Розділ 10

– Звісно, де б ти ще сидів, як не на дивані? – Ася скривила усмішку, помітивши колишнього. Вона прямувала до ванної, не збираючись зупинятися.

– Нам потрібно поговорити! – з вимогою сказав він.

– Не розумію про що ти! – зайшла у рятівну ванну й зачинила за собою двері.

Андрій не турбував. Ще б пак! Як би він пояснив своїй дівчині, що намагається увірватися до її сестри?

Ранішні водні процедури не зайняли багато часу. Через десять хвилин Ася уже виходила, аби поспішити на кухню. Але Карпенко чекав її під дверима.

– Асю!

Хотіла знову зачинитися всередині, але не встигла – Андрій спинив рукою двері.

– Лише розмова, не більше! Прошу!

В сірих очах було стільки благання, що Ася не змогла встояти. Спершу звісно нахнюпила носа, посвердлила Андрія прискіпливим поглядом, а потім погодилася.

– Гаразд. Де всі? – пройшла повз нього й попрямувала на кухню шукати сніданок.

– Поїхали на ринок перед тим, як ти прокинулася.

– Який то ринок? – пробурмотіла до себе, відчиняючи холодильник. – То базар. Справжній базар. Але це надовго. Говори, поки я добра.

Ася вмостилася за столом, показала Андрієві на стілець, бо він чогось досі стояв злющий-презлющий.

– Ти плакала?

– Яке це має відношення до тебе й того, про що ти хотів поговорити?

– Чому ти не сказала мені? – Андрій сів навпроти й став дивитися на неї ще пильніше. Навіть бутерброд, який жувала, не ліз у горло через ті очі.

– Про що не сказала, Андрію?

– Про дитину.

Хотілося роздерти його писок. За все, у чому винен і не винен. За те, що сказав тоді. За стосунки з її кузиною. За його існування взагалі.

Очі набралися сліз. Ася сердито стукнула долонею по столі. Андрій навіть не кліпнув.

– Я телефонувала тобі, щойно дізналася! Але ти не відповів! А потім зі мною зв'язалася твоя мамка й сказала, що ти поїхав. Тієї ж ночі трапився викидень. Це все, що ти хотів почути чи ще щось?

– Я побачив пропущений лише через кілька днів, – спокійно пояснив він, – видно, мати тоді постаралася. Але я перетелефонував. І знаєш що? Відповів якийсь чувак і представився твоїм новим хлопцем.

Андрій говорив якісь нісенітниці. Коли він телефонував? Хто міг підняти слухавку? Вона не довіряла свій телефон нікому. Хіба Тарасу, але він би так нізащо не вчинив.

– Ти номером не помилився випадково? Андрію, у мене не було більше стосунків після розлучення з тобою.

Ася трохи лукавила. Але ту одну ніч стосунками не можна було назвати. Та Карпенко все одно не витримав її прискіпливого погляду, сховав очі, остаточно розлютивши Асю. Вона підхопилася на ноги, швидко обійшла стіл та стала над Андрієм. Злість аж клекотіла у жилах.

– Як ти взагалі можеш спати з нею й дивитися на мене так...?!  – Щоками потекли сльози. Але вона не збиралася їх витирати. – Так, ніби не пройшло довгих п'ять років! Навіщо ти приїхав сюди і робиш мені боляче? Я не хочу тебе бачити! Їдь звідси, прошу!

Андрій підвів голову, в його очах було стільки втоми. Але як же вона їх обожнювала! Серце билося, як ненормальне, і просило вчинити необдуманий вчинок. Стиснула кулаки, розслабила. В голові, наче туманом заволокло, – нічого не хотіла знати. Лише відчувати. Його.

– Асю, я не...

Договорити не дала – за один крок опинилася біля колишнього й впилася в його губи, відчуваючи, як в тілі наростає бажання. Руки поклала на теплу шию, потім занурилася ними у волосся. Андрій відповідав. Так само нестримно, як і колись. Він обхопив її талію, притягнув до себе й Ася опинилася в нього на руках. Тіло неймовірно палало, благало більшого. І вона не могла опиратися цьому бажанню. Як і Андрій. Його руки блукали під футболкою тендітною спиною, викликаючи ще більше бажання.

Відірвавшись від поцілунку, Ася тихо прошепотіла в його губи:

– Я не можу без тебе, Андрію, не можу! Навіщо ти приїхав? Аби звести мене зі світу?

– Ася! – притиснув її до себе ще дужче. – Це ти мене зводиш! Я ні на мить не забував про тебе весь цей час. Думав, що не кохаєш! Забула!

– Ненавиджу! І кохаю!

Вона знову стала цілувати Андрія, прикушуючи його пухкі губи. Руки, ніби жили своїм життям, нишпорили чоловічим тілом, насолоджувалися його пружністю. Ними обома керувало одне бажання на двох.

Андрій легко підхопив її під сідниці та підвівся. Ася обхопила його талію ногами, не припиняючи цілувати. Дуже швидко вони опинилися на її ліжку, а ще скоріше залишилися без одягу.

– Скільки разів ночами снилося це тіло, – тихо мовив Андрій, ніжно проводячи рукою вниз по її животі. Від того дотику бажання ще більше розпалилося, тіло стало вимагати негайної насолоди. Андрій, ніби розумів її без жодних слів, дав те, чого так хотілося.

Ася не стримувала себе. Віддавалася, ніби це був її останній раз. Так трепетно й ніжно, але водночас до неможливого пристрасно.

Коли все скінчилося надзвичайним вибухом почуттів, здавалося, час зупинився. Ася не наважувалася розплющити очі. Так і лежала, відчуваючи всім тілом Андрія, голова якого опустилася на її плече.

Реальність повільно вривалася у свідомість дівчини. Що вони тільки що зробили? Навіщо? Настя... Щокою скотилася солона краплина. Ще одна. Ще. В серці запекло од відчаю, бо вона не хотіла відпускати Андрія. Тільки не тоді, коли пригадала, як поряд з ним добре та спокійно!

– Ти плачеш?

Розплющила очі й натрапила на сірий погляд, в якому промайнуло щось незвичне. Схоже на страх. Вона витерла сльози й спробувала підвестися, тільки от Карпенко не відпускав.

– Ми знову зробили помилку, – шморгнула носом, дивлячись у стелю, на стіну, на годинник. Куди завгодно, аби не бачити його очі.

– Я не шкодую.

Бог його зна, що він мав на увазі, говорячи це. Але Ася розтлумачила все по-своєму – він хотів лише розважитися. Швидко вирвалася з його обіймів, знайшла одяг, похапцем причесалася. Андрій лише сидячи спостерігав, прикрившись лиш ковдрою.

– Асю! – нарешті заговорив, встаючи з ліжка.

– Слухай, Карпенку! – підійшла до нього впритул та зазирнула в очі. – Сьогодні ввечері ти спокійнісінько собі підеш та ляжеш в одне ліжко з моєю сестрою! І різниця буде лише в тому, що вона так гучно не кричатиме, аби не червоніти потім перед бабусею!