Розділ 6

***

Цей йолоп Андрієві категорично не подобався. І справа була не лише в тому, що він підбивав клинці до Асі. Ні, просто... Та дідько! Саме тому Андрій його й зненавидів! Невже Станіслава справді вподобала цього бевзя? Дивився на миловидну пику й хотілося її прикрасити синім. І носа підправити, аби не сунув його у декольте Асі. Ледве стримуючи себе, Андрій вдавав, що все в порядку, що його анітрохи не переймає відсутність відстані між цими двома. А коли Роман поклав руку на спинку дивана позаду дівчини, то навіть примудрився штурхнути недоумка кросівкою. Одразу ж перепросив, звісно, сказав, що ненароком. Але бевзь чогось не повірив. Дуже башковитим виявися. Ну й біс з ним!

Андрій так лютував, що готовий був послати все під три чорти й зізнатися перед усіма, що в них з Асею були стосунки. Але потім дивився на Настю й розумів, що вона не заслуговує на таке. Варто зробити це спокійно, з розумом. Він і так уже наробив купу помилок, досить.

Коли герой-коханець запросив Асю на танець, всередині заклекотала така ревність, що аж в очах потемніло. Ненависть зросла до розмірів Говерли, а то й Евересту. Бажання скрутити Романа у вузлика ставало все заманливішим з кожною секундою. Андрій не дивився на них, мовчки втупився перед собою, повторюючи подумки, що зараз не час це робити.

 Ніби на зло, парочка колихалася неподалік їхнього столика. Руки довбня знаходилися на її талії, навіть трохи нижче. Ще якійсь кілька сантиметрів і вони б вийшли за межі пристойності.

– Гей, Безнадійний, чого такий сумний?

Настя притулилася до його плеча щокою й дивилася на нього щенячим поглядом. Останнім часом ця її відданість дратувала.

– Та так, про роботу думаю. Як там Ден один, чи справляється.

– А мені здається, тут справа зовсім в іншому.

Андрій мовчав, серце пропустило удар, в роті моментально пересохло й він сьорбнув дешевого пива, відвівши погляд на келих.

– Ти просто не звик до таких «генделиків».  

Засміявся, відчуваючи полегшення.

– Ні, кафе доволі пристойне. А я – не такий вже й вибагливий.

Настя потягнулася до його губ, швидко поцілувала й знову притулилася до його передпліччя. Дивилася вона судячи з усього на Асю та її бевзя.

– Вони такі милі. Шепочуться між собою, сміються. Аж не віриться, що Рюмса нарешті знайшла свою половинку. Сподіваюся, що Роман додасть фарб у її таке сумне життя. Адже це вперше, коли вона вибралася кудись за п'ять років. Такі гарні, – дівчина раптом схопилася за крихітну сумочку й стала шукати в ній телефона, – я маю це сфоткати, поглянь, як він її обійняв. Ніби Аська найбільший скарб у його житті.

Настя швидко зробила кілька знімків, а потім з надто задоволеним виразом обличчя поглянула на Андрія, якому нічого не залишалося, як просто всміхнутися.

Ця пісня була надто довгою. Виконавиця кілька разів повторювала приспів, тим самим зводячи Андрія з розуму. Він хотів, аби це все завершилося. Коли нарешті Ася повернулася за столик, тримаючи Романа за руку, Андрій ледь контролював себе, знаходився на межі.

Розмова зайшла про автомобілі, але в ній брали участь лише Тарас та недоумок. Дівчата більшою мірою нудьгували. Ася немов літала десь в небесах –  мішала соломинкою зелений коктейль, а на ніжних вустах грала легка посмішка.

Пройшло небагато часу й хлопці зібралися до Тарасової автівки. Для чого – Андрій не прислуховувався, йому було до того байдуже. Тарасова Настя пішла за компанію.

– Рюмсо! Я зовсім забула! Таку гарну світлину зробила з тобою та Романом. Глянь! Смакота!

Настя простягнула свого телефона Асі й завмерла в очікуванні реакції сестри. Усмішка Станіслави стала останньою краплею.

– Рада, що тобі сподобалося, сестро! Сподіваюся, ви будете разом! Гарнющі обоє! Я така щаслива за вас! – Настя втерла сльозину, встала. – Піду до вбиральні!

І зникла. Здавалося, Ася й не слухала, що там щебетала її кузина. Лише усміхалася та роздивлялася кляту світлину. Склавши руки на грудях, Андрій не зводив з неї сердитого погляду. Все чекав, коли вона надивиться на ту «красу».

Піднявши голову, оглянулася, побачила, що вони залишилися лише вдвох і тоді вже нарешті їхні погляди перетнулися. Злість клекотала, вимагала випустити її на волю. Серце билося, мов ненормальне, аж кров у жилах нагрілася.

– Що? – спитала Станіслава.

Ревність підштовхнула до дій. Андрій швидко вихопив з її рук смартфона й з усієї сили кинув об землю, навіть не кліпнувши. Ася здригнулася, в її очах спалахнуло нерозуміння. Мабуть, для неї цей вчинок став несподіванкою.

– Ненормальний! – з докором  глянула й вийшла з-за столу.

Серце продовжувало знавісніло битися об груди.

Коли повернулася Настя, він уже охолов. Адреналін розчинився у крові, з'явилося легке відчуття сорому. Ну і навіщо він це зробив?

– Вибач, кицю, впустив твій телефон, – показав екран, вкритий тріщинами, – навіть не вмикається.

Похнюплено зітхнувши, дівчина взяла ґаджет у руки, тицьнула кілька разів по екрані, понатискала кнопки гучності та блокування.

– Значить, така його доля, – сховала назад до сумочки й зробила ковток апельсинового фрешу, який обожнювала.

– Завтра обов'язково купимо тобі новий, ще кращий, не переймайся.

– Шкода світлин. Там і наші з тобою є. Аська з Ромою. Ех.

Андрієві шкода не було. Але він пообіцяв, що вони обов'язково спробують дістати звідти світлини, бо впевнений, що так можна.

Про його імпульсивний вчинок Ася не сказала ані слова. Але ще більше стала вдавати, що Андрія не існує.

Заграла якась дуже модна молодіжна пісня й дівчата побігли танцювати, залишивши чоловіків зі своїми «важливими» розмовами про техніку. Андрій нудьгував, бо не поділяв такого завзятого захоплення автомобілями, хоча Тарас всіляко намагався його втягнути в розмову. Доводилося хоча б щось відповідати, аби не мати дурний вигляд.

Згодом у Тараса задзвонив телефон і він поспішив вийти з кафе, щоб музика не заважала бесіді.

– Я чимось тобі не вгодив? – одразу ж запитав бевзь, примруживши погляд.