Розфарбуй мою долю.

Глава 6

   — Як так? — Дана очманіла.
   — Настуню, ну що ти?! Не треба! — Поля схвильовано подивилась на дівчину.
   — Я все вирішила. І повірте, це не із-за цього інциденту. Те що сталось, це тільки додало мені впевненості, що це не моя робота. Просто, я мрію займатись іншим. Дякую Вероніко, що перепросили на очах усіх присутніх. Ви гарна людина.
   — Ти точно вирішила? — Вероніка чекала відповідь на своє питання.
   — Так, точно. І якщо можна, то я б хотіла піти вже сьогодні. — Настуня знала що вона не відмовить, із-за казусу, який був ще п’ять хвилин тому.
   — Добре. Тоді пішли у мій кабінет. Підпишеш документ на звільнення. — Жінка поправила свій діловий жакет, і пішла до кабінету.
   — Дякую усім за підтримку. — Анастасія щиро і вдячно усміхнулась усім оточуючим.
   — Я буду сумувати. — Втягнувши своїм червоним носиком, сказала Поля.
   — Ми будемо бачитись. Ніяких сліз! Зрозуміло?
   — Так. — Витираючи сльози, вона начепила усмішку.
   — От і добре!
   — Побачимось вдома, моя мила. — Дана швидко цмокнула щічку подруги і додала: — Маю бігти за касу. — Вона не звикла показувати сльози на людях, тому намагалась якомога швидше піти.
   — Так, подружко, побачимось вдома.
   Поля нерішуче підійшла до Настуні і міцно обійняла. Дівчина усміхнулась проявам ніжності зі сторони Поліни. Обійнявши її навзаєм, вона похлопала її по спині.
   — До зустрічі. — Відсторонившись, вона поглянула на Настуню.
   — До скорої зустрічі, Поля. — Анастасія помахала рукою дівчині і пішла у кабінет Вероніки.
  
   Вийшовши з кабінету адміністратора, Анастасія почувалась хоч трішки вільною людиною. Але думка про те, що її стабільний заробіток у «Все для дому», завершився, вона почала міркувати, як можна заробити тим, що вмієш і любиш.
   Вдихнувши свіжий літній ранок, дівчина заплющила на мить очі. Вона давно хотіла звільнись, але треба було якось заробляти. Коли з’явилась можливість працювати у кафе, вона зрозуміла, що пора казати «па-па», роботі у магазині. Нарешті є змога нагадати собі про те, хто вона насправді, чого бажає і іти за мрією. Так, це буде не легко, але нічого неможливого нема. Хоча останнім часом деякі речі не виходили, але це не зламає її.
   Коли Туню не взяли у художню школу, вона гадала, що можливо у неї немає таланту. Але через декілька днів нестримних сліз, запитань і дум – вона сказала собі, що «великі речі – вимагають неабияких зусиль». У неї є талант. Вона справжній художник. І якщо цього не зрозуміли у художній школі, вона знайде місце де оцінять її талант.
   Піднявши підборіддя і випрямивши поставу, Настуня попрямувала у парк. Треба було все обміркувати, а краще місце аніж лавка десь у затінку – годі було і шукати.

   Паскуале зупинився біля магазину з квітами. З учорашнього дня миле обличчя Анастасії не полишало його думок. Її голос, очі, русяво-руді коси і усмішка – заполонили собою його сни.
   Треба було ще учора на тій самій касі, де вона була запросити її повечеряти з ним. Але врода Анастасії ввела його в ступор і він онімів. Сьогодні він йшов виправляти учорашню помилку. Набравшись сміливості, Паскуале прямував до магазину «Все для дому», але спочатку зайшов купити квітів.
   — Дайте мені дюжину он тих білих троянд. — Він дістав кредитку з гаманця і усміхнувся, згадуючи Анастасію. — Укладіть їх у коробку блідо-рожевого кольору.
   — Картку «від кого» потрібно? — запитала юна дівчина, яка чаклувала над букетом.
   — Так, звичайно. — Він узяв зі столика невеличку карточку і ручку, та почав підписувати її.
   — Готово пане. — Дівчина простягнула ніжний букет з троянд через касу.
   — Картку приймаєте?
   — Так, звичайно.
   Паскуале усміхався, наче юнак. Здавалось, що довкола нього літають Купідони, які розсипають пелюстки квітів і грають чарівну пісеньку на флейті.
   Він уголос засміявся. Учора стріла Купідона точно поцілила у нього. Хлопець щиро сподівався, що Анастасія відчула туж саму стрілу кохання. 
   Дівчина віддала картку і побажала гарного дня, на що Паскуале подякував та усміхнувся продавчині.
   Вийшовши з магазину, він попрямував до свого авто. Відчинивши дверцята свого чорного BMW, хлопець сів за кермо, а квіти поклав на сидіння поруч.
   Завівши мотор, Паскуале хотів, як скоріше потрапити у «Все для дому», де працює дівчина з неймовірними очима і добрим серцем. Він дуже надіявся на те, що добре сердечко Анастасії дасть згоду повечеряти з ним. Іншу відповідь окрім «так», він не прийме від неї.
  
   Стоячи з букетом біля дверей магазину, Паскуале набирався сміливості, щоб увійти. А якщо у неї є хлопець? А може вона узагалі одружена?! Можливо у неї є дитина? Усі ці питання з’явились лише зараз, чому він не подумав про це раніше? Хлопець намагався заспокоїтись і вгамувати шквал запитань, які йому були не до вподоби. Щоб знати напевно, чи є у неї хтось, треба запитати. Саме з такими рішучим настроєм він увійшов у магазин.
   Поправляючи на ходу свою ідеально випрасувану білу сорочку, він надіявся справити гарне враження на дівчину, яку от-от, запросить на побачення. За всі свої тридцять років він не пам’ятав, щоб так хвилювався хоч перед однією дівчиною. Зараз він хотів лише одного - побачити зелено-сірі очі, але чомусь їх ніде не було. Де ж вона?



Анна Харламова

Відредаговано: 18.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись