки від голоду може стати погано. Вирішивши так, вона не тільки ситно поїла, а й зробила чотири великі бутерброди в дорогу.

Ледве дівчина встигла дожувати, як зателефонував водій таксі й повідомив, що авто біля під’їзду.

«Час», — пронеслося в голові Діни і, присівши перед дорогою, вона вирушила назустріч найдивовижнішій пригоді у своєму житті. Принаймні дівчина дуже сподівалася на це.

***

— Дівчино, давайте я допоможу вам із багажем, — запропонував парубок, що стояв біля Діниного вагона.

Він не був провідником. Провідник, перевіривши в дівчини квиток, байдуже відвернувся від неї. Навантажена трьома сумками, у яких зберігалися «лише найнеобхідніші» для Діни речі, дівчина ніяк не могла піднятися сходами в тамбур.

Діна глянула на хлопця, який заговорив до неї. Незнайомець відразу сподобався їй. На вигляд йому було не більше тридцяти. Він був високим на зріст, чорноволосим і з приємною та спокійною усмішкою на обличчі.

Діна усміхнулась у відповідь і, поспішно знявши з плеча дорожню сумку, віддала її несподіваному помічникові разом із сумкою на колесах.

— Спасибі, — подякувала дівчина, на якій тепер залишився лише рюкзак.

Хлопець піднявся у вагон першим і, не зважаючи на вагу речей, відразу нахилився й простягнув Діні руку. Дівчина вдячно прийняла допомогу. Вона обперлася на протягнену руку і здивовано подумала, що долоня парубка здалася їй знайомою. Не можна сказати, що Діна могла пояснити, чим його рука відрізнялася від рук інших чоловіків, і чому їй здавалося дуже знайомим те, як він тримав її за руку. Але дівчина була впевнена, що в його дотику було щось особливе, щось властиве лише йому і таке, що вона вже відчувала колись.