Розділ 5

Ася носилася по будинку, збираючись на зустріч з Романом. Ще вдень вона відвідала перукарню, обрізала волосся, як було раніше, до плечей. Зробила манікюр в однокласниці, ледве вмовивши ту прийняти її без черги. Одягу в неї було не так багато, тому вона переодягалася по кілька разів у одне й те ж.

– Ні, я певно все ж одягну ось цей костюм, – знову вийшла у вітальню, де сиділи дві Насті й насуплений Андрій. Кожен її вихід з кімнати супроводжувався невдоволеним поглядом хлопця з-під лоба. Можливо, причина цього була іншою, але Асі хотілося, аби він справді ревнував.

– Ні-і-і! – скривилася Настя-кузина. – Він старомодний. Коли ти його купувала? Ще до війни?

– Можливо, – задумалася.

– Треба щось просте, – захитала головою інша Настя. – Мені сподобалася ота біла майка з котиками. І джинси до неї. Джинси – завжди топ!

– Ні! – сестра подивилася на дівчину брата з докором. – Аська має бути гарною! Рюмсо, іди міряй ще раз синє плаття!

За хвилину вона повернулася уже в сукні, яку одягала останній раз ще в університет. А потім після закінчення робочого дня Андрій власноручно роздягав Асю.

– Так!

– Ні!

Обидві дівчини висловили свою думку одночасно. Карпенко стискував щелепи так, що навіть жовна ходуном ходили. Він пам'ятав. Прекрасно все пам'ятав.

Увагу привернули вхідні двері, в яких з'явився дядько Володимир. Глянув на Асю здивовано, кліпнув кілька разів.

– Стасько, знову покази мод влаштувала? Як в дитинстві?

– Що? – кузина щиро здивувалася. – Рюмса моделлю була? На справжньому подіумі?

– Ага, на подіумі, – засміявся Володимир й підморгнув Асі, змушуючи ніяковіти від сум'яття. – А що за свято? Чи це ти в церкву паски святити в такому короткому зібралася?

– Ні, тату, в Аськи побачення сьогодні!

Тепло всміхнувшись дядькові, заперечила, що це лише дружня зустріч, нічого більше. Він підморгнув змовницьки, а потім зареготав, не повіривши своїй любій племінниці.

– Повернімося до плаття! – кузина сплеснула в долоні, заправила за вухо неслухняне волосся. – Я вважаю, що Асі воно надзвичайно личить! Воно вишукане та робить її більш жіночною!

– Він повинен побачити те, що в неї всередині, а не зупинитися на струнких оголених ногах! – в серцях вигукнула Тарасова подружка.

– Безнадійний, а ти що скажеш? – Ася звернулася до Андрія.

Сподівалася, що він сердиться. І лише думка про знущання з нього приносила їй задоволення. Колишній прочистив горло й відповів, дивлячись їй в очі:

– Настя має рацію.

– От бачиш! Я ж казала! – знову сплеснула в долоні кузина.

– Я мав на увазі іншу Настю. Вибач, мила. Але Станіславі й справді не пасує ця сукня до її очей.

Сестра щиро здивувалася, розвела руками й стала щипати Андрія за що могла вхопитися. Він же граючись відбивався від її «тортур». Сміявся, намагався ущипнути у відповідь. Закінчилося все палким поцілунком, який для Станіслави став справжньою гіркотою. Сестра безсоромно вилізла Андрієві на коліна та вчепилася в його волосся, на її талії лежали чоловічі сильні руки, які колись так подобалися Асі. Тепер вона відчувала, що ненавидить їх.

– Отже, сукня.

На ці слова ніхто навіть уваги не звернув. Поки кузина з Безнадійним розтоптували її серце, Настя залипла у телефон. Нічого не залишалося, як повернутися у свою кімнату й дати волю сльозам.

Коли ж тих солоних рік не стало, Ася змогла взяти себе в руки. А що їй ще залишалося? Зганьбитися перед ним? Впасти в ноги й благати, аби повернувся до неї? Не дочекається! Склала в голові план дій, першим пунктом якого стало – вмитися, а наступним – зробити бомбезний макіяж, й вилетіла в коридор, щоб дістатися ванної. Андрій досі сидів на дивані. Щоправда, сам. Дівчата кудись поділися, залишивши «бідолашного» нудьгувати.

Він провів її дивним поглядом і стиснутими губами, вона – скривила уїдливу посмішку й затріснула за собою двері ванної.

Звісно, зовнішній вид був жахливим. Навіть дивитися на обличчя не хотілося. Стала під душ й ніжилася теплою водою, поки серце перестало боліти.

У вітальні Андрія не було, а за вікном давно опустилися сутінки. На телефоні з’явилося кілька повідомлень від Романа. Хлопець хвилювався, чи не передумала часом Ася?

Ні, не передумала. Про що йому й написала, додавши з десяток смайликів з поцілуночками.

Позичила в кузини косметику, нанесла макіяж, як у старі добрі часи. Востаннє вона це робила ще до війни. Втім, як і все інше, «нормальне», «людське». Добре, що руки все пам'ятали. Одягнула сукню, чорні капронові панчохи, зробила зачіску. Знову пішла до ванної, аби подивитися на свій відбиток. Мабуть, варто було б охазяйнуватися власним дзеркалом, аби не бігати сюди та туди, але ж раніше власний зовнішній вигляд її не переймав.

Бідний диван, якому за весь день майже не було перепочинку, тримав на собі хлопців. Симпатичних, гарно вбраних. У Львові їх назвали б швидше за все файними, але на рідних землях такі слова майже не вживалися. Поряд з такими чоловіками було комфортно й спокійно.

Помітивши Асю, Тарас легенько присвиснув, а Карпенко не відводив свого важкого погляду.

– Не свисти в домі! – насварила бабуся брата, повільно виходячи з кухні. – Асенько, ти дуже гарна у нас! Може й правда з тим хлопцем у вас все складеться, може з ним поталанить більше, правнуків дочекаюся.

Хоч Ася й любила стареньку, але слухати її бідкання було неприємно. Бабуся ненароком робила боляче. Залишивши рідню, подалася до ванної, де знаходилося єдине дзеркало в домі. Зовнішнім виглядом була задоволена. Навіть всміхнулася своєму відбиткові, підморгнула. Красуня, наче й не пройшло п'ять з хвостиком років.

Роман уже чекав їх у кафешці, яка з'явилася в місті зовсім недавно. Не можна було сказати, що заклад був затишним, але Асі він сподобався. Можливо, через те, що вона ніде давно не була. Вибравши столик в тихому місці, розмістилися на зручних диванчиках й стали знайомитися ближче. Розмовляли про те, хто чим жив. Робота, навчання, захоплення,  відпочинок. Ася мовчала й намагалася дивитися куди завгодно, лишень не на Андрія, який ніби навмисне сів навпроти. Поряд з Романом почувалася незручно. Можливо, проблема кроїлася в тому, що він доторкався до її стегна своїм. Це порушувало її особистий простір.