Розлучення - не вирок

Глава 16 - 19

- 16 -

Незабаром оку відкрився перехоплюючий подих краєвид: оточене зусібіч крутими пагорбами, більше схожими на невисокі пологі скелі, компактне селище, що потопало в різнокольоровому розмаїтті осінніх шат. Справа схили пагорбів м’яко оминала широка звивиста річка, яка радо виблискувала темно-синіми водами, несучи їх по руслу до самого обрію. Село ніби лежало в глибокій колисці, надійно захищене від непрошених гостей та поганих новин. Уляна навіть попросила зупинитися і вийшла з авто, щоб вдосталь насолодитися захоплюючим видовищем.

- Дивовижно, - мовила зачудовано, - люди обов’язково повинні бути щасливими у цьому раю. Хіба можна дозволити собі скніти, потрапивши в таку оазу?

- На жаль, - відказав, стоячи поруч і любуючись більше нею, ніж мальовничим пейзажем, - краса не може врятувати від нещасть. Хоча і сприяє швидшому загоєнню зранених душ.

Поки милувалась природою, набрала сина, поцікавившись його справами та здобиччю. І хоч риба не поспішала на гачок, клопоту з дідом вистачало і без неї: ставили палатку, збирали дрова, загалом, проходили курс пластунів з виживання в диких умовах. Сашко був задоволений і запевняв її, що якби не початок навчання, сидів би там з радістю до перших снігів.  

- А тепер куди? – поцікавилася, повернувши захоплене обличчя до свого супутника, який зробивши крок назустріч, злегка обійняв її гнучкий стан.

- Любиш бувати в гостях? – прошепотів майже на вухо, обдаючи теплом її шию.

Враз сотні дрібних мурашок галопом пробіглися усім тілом, зігріваючи та лоскочачи кожну її клітинку. Здалося, повітря стало важчим і вдих давався нелегко. То що там, Улясьо, ти мала для себе стосовно цього красеня виявити? Чи спроможна будеш опиратися жагучим відчуттям чи пірнеш у них з головою? Як там радять знаючі люди: найкращий спосіб подолати спокусу – піддатися їй. Чи ти вже й не помітила, як давно піддалася, і тепер з виру палких емоцій хапаєшся за хитку соломину здорового глузду?

- Без запрошення? – спробувала опанувати тремтіння в голосі, - і з пустими руками? Неввічливо без попередження отак впасти людям на голову. А взагалі недовгі гостювання люблю, з приємними людьми завжди добре.

- Ми запрошені, більш того, давно очікувані. І гостинці також припасені, - кивнув в сторону багажника.

- Мені вже хвилюватися? – справді почувалася непевно, куди і до кого він її везе?

- Ні, для цього немає жодного приводу, - вів її за руку назад до машини, - просто познайомлю тебе з однією важливою для мене людиною.

Через декілька хвилин вони вже в’їхали в тихий дворик, посеред якого велично красувався доглянутий будиночок. Назустріч їм вибігло, весело гавкаючи та підстрибуючи від нетерплячки, руде собача. Уляна не знала, що й думати. Хто ж тут мешкає в цьому сонному затишку? Його давні друзі, якісь родичі? ЇЇ ж не просто сюди привезли, вона має когось побачити чи це її мають на меті комусь показати?

На шум, спричинений на подвір’ї, відчинилися вхідні двері. Затамувавши подих, Уляна поглянула у напрямку руху. Радо сплеснувши руками, до них поспішала невисока літня жіночка, на ходу поправляючи хустину, що норовила геть сповзти з сивої голови. На вигляд їй було років 70 і, незважаючи на рясні зморшки, що обрамляли доброзичливе обличчя, вона здавалася ще цілком моторною і енергійною.

- Ну нарешті, любі мої, - метушилася старенька, обнімаючи їх по черзі, - а я вже й очі вигляділа, поки дочекалася. Та ви проходьте, відпочиньте з дороги, - запрошувала їх до чепурної гостини, інтер’єр якої багато чого міг розповісти про непосидючу господиню.

Уляна не знала, де себе й діти. Доброзичлива жінка радо тисла їй руку, посміхалася, ніби вони давно знайомі, але через незрозумілі обставини змушені були довго не бачитися, і от, нарешті, таки довелося зустрітися. Не те, щоб їй було незручно, їй просто було незвично і вона благально глянула на Антона.

- О, так, це моя бабуся, Антоніна Миколаївна, але можна просто бабуня, а оце, - вказав на Улю, що стояла з застиглою посмішкою на збентеженому обличчі, - та сама Уляна (он як, то на неї явно чекали, і що саме він вже повідомив цій добродушній старенькій?)

- Ласкаво просимо, дитино, - щебетала жінка, втішаючись бажаним гостям, - я стола на альтанці накрию, день який же світлий та теплий. Ви ж не поспішаєте? Чи може, прилягли б та й відпочили, поки я пораюся, ніде так добре не вилежися, як на бабусиних перинах.

- Ні бабуню, ми тебе провідати приїхали, чи допомогти чим, а не боки вилежувати, - гладив стареньку по зморшкуватих руках, - та від смаколиків твоїх відказуватися не будемо. Разом і накриємо, керуй!

Уляна радо кинулася допомагати Антоніні Миколаївні з посудом та стравами, поки Антон заносив привезені пакунки та оглядав господу. Бабуся розповідала різні історії, даючи Улі час вбутися в новому товаристві та почуватися природньо. Уляна дізналася, що Антон завжди найбільше з усієї рідні нею переймався, регулярно висилав їй кошти, хоч вони і не потрібні їй, оскільки має все своє, і найняв людей їй у поміч, бо трохи часом не здужає, але полишати своєї оселі та невеличкого господарства не хоче. І що вона, бабуся, дуже рада, що він знайшов собі дівчину до душі, бо та, яка була з ним довгий час там, надій не виправдала, відмовившись з ним повертатися до України.

От тобі й маєш, а тільки ж заспокоїлася та розслабилася. То він тікає від почуттів, бажаючи забутися і переключитися? Чи просто хоче не обтяжуючих стосунків, щоб не почуватися самотнім в своїй, та поки що чужій для нього, країні? Тоді багато чого стає відразу зрозумілим, занадто ідеально все виходило з самого початку. Ну чому з нею весь час трапляються неприємності? Скільки ще потрібно подолати перешкод, щоб стати нарешті щасливою? Чи життя – це і є постійна смуга перешкод, і подолавши одну, відразу опиняєшся перед наступною?

А можливо, вона просто себе накручує. Вона нічого не знає ні про його колишню, ні про їх стосунки чи причини розставання. Навряд чи він повністю відкривав душу бабусі, посвячуючи її у всі подробиці свого особистого життя. І якби йому було справді до неї байдуже, чи витрачав би він на неї стільки свого часу та зусиль? Забагато жертв, як на короткотривалу інтрижку. І знову-таки, він привіз знайомити її з єдиною рідною йому людиною, що тут жила. Це теж не абищо. Перебираючи всі ці сумніви можна збожеволіти. Але і запитати відкрито немає як, ну що його робити? Ні, потрібно гнати ці суперечливі думки геть, бо вони тільки поглиблюють сум’яття, не даючи жодної відповіді. Вона теж зустріла його, вже маючи за плечима чималий досвід стосунків, сумнівів і розчарувань. То вони знаходяться приблизно в однакових умовах, і гризтися минулим цілком даремна справа.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше