Розділ 4

***

Уникати Андрія виявилося легко. Принаймні в перший день. Попри те, як боляче стискалося серце, вона знову, як і понад п'ять років тому, вдавала, що нічого не відбувається. Але скільки ж на це сили йшло! Часом аж нудило від того різучого болю, що дошкуляв серцю весь час.

Вночі знову снилися жахіття. Вона тікала від ворогів, спотикалася, падала. Ноги були важкими, не дозволяли рухатися. Зрештою, коли переслідувачі все ж зловили її чіпкими руками, прокинулася та одразу ж опинилася на ногах. Знову. Серце колотилося, мов навіжене.

За вікном було місячно, з вулиці чулися крики та сміх. Мабуть, молодь по домівках розходилася. А от у кімнаті було настільки душно, що закортіло остудитися весняною прохолодою. Не довго думаючи, Ася взяла светр і швидко вийшла у пустий двір, сіла на стару широку гойдалку.

Свіжість ночі вгамувала серцебиття, освіжила тіло й розум. Страх відступив, а на заміну йому прийшла печаль. Асі здавалося, що вона ніколи більше не відчуватиме щастя. Такого, як було з ним.

Несподівано двері в дім відчинилися, змусивши затамувати дихання. Руки вхопилися у дерев’яне сидіння. Вона уже знала, хто звідти вийде. Відчувало це й серце. І воно не підвело. У чоловічій постаті, вдягненій у білу футболку та темні спортивні штани, Ася упізнала Андрія.

Напевно, сестрин бойфренд не спав, чув, що вона вийшла, бо щойно опинився надворі, став озиратися. Ася щільніше запахнула поли сірого светра, підтягнула під себе ноги, залишивши капці на землі. Не зводила з хлопця погляду, все чекала, коли й він її помітить. Андрієві знадобилося лише пів хвилини та, щойно Ася відчула на собі пронизливий погляд, постать рушила вперед.

– Можна біля тебе сісти? – запитав, зупинивсь горою над нею.

– Сідай.

Байдужість у голосі далася легко. Хоча вона й почувалася знервованою. Окрім хвилювання відчувала ще щось. Дивну нитку ненависті, яка тягнулася у його бік.

Опустившись поряд на відстань, яку сміливо можна було назвати допустимою для двох незнайомців, Андрій став розхитувати гойдалку. До Асі одразу ж долинув аромат його парфумів. Відчувалися нотки лимона, деревини та троянди. Аромат змінився, але тяга до цього хлопця – ні. Нестерпно хотілося його поцілувати попри ту дивну ненависть.

– Хочеться стільки всього дізнатися, – сказав він. Рідний голос зводив з розуму. Саме тому зціпила зуби та заприсяглася не відкривати рота хай там що. В нього є інша. Розбити серце сестрі – все одно що зрадити власній родині. – У нас справді могла бути дитина?

Не зважаючи на те, що хотілося кричати, від стиснутих щелеп аж боліло у висках. Для чого він шматує її серце? Чому питає про найболючіше?

Вона могла б стільки всього сказати, виплеснути всю злість, накричати, навіть луснути добряче. Але все це не мало ніякого сенсу. Хоча б через те, що це вона сказала йому тоді піти. Отже, й пред'явити було нічого. Але серце все одно розмножувало триклятущу ненависть, отруюючи нею й душу. А найбільше дратувало, що її тягне до цього чоловіка, ніби магнітом.

– Не хочеш про це говорити.

Він не запитував, констатував факт.

«Молодчина, здогадливий, – подумала Ася сердито, – завжди був хорошим хлопчиком.»

– Добре, тоді просто помовчимо.

«Добре!» – гаркнула йому подумки.

Тільки от мовчати Андрій не збирався, бо за хвилину знову розтулив рота.

– Якби я міг повернути час назад, то вчинив би інакше.

У відповідь дівчина важко зітхнула. Якби їй під силу було подорожувати в часі, вона б змінила багато чого в цьому світі, починаючи з того, що не заводила б стосунки зі студентом! Саме так!

– І хочу, аби ти знала. Почуття до тебе, вони...

Двері в дім знову відчинилися, змушуючи Андрія замовкнути. Від злості аж зубами скрипнула. Ну й кого там ще притягло так «вчасно»? Глянула на телефон – перша година ночі.

На ґанку з'явився Тарас, одягнений у теплу толстовку, джинси й кросівки. Зачинивши двері, брат швидко спустився сходами й попрямував до свого авто, передок якого був направлений прямо на них з Андрієм. Щойно ввімкнуться фари, хлопець одразу помітить їх. Аби цього не трапилося. Ася вирішила відгукнутися першою. Зрештою, нічого поганого вони не робили. Лише розмовляли. Гм. Андрій розмовляв.

– Куди крадешся поночі?

Попри очікування, що кузен хоча б крихту перелякається, він лише зупинився й обернувся на її голос.

– Тобі знову не спиться? – брат підійшов ближче й помітив Андрія.

– Ні, на пригоди тягне. А з Безнадійним тут сумно. Розповідає про нашу нудну сестру та її ванільне кохання. Візьмеш з собою?

– Я їду Настю з потяга зустрічати. Точно хочеш?

Ася не хотіла. Але ще більше їй не імпонувало сидіти поряд із колишнім. Це приносило надто багато мук.

– Ти начебто згадував, що вона зайнята, не приїде на Великдень.

– Плани змінилися, вона уже на під'їзді до міста. То що? Ти їдеш?

– Їду.

Ася швидко злізла з гойдалки, взулася й не оглядаючись пішла до авто.

– Можна й мені з вами? – пролунало за спиною.

– Звісно, чого ж ні, – відповів Тарас, розсердивши тим самим Асю. Але не зважаючи на те, що вирувало в її грудях, вміло вдавала незворушність. Прямо як у старі добрі часи...

Швидко застрибнувши на переднє сидіння, пристебнулася та ввімкнула улюблену станцію, де крутили лише душевну музику.

– Асько, знову соплі!

– Цить! Я люблю цю пісню!

Аби Андрій, що сів позаду, раптом не заговорив, додала гучності й навіть стала невміло підспівувати. Голосу не мала, але це діло любила. Ох, колись вони з Лілею були завсідницями караоке-барів!

Промучившись п'ять хвилин, Тарас не витримав і вимкнув радіо. А потім ще й розмову завів, одразу втягуючи в неї Андрія.

– Стасі ведмідь на вухо наступив. А от тітка Карина має такий голос, що аж за душу бере. Обов'язково попросимо її заспівати, щоб ти почув. А в твоїй сім'ї таланти є? Бо чогось ми ще про них нічого не чули.

О, Ася знала про його талановиту мамцю! Та мастак людьми керувати. І з батьком теж мала честь познайомитися. До чого ж огидний тип! Як же їй хотілося побачити вираз обличчя Андрія в цей момент! Але дивилася лише вперед, на дорогу.