розгубленість

спогади

всі ті прожиті мною події за доволі недовгий час тоді, весною, привели мене до сьогоднішнього дійства.

і як виявилося, ти теж тоді плакав, коли залишав мене востаннє... не знаю навіть як це сприймати зараз, адже тоді мені здавалося, точніше я була впевнена, що все було лише миттю для тебе, яка нічого не значила. не була чогось варта. тобі було легко мене полишити й просто піти до свого колишнього життя. більше не згадувати мене. і ось через 2 чи навіть 3 місяці виявляється, що тієї мити ти розділяв мої почуття, але теж не зміг про це сказати.

 

стільки дощу не вмістить жодна весна.

добре було б пам’ятати всі імена.

добре було б вчасно піти й не шкодувати, йдучи.

добре було б уміти.

я не вмію.

навчи.

але поки що ночі розмоклі, як сірники.

і обпікає дотик до твоєї руки.

обпікає вуличне листя й нічні вогні.

поясни, як ти дихаєш на такій глибині.

добре було б тішитись, що все є таким, яким є.

добре було б відчувати життя, розуміючи, що воно твоє.

відчувати його, прокидаючись зранку і засинаючи уночі.

добре було б не думати про тебе.

я не вмію.

навчи.

але це повітря в травні – різке, як скло.

я знаю – тобі заважає те, що з тобою було.

я знаю, як ти боїшся серця свого.

я знаю – насправді ти хочеш саме цього.

стільки дощу – а його несе і несе.

я знаю все, що потрібно тому, хто знає все.

дерева над головою. темрява на плечі.

я знаю все.

я готовий вчитися далі.

навчи.

 

і я назавжди залишу в пам'яті ту весну, чиє серце все ще повільно б'ється в моїй душі своїми спогадами й моментами: приємними та не дуже.

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше