Розділ 2

У ванній Ася просиділа довго. Не хотіла з ним залишатися наодинці. Для чого? Аби лише вияснити, що він зміг стати щасливим, а вона – ні?

Насмілилася вийти лише тоді, коли за дверима зашуміла рідня. Здається, приїхали батьки Насті й Тараса. Знайомитися з зятем. Глибоко в душі дівчина сподівалася, що він їм не сподобається.

У вітальні, крім Андрія, на великому дивані сиділи Тарас та дядько Володимир. Поява Асі привернула їхню увагу. Тарас весело привітався, дядько жартома підмітив, що Аська всю воду зі свердловини висмоктала, поки сиділа у ванній. На Андрія не дивилася. Хотіла, аби його тут не було.

– Ви, дядьку, краще над зятем пожартуйте. Нехай бачить, куди втрапив. Поки ще не пізно.

– Нікуди він вже від нас не подінеться, – засміявся Володимир, дружно поклавши руку на плече Андрія, – Настка його так тримає, що не втече тепер наш зять, еге ж?

Чи то дядько мав дурнуватий вигляд, чи то Карпенко був іншої думки, однак відповідати хлопець не спішив. Ася знизала плечима та пішла в свою кімнату, відчуваючи на собі важкий погляд. Ну і якого дідька він це робить?

Асю бісила така поведінка хлопця. Краще б він взагалі вдав, ніби не впізнав її. Краще б ігнорував, не помічав. Ніж дивився так, ніби... ніби вона досі для нього бажана.

– Навіщо ти це робиш? Навіщо мучиш? – запитала пошепки, дивлячись у вікно. В руках стискала щітку для волосся й фен. З очей скапували сльози.

Несподівано в двері постукали й, наполохавшись, Ася швидко ввімкнула фен.

– Хто там? – гукнула.

– Асенько, це мама! Можна?

– Заходь!

– Донечко, привіт! Ти вже познайомилася з Настенькиним кавалером. Такий милий хлопчик! – мама поцілувала Асю в щічку й стала навпроти. – Асю, ти що плакала? Щось трапилося? Знову сни?

Здавалося, здивуванню мами не було меж. Ніби вона не заставала дочку майже чотири роки поспіль за цим «мокрим» заняттям.

– Хлопець, як хлопець, – Ася витерла ці кляті сльози й продовжила сушити волосся, – нічого незвичайного в ньому немає.

– Наче заможний, – мама ніби й не звернула уваги на її слова, – може тебе з кимось хорошим познайомить.

– Мені й одній прекрасно живеться.

Жінка махнула рукою.

– Ай, не обманюй! Бачу я твоє «добре». Коли не прийду, сльози ллєш без вагомої причини. Все, потім побалакаємо, бабуся з Настею вже на стіл накрили, ходімо.

– Не піду.

– Як це не підеш?

– Отак візьму й не піду. Сидітиму в кімнаті. Мені не хочеться нікого бачити.

– Асько, ти мені характер свій не показуй! – мама пригрозила пальцем. – Не подивлюсь, що тобі тридцять два, відлупцюю, наче маленьку.

– Бий, мені байдуже.

Пробубонівши щось про розумника-Тараса, який зможе на неї вплинути, мама покинула Асину кімнату. А за хвилину в двері вже постукав брат.

– Заходь! – гукнула.

– Тітка Карина сказала, що ти не збираєшся порадувати родину своєю присутністю.

Тарас ліниво розкинувся на старому дивані, який стояв навпроти її ліжка, і широко позіхнув. А потім ще й ноги на бильце закинув по-хазяйськи. Ася саме досушила волосся та заплітала його у невеличку косу. Воно потребувало стрижки, адже перукарню дівчина також оминала.

– Мені нічого там робити. Цей тип мені не цікавий.

Брат вивчав її обличчя прискіпливим поглядом. Асі навіть на мить здалося, що він от-от здогадається про все й викладе чисту правду в найменших деталях. Однак Тарас перекинув погляд на ключ від авто, який крутив у руках.

– Настя образиться. Вона дуже хотіла, аби Андрій сподобався всім.

Сівши поряд з братом, Ася простогнала. Ну і якого рогатого з'явилися докори совісті? Дівчина посунула кузена й лягла з ним поряд.

– Я тебе ненавиджу, – сказала, дивлячись у стелю.

– Це неправда, – з легкістю в голосі заперечив Тарас, – я – твій улюбленичок. Якби ти була моєю викладачкою, то ставила б лише найвищі оцінки.

 – Я більше нічия викладачка, – сумно відповіла, пригадуючи, як радісно тріпотіло серце, коли заходила в авдиторію, де сидів він.

– Це твій вибір. І ти легко його можеш змінити.

– Хіба що в іншому житті.

До університету Ася повертатися не збиралася. Вона взагалі не мала бажання працювати. Бабусин дім – найкращий прихисток, де почувалася найкомфортніше.

– Ходімо, Безнадійний уже зачекався нас. Пора задати йому жару, аби не думав, що його тут тільки голубити будуть.

Усміхнувшись, Ася вийшла з кімнати слідом за братом.

Перше, що впало в око, – Настя знаходилася в Андрія на руках і весело щось розповідала мамі Асі, яка сиділа поряд. І нащо вона погодилася вийти?

Колишній одразу ж зиркнув отим своїм особливим поглядом, а потім і далі став вдавати, ніби не знає Асі.

«Так навіть краще» – подумала, сильно зціпивши зуби, й пішла вітатися з татом та тіткою Марією, мамою Насті й Тараса. Родичі вже зібралися за столом й чекали тільки Асю, нетерпляче поглядаючи на апетитні страви. Дівчина обрала місце поряд з батьком, який сидів скраю столу, якомога далі від Андрія.

Тільки но встигли виделки до рота донести, як дядько Володимир став тостами сипати, бажаючи Насті з Андрієм щастя-здоров'я і навіть на внуків натякнув. Ася мовчки їла ні на кого не дивлячись та молила богів, аби це все чимскоріше скінчилося. Бачити щасливу сестру поряд з тим, кого серце ніяк не відпускало, виявилося надто боляче.

– А розкажіть, як ви познайомилися! – попросила тітка Марія.

– О, це дуже цікава історія! – ще більше звеселилася Настя. Вона уже злізла з Андрія, але голову тримала на дужому чоловічому плечі. Колись і Ася лежала на ньому. Після гарячих ночей. Спогади неприємно дали під дих, що аж повітря стало мало.

– Я вперше за півтора року вирішила прогуляти пари з подружками, – почала свою розповідь кузина, активно жестикулюючи, – напевно, я таки щось відчувала, бо мене тягло на ту площу Ринок. Для тих, хто не знає, це серце Львова, головний майдан міста. Маринка й Віка не хотіли тікати з пар, а я наполягла. Сказала – хочу. Дівчатка не змогли мені відмовити. Відверто кажучи, Андрія навіть не помітила б, якби він сам на мене не поглянув таким поглядом, як би то краще сказати...