Глави 20-24

- 20 -

З Олексієм домовилися зустрітися відразу після роботи, тому, попрощавшись із колежанками, Уляна прожогом дісталася зупинки таксі і за 15 хвилин, трохи схвильована та засапана, входила в приміщення доволі невеликого, наполовину заповненого ресторану. «Потрібно буде все розставити на свої місця, - думала ще дорогою, - чоловік він хороший, надійний, але серцю не накажеш». Важливо дати Олексію зрозуміти безперспективність їхніх подальших побачень, але при цьому не образити його почуттів, адже він цього не заслуговує. І, враховуючи давню дружбу батьків, вони ще не раз бачитимуться, тому потрібно спробувати зберегти гарні дружні взаємини.

Олексій вже очікував на неї, задумливо гортаючи меню. Стрункий, серйозний, ідеально виголений – за такими плечима має бути справді надійно і затишно, але чомусь тобі не хочеться тієї безпеки. Проте, якщо погодиться на товариські стосунки, буде просто ідеально, але чи існує вона, ота фантомна дружба між чоловіком і жінкою? Існує, згадалося з анекдоту, тільки якщо чоловік нетрадиційної орієнтації, та це точно не про Олексія.

- Привіт, - підсіла, від душі посміхаючись недавньому знайомому, - сподіваюся, чекаєш недовго? Звичні затори в час пік, - розвела руками. - То як справи?

- Привіт, -  відповів добродушно, - все добре, а затори і злочинці – одвічні проблеми цього міста. Ти не проти, що я вже зробив замовлення на свій розсуд, не хотів, щоб ми довго на нього чекали.

- Звісно, ні, - завірила, оглядаючи затишне приміщення, - гарна місцина. Бувала тут колись, та здається, обстановка значно змінилася з тих пір у кращий бік.

- Так, ми з товаришами частенько сюди заглядаємо, тут негамірно і спокійно, та і відділок недалеко, раптом що. Он навіть зараз, за крайнім столиком збоку, сидять дівчата з нашої канцелярії, - моргнув у вказаному напрямку.

- Це професійна звичка все бачити і нотувати? – кинула косий погляд на згадуваний столик. Дві молоді миловидні жіночки щось жваво обговорювали, час від часу поглядаючи на них з Олексієм. Одна з них здавалася дещо розстроєною, нервово тарабанячи гарними пальчиками по столі. Цікаво, часом не їх обговорюють, адже завжди цікаво попліткувати про співробітника, заставши його в неофіційній обстановці, та ще й в компанії представника протилежної статі.

Розмова була невимушеною і стосувалася всього потроху – робочої рутини, дивацтв батьків та улюблених розваг. Олексій поступово розморожувався, часом навіть пробував жартувати, та все одно, навіть дивлячись на Улю і ведучи з нею розмову, продовжував тримати все і всіх у полі зору. «Невже цей бідолаха ніколи не розслабляється, і навіть лягаючи спати, кладе зброю під подушку? Можливо, його колишня не дарма втекла, втомившись бути подругою Джеймс Бонда? А може, він тут на завданні, і зараз на арені має з’явитися якийсь лиходій, а я тут лише для конспірації і відведення очей?»

Було дещо незручно, і хоча Уля намагалася відігнати подалі схожі дивні думки, почуття незрозумілого дискомфорту її не покидало. Мимохіть кинула погляд на столика, за яким вечеряли колежанки Олексія і помітила, що за столом цього разу сиділа вже одна жінка, похнюпивши носика, і безрадісно розглядала бульбашки в келиху шампанського.

- Ота юна леді, - раптом звернулася вона до слідчого, осінена раптовою здогадкою, - ви добре знайомі? Знаю, що допитуватися до всього – це твоя царина, але просто дай відповідь на декілька запитань: вона одружена? чи можливо, має кавалера, що часом проводжає чи зустрічає її з роботи?

Олексій дещо здивовано переводив погляд то на Улю, то на похнюплену дівчину, і відповів невпевнено, силкуючись відшукати в мозку необхідну інформацію:

- Наскільки я знаю, не одружена, і нікого схожого біля неї я не пригадаю, щоб бачив.

- А часто ви зустрічаєтеся поза роботою, отак, випадково зіштовхуючись у різних місцях? – її тішила можливість відкрити Олексію, такому виваженому і логічному, очевидність факту, який він вперто ігнорував помічати.

- Буває, - відповів геть розгублено, - ці двоє частенько попадаються на очі, ми з хлопцями їх про себе навіть називаємо «сестрички-лисички», натякаючи, що вони, можливо …

- Друже, - не хотілося Уляні чути зараз про масні жарти чоловічої компанії, - а тобі ні разу не спадало на думку, що ці кралі недарма весь час намагаються бути в полі зору? Можливо, це мовчазне заохочення до ближчого знайомства? Ти хоч раз пробував заговорити з однією із них?

- Та ні, - відказав, аналізуючи Улянине припущення, -  кажу ж, ми вважали, що їм того… зовсім не потрібні чоловіки… вони…

- Ну і темінь, - не ймучи віри чоловічій недалекоглядності, видихнула Уля, - жінки, яким не потрібна увага чоловіків ніколи не намагатимуться її привернути, постійно будучи на виду і кидаючи обнадійливі погляди на об’єктів своєї симпатії!

- Ти натякаєш, що вони чи одна із них…, - схоже, картинка почала чітко вимальовуватися в Олексієвій голові, - та хіба…

- Ну спробуй хоча б заговорити з тією бідолахою, що нудьгує зараз сама за столиком, та й побачимо, який з мене зчитувач жіночої поведінки та неприхованих емоцій.

- Хочеш мене позбутися? - напівжартома запитав Олексій, пильно дивлячись на Улю.

- Хочу, щоб ти не проґавив можливу удачу і успіх у небайдужої жінки, адже завжди важко помітите те, що знаходиться під самим носом. Я ж буду вважати тебе своїм другом навіть після того, як ти вирішиш завести гарем, одне другому не заважатиме, - завірила його з веселою впевненістю.

- Що ж, цілком можливо, то що отак просто встати і піти до неї, і що запитати? Що сталося? Чому сама? І залишити тебе одну? А збоку як виглядатиме? І…

- Лишенько, ти вирішив тут і зараз розглянути всі ймовірні варіанти розвитку подій? На це весь вечір може піти! Не дивно, що багато чоловіків стабільно самотні! Просто піди та запроси її за наш столик, ви колеги і це виглядатиме цілком природно і прийнятно для всіх, а далі за справу візьмуся я, так що вперед!