Розділ 7

***

Рома добряче лихачив на дорозі. Гнав так, ніби його хто переслідував. Ася відчувала себе, мов у бойовикові. Добре, що дороги були майже пусті. Прекрасно, що вона пристебнула пасок безпеки.

– Ми кудись поспішаємо? – запитала, коли виїхали з міста в напрямку Вінниці.

– Вибач, просто хотілося чимшвидше поїхати звідти, – чоловік зменшив швидкість і усміхнувся Асі, на мить повернувши до неї обличчя. Щось в ньому було такого серйозного, що ніяк не в'язалося з веселим настроєм.

– Куди ми?

– Хочу подивитися, як там Буг. Давно не був біля річки.

Ася кивнула. Вона пошкодувала, що погодилася «покататися» одразу ж, як сіла в авто. Але Андрієві допекти треба було.

Дорогою розмовляли про школу, дитинство. Роман навіщось пригадав, як Ася зізнавалася йому у коханні в старших класах. Віджартувалася, але неприємний осад на душі залишився.

Для чого він це зробив? Сподівався, що в неї досі залишилися почуття? Так того разу їх і не було. Лише проста симпатія, не більше. Справжнє кохання спалахнуло після зустрічі з Андрієм.

Господи, що вона робить? Навіщо поїхала з Романом? Навіщо змушує Андрія ревнувати? Для чого це все? Варто вшитися з цього міста, аби не бачити їх, таких гарних, закоханих. Прийняла рішення, що так і зробить. Тільки після Тарасового дня народження, який святкуватимуть на другий день Великодня.

Роман привіз її в передмістя Вінниці, на невеличкий пляж. Колись вона тут теж відпочивала з батьками, але то було дуже давно. Світло фар залишилося увімкненим, тому щойно Ася вийшла з авто, змогла побачити спокійну водну гладь. Повітря пахнуло річкою, в очеретах кумкали жаби. Стояла й отримувала задоволення, поки Роман діставав щось із багажника.

– Погода буде ясною та теплою, – Ася обійняла себе за плечі, відчуваючи прохолоду, – жаби квакають.

– Це ж добре.

На спину дівчини лягло щось м'яке та довге. Плед. Загорнувшись у нього аж під шию, подивилася запитально на Рому, мовляв, що далі? А він зняв футболку, щиро її здивувавши. Ася навіть розтулила рота. Мабуть, зі сторони це було смішно.

– Купатись будеш? – усміхнувся білозубо.

– Що?! Ні!

Він був божевільним! Купатися в середині квітня! Ще й вночі!

Роман скинув модні джинси, поклав їх на ковдру, яка дивним чином з’явилася на землі, поки Ася слухала жаб.

– Як хочеш.

Вона з усіх сил намагалася не дивитися на його оголене тіло. Сіла на покривало, втупилася поглядом у вологий пісок.

«Добре, хоч боксери не зняв.» – подумала, коли Роман зайшов у річку.

Купався він не надто довго. Все-таки вода ще не достатньо прогрілася для таких розваг. Коли вийшов, одразу ж загорнувся у такий самий плед, який був на ній. Він швидко переодягнувся, сховавшись за машину, а потім сів поряд з Асею.

– Ти справді нічим зараз не займаєшся? Взагалі?

Такі запитання псували їй настрій. Саме тому вона й відгородилася від усіх, аби не зачіпати важку для неї тему.

– Я живу. І це найбільше моє досягнення.

Так хотілося розповісти все, поділитися переживаннями, важкими спогадами, страхами, болем. Але серце підказувало, що Роман не та людина, якій варто довіряти. Чомусь він здавався їй занадто фальшивим.

– Окей. Важка для тебе тема, зрозумів. А як щодо хлопця твоєї сестри?

Тіло різко напружилося, нігті впилися в плед.

– Що? – здивовано подивилася на Романа. – До чого тут Андрій?

– Мені здається, між вами щось було. Або є.

Ася відвернулася, погляд зачепився за якусь каменюку, що лежала на піску.

– Ти помиляєшся. Просто він мені не подобається. Занадто стрімко розвиваються їхні стосунки. Кілька місяців і вже пропозиція. А вона ще ж зовсім юна, молоденька, їй потрібно довчитися, роботу знайти, реалізувати себе...

– І на твою думку шлюб їй у цьому заважатиме?

Подивилася на Рому, який розслаблено обперся на лікоть. Світла фар було не достатньо, аби розгледіти його очі, зрозуміти, що в них.

«Брехати, так брехати!»

– Шлюб, ні. А от Андрій точно завадить. Він з тих, хто потребує багато уваги. З ним клопоту буде в кузини, що на себе вільного часу взагалі не залишиться.

Дідько, що вона молола? Навіщо виправдовувалася перед фактично незнайомцем?

– Я тебе зрозумів, – несподівано його обличчя опинилося надто близько. – Тоді ти не будеш проти, якщо я тебе поцілую?

Серце швидко стукало, тремтіло. Роман був за мить до поцілунку, але не робив його, отой останній крок. Відмовитися означало перекреслити усі свої слова. Чи ні?

Вона дивилася в його очі й боялася навіть поворухнутися, аби він не доторкнувся до її губ своїми. Замість відповіді відвернулася, даючи знати про свою брехню.

– Ох, жінки, – зітхнув Роман, – ви не можете подарувати поцілунок іншому, в той час, як він без докорів сумління спить в одному ліжку з другою й називає її своєю коханою.

Все, що могла відчувати Ася після цих слів, – обурення. Він вирішив засуджувати жінок!

– А ти, Романе? Ти сюди мене привіз заради чого? Запропонувати серйозні стосунки? Заміж покликати?

Сміх, що пішов за цими словами, роздратував Асю. Вставши, вона ще сильніше запахнула на собі плед і поспішила до авто.

– Завези мене додому! – наполягла, сідаючи на переднє сидіння.

Роман не кваплячись, забрав речі, поклав їх у багажник й теж сів у машину. Атмосфера в салоні одразу ж стала напруженою, хоча хлопець усміхався якогось дідька.

Дорогою до бабусиного дому Ася мовчки дивилася на свої нігті. Їй хотілося змінити цю реальність на іншу. Де, не було Романа, не було ніяких проблем, війни і горя, де вона не розлучалася з Андрієм, а він не заводив стосунків з її кузиною. Не витримавши своїх переживань, Ася заплакала. Тихо, аби Роман нічого не почув. Але він, зараза, все одно помітив.

– Вибач мені, якщо образив. Просто не варто було мені голову морочити, якщо ти сохнеш за ним.

– Не сохну! – витерла сльози. – Тобі здалося!

Перепрошувати за те, що використала Романа, аби викликати ревнощі в колишнього, не збиралася. Кінець кінцем, він і сам не янгол, а нині не прощена неділя.