Рожевий пунш

Частина Третя

«І з чого ж все почалося?» - спитав Роман. «Мабуть з народження?» - відповіла Влада та почала свою розповідь. «Коли я народилася, то мене загубили у пологовому будинку. Всі потім бігали, підняли медичних сестер,  навіть дійшло до головного лікаря. Таке не кожного дня трапляється. Раптом загубилася дитина. Мене не принесли годувати й звісно моя мама розгубилася та злякалася.  А в цей час я просто тихо спала у ліжечку, накрита  шторкою. Вікно було відчинено, вітерцем  штора накрила саме моє ліжечко й мене зовсім не було видно. Ліжечко здавалося порожнім. Так вони усі  бігали, поки я не прокинулася та сама не дала про себе знати», - розповіла дівчина. Поки розповідала, сльози висохли й стало веселіше. «Невже так буває?» - здивувався Роман. «Буває. Це мені мама розповідала», - відповіла Влада. «Так, а тепер у вас кожного разу, що не робите – в халепу втрапите», - зробив висновок співрозмовник. Влада у відповідь посміхнулася. «У вас гарна посмішка. Вона така обеззброююча!» - зробив комплемент чоловік. «Дякую», - відповіла Влада. Її обличчя почервоніло. «А потім?» - спитав Роман. «А що потім. Потім була школа. В школі мене дражнили Влада-невдаха. А в університеті  почали називати  більш ввічливо Проблемна Влада. В мене майже завжди десь губилися курсові, або викладач втрачав мою залікову книжку, чи забував в неї внести оцінку. Я потім бігала в пошуках своїх речей", - розповідала дівчина. А потiм раптом зупинилася та нагримала: «Все! Це не цікаво!». «А хто вас напоумив  дивитися на мій маєток?» -  повернувся знов до минулого Шермер. «Знов ви про це! Я ж вже вибачилася!» - спалахнула Влада. «Ну, мені просто цікаво», - відповів Роман. «Та ніхто. Я дійсно хотіла подивитися, як ви живете. Лише інформації в Інтернеті мені було замало. Я  з вас робила свого героя. А щоб він був цікавий глядачам, він мав бути максимально наближений до людини. В нього мало бути минуле, інтереси. Не всі ж багатії цікавляться яхтами, полюванням та гольфом», - розповіла Влада. «Так, я не цікавлюсь ані яхтами, ані полюванням. А можна ще питання? Чи гарний з мене вийшов герой?» - пожартував Роман. «Напевно гарний. Глядачам сподобався», - сором`язливо проказала дівчина. А потім  розсердилася: «Ви мене зовсім відволікли!». «Від чого? Від страждань? Так це ж добре!» - жартівливо промовив співрозмовник. Він сидів напроти дівчини і зараз йому подобалося її веселити, дражнити. Настрій в нього ріс й він сам відволікався від не дуже доброго побачення. Де він так й не заключив контракт. А дорогою він все намагався заспокоїтися та не думати про поразку. «Знаєте я завжди мріяла бути чи письменницею чи писати  розповіді для фільмів. Тоді я ще не знала, що це називається сценарій. А письменникам дуже потрібна багата фантазія. Досвід – це наше все. А мені тільки двадцять два. І де мені брати той досвід?» - пожалілася Влада. «Так. Досвід – це  роки, життя», - проказав їй на це Роман. «Нам обов’язково треба зустрітися та поїхати разом у клуб. Для вас це буде цікавий досвід», - знов Роман почав вмовляти дівчину  поїхати з ним. «Добре. Добре. Я приїду. Але куди?» - погодилася дівчина. «Приїжджайте до метро Харківська, я вас там  буду чекати», -  відповів їй Роман, а потім подивився на годинник та запропонував відвести Владу додому.

Вони доїхали до будинку, де мешкала Влада. Влада вийшла та пішла у середину.  Роман поїхав  собі.

Прийшовши до дому, Влада зайшла на кухню та подивилася у холодильник. Там у каструлі стояв вчорашній пунш  і торт, та більше нічого. «Треба щось зготувати. Дівчата будуть раді», - прийшла в голову така думка. Влада переодягнулася та заходилася варити суп. Поки все чистила, різала, терла, спіймала себе, що навіть не згадує про Максима. «По ідеї, я зараз повинна страждати. Плакати. А мені наче легше стало. Немов якийсь тягар звалився з плечей. Яке дивне відчуття!» - думалося їй. Замість цього в голову йшли тільки світлі думки, як її веселив Роман Шерман та його сірі очі. «Він же мене десь років на п'ятнадцять старший. Чи більше?! Треба подивитися знов в Інтернеті, скільки там йому років?» -  наказала собі Влада.

Двері відчинилися й на порозі з`явилися дівчата. «Агов. Як тут наша хвора?» - почула вона голос Оксани. Влада вийшла у коридор. «Нічого собі!» – разом проказали Даша та Маня. «Невже це наша хвора?» - весело поцікавилася Оксана. «Яка ти. Нова зачіска. Це не наша хвора», - відповіла Маня. «Я добре себе сьогодні почуваю, навіть вирішилася на зачіску», - повідомила вона подругам. «Максимчик буде у захваті!» - тоненько проказала Маня. «Не буде. Вже не буде», - хмуро відповіла Влада та навіть відчула, як з очей знов виступили краплі. «Що з тобою? Посварилися? Ти подзвонила перша та отримала на горіхи?» - на перебій запитували подруги. «Ні. Я його бачила сьогодні. Він одружився», - схлипуючи проказала Влада. «Не зрозуміли. Хто одружився? Коли?» - запитала Даша. Влада сплеснула долонями та пішла у кімнату. Дівчата побігли за нею. Всі посідали на дивані. «Розповідай, що  сталося?» - запитала турботливо Оксана. Вона сіла поруч та обняла Владу за плечі. Влада заплакала дужче. Потім витерла сльози рукою та почала розповідь: «Я вийшла з салону краси та подумала, який сьогодні чудовий день. Тому вирішила пройтися пішки, аж до Майдану. Вирішила – пішла. І от вже, коли я проходила по Житомірській, біля ресторану «Файна фамілія», я побачила  чергове весілля. Сьогодні щось багато весіль!». На цьому Влада замовкла. На що Даша відповіла: «П`ятниця же. Люди  одружуються». «Так», - тихо  відповіла їй Влада. «Ну а далі?» -  наполегливим тоном спитала Маня. «Далі. Я підійшла та зрозуміла, що нареченого то я знаю. Ба, більше, що це мій Максим. І все», - доказала Влада. «І що, він тебе бачив? Як він це пояснив? А наречена хто? Ти її бачила, впізнала?» - одна за  другою  подруги  почали закидати Владу питаннями. Влада покрутила головою та  різко встала з дивану. «Ні!» - вирвалося з її вуст.  Вона стала перед дівчатами та почала відповідати на їхні питання. «Я вже не дуже пам`ятаю, що я там йому казала. Але зі мною щось сталося. Я побігла від них як скажена та навіть не дивилася куди я бігу. Зупинив мене гучний звук гальм, що різко зупинилися. Й коли я оговталася, то зрозуміла, що на дорозі. Посеред потоку машин. Ось так», -  розповіла вона. «Жах! Владо, тебе ж могли вбити!» - проказала Оксана. «А де була поліція?» - раптом запитала Даша. «Яка поліція? Про що ти кажеш?» -  обурено проказала Маня. «І це не саме цікаве!» - раптом проказала Влада та посміхнулася. Вона пошарпала ногою туди сюди перед дівчатами, як роблять маленькі дівчатка. Вмить сльози висохли. «І що ж тут саме цікаве? Що може бути цікавим в такій ситуації?» - дивувалися подруги. «А саме цікаве, що зупинилася переді  мною  саме автівка Романа Шермера. Я могла потрапити саме під його машину. Він вискочив. Лаявся. А коли зрозумів, що то я, осікся!» – відповіла їм Влада. «Нічого собі!» -  проказала шепотом Маня. «Так. Потім він вхопив мене, буквально затягнув у машину, і повіз у якесь кафе», -  проказала Влада більш бадьорим тоном. «А звідки він взявся?» - не зрозуміла Даша. «Не знаю. Він їхав, а в мене якесь затемнення наче трапилося», - міркувала вголос Влада. «Бувають же у житті такі збіги?» - дивувалися дівчата. «Але закінчилося все добре. Ми пили каву. Спілкувалися та він остаточно мовив мене їхати  з ним у гольф клуб у наступну суботу. Я погодилася. Він буде чекати мене на Харківській», - закінчила остаточно розповідь Влада. «Ти рада?» - запитала Оксана та потягнулася руками до Влади щоб її притягнути до себе й обняти. «Рада. Він сказав, що це буде гарний досвід для мене. Тому я згодилася», - пояснила Влада. Оксана дотягнулася та нарешті обняла подругу за стегна. «А як же Максим?» - запитала  турбуючись Даша. «Максим – це минуле. Тепер я думаю, що сама винна. Не требо було так за ним бігати та так його опікати. Помилялася. Але помилки треба виправляти. З наступним хлопцем спробую  поводитися інакше», - зробила висновки Влада.  «Правильно. Хай краще він за тобою. Ніж ти за ним», - зробила пропозицію Маня. «Ні, так теж не вірно», - вставила свою думку Оксана. «Не знаю. Коли це все буде. Поки буду відпочивати від усіх чоловіків»,  - проказала бадьоро Влада. «Можна сказати, в тебе їх купа була? Максим єдиний й був», - прокоментувала слова подруги Маня. «Ну і що?» - відповіла на це Даша. «Невже тобі не боляче?» - раптом запитала Оксана. «Боляче. Але зустріч з Романом Шермером наче зменшила цей біль. Наче мені вкололи знеболювальне. Так раптом, о-па, й біль зменшився. Він веселив мене у кафе, просто заговорив мене, я навіть забула, що Максим одружується у цю мить!» - розповіла Влада. «Дивно!» - промовила Оксана.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше