Глава 45

Степан Марчук не знаходив собі місця від хвилювання. Вже кілька днів не було зв’язку з Галинкою. Жодної звісточки, жодної надії на можливу зустріч. Телефон як мовчав, так і продовжував мовчати. Тепер Галинка не зникла з мережі, не заблокувала його – вона просто не відповідала. Степан у душі плекав хитку надію, що Галинка врешті-решт отямиться, і зрозуміє, що подальшого сімейного щастя з Гришкою у неї не буде, однак, судячи з мовчанки, вона продовжувала жити в примарних ілюзіях щасливого існування поряд з чоловіком, котрий був не вартий навіть її мізинця.

Спочатку Степан думав, що вона зараз радіє возз’єднанню зі Стельмахом і тому не відповідає, та все виявилось набагато складнішим. Ні, він не хотів чути палких подяк за те, що вирішив не ламати Гришці життя, йому хотілося почути Галинчин голос, зустрітися з нею, щоб в черговий раз потонути в її очах, припасти до палких вуст. Та нав’язуватися не хотів, тому продовжував методично набирати її номер, у відповідь слухаючи лише остогидлі гудки.

Справи не випускали його з чіпких обіймів ні на мить, адже потрібно було відшкодовувати збитки, які йому завдав підпал складів. Як з нього не кепкували компаньйони, іноді навіть погрожувати забрати свої частки зі спільного бізнесу, та він вперто стояв на своєму, адже розумів, що примусове відшкодування збитків зможе просто знищити його Галинку. Про Гришку він не хвилювався: наробив лиха – відповідай. Але ж біля нього була Галинка… «Моя кохана Галя…» як подумки звертався до неї Степан.

Тому Марчук швидко домовився зі знайомим детективом, який не задавав зайвих запитань, щоб ненав’язливо відслідкував місцезнаходження Галі. Він уже не міг перебувати у невідомості – а що, як його чорнявці зараз непереливки, і їй потрібна допомога. Інформація, надана детективом, шокувала. Такого навіть він не очікував. Схоже, справи зрушили з мертвого місця, та й то, мабуть, лише через дурість Гришки.

Кинувши всі справи на заступників, вскочив у автомобіль і чкурнув за місто. Всю дорогу шепотів ім’я коханої, подумки лаючись на повільний рух авто. Хоча і витискав максимум із свого залізного коня. Аж курява здіймалася. Гнав до вечора, поки вечірні зорі не засяяли на небосхилі. Підбіг до дверей Гаврилівни, тихенько постукав у двері:

— Марфо Гаврилівно! Добрий вечір, відчиніть будь ласка. Це я — Степан Марчук. Пам’ятаєте мене?

Тихенько зашаруділа заслінка, і перед ним постало кохання всього його життя — Галинка. Рвонувся вперед, обійняв як найцінніший скарб:

— Галю, зіронько моя! Я так хвилювався! — покривав ніжними поцілунками личко, заглядав у очі.

— Божевільний! — вперше за довгий час всміхнулася чорнявка, але не вислизнула з обіймів, — Як ти мене знайшов?

— Це зараз не важливо! Як же я радий тебе бачити! Я тебе забираю з собою! Досить гратися в кішки-мишки.

— Так не можна, Стьопо! Неправильно! — намагалася відштовхнути кулачками, але серце говорило інакше. Ох, який же він сильний і привабливий, готовий до кінця боротися за її прихильність.

Підхопив на руки, міцно обійняв, закривши пухкі вуста спраглим поцілунком. Сама ніжність солодким медом огорнула Галинку, руки мимоволі обм’якли, і вчепилися в плечі чоловіка, ніби шукаючи опори. Поцілунок тривав цілу вічність, ставав все більш вибагливим і наполегливим. Проте Галя вже сама хотіла доторків і поцілунків, враз зрозумівши, що насправді все життя кохала Степана, а Гришею лише заповнювала пустку в серці і образу на Марчука. Її минуле життя була оманою, фіктивним обманом щастя.

Але вперше в житті вона вирішила не думати і не накручувати себе, а віддатися пристрасті, що зносила все на своєму шляху. Вона вже не буде чіплятися за минуле, за Гришу з його занадто правильними цілями в житті, вона нарешті дозволить собі бути щасливою, просто стане щасливою наперекір злій долі.

Степан заніс її в хатину і оглянувся по сторонам. Однак сьогодні вони були самі, адже Гаврилівна вже поїхала до сестри в місто, ніби знаючи, що молодим людям слід побути наодинці, і нарешті з’ясувати відносини. Галинка, заледве віддихуючись від поцілунків, хотіла щось запитати, та Степан уже не хотів чути її відмовок. Він прийшов забрати свою кохану дівчинку і ніщо і ніхто вже не міг його зупинити.

Шаленство охопило обох, гарячі губи і руки були скрізь, не залишаючи без уваги жодного куточка коханого тіла. Степан віддавав себе Галинці без залишку, всю свою накопичену за роки пристрасть і ніжність. Чоловік нарешті зміг заповнити ту пустку в душі, яку не заповнювали ні коханки, ні робота. Галя була його життям, його світом, його невгамовною пристрастю. Пив її, ніби джерело з кришталевою водою, і йому все було мало, а чорнявка віддавала йому всю свою приховану пристрасть, ще раз і ще раз шепочучи його ім’я. Нарешті вони заледве втамували першу жагу, і лежали в обіймах одне одного. Галя припіднялася на ліктях, і глянула в очі Степану:

— Ти неймовірний.

— Це ти неймовірна, Галюню.

Зараз вона не нагадувала себе завжди сковану, перетворившись на ту пристрасну іспанку, художницю, яка навкруг бачить прекрасне. Місячний промінь пройшовся по оксамитовому плечику, ніби підсвічуючи сріблом засмаглу шкіру. В її прекрасних прозорих очах розсипалися зорі, які, як думала чорнявка, давно вже згасли. Степан із зачудуванням дивився в її очі, і більше нічого не хотів у житті, як довіку захищати її, кохати, і кинути весь світ до тендітних ніжок. Чоловік задихався від щастя, яке переповнило його по вінця:

— Я тебе дуже кохаю, Гальченя. І завжди кохав. Я багато в житті наробив дурниць, і настав час все виправити.

Дівчина посміхнулася:

— Ми обоє божевільні. Ну хіба так можна? — ніжно провела пальчиком по його щоці.

— Все можна. Галинко, досить себе картати. Я багато чого знаю. І твердо впевнений, що невдовзі ми будемо вільними людьми.

Хмарка суму набігла на обличчя чорнявки:

— Гриша подав на розлучення, хоча я намагалася бути гарною дружиною.

— Галю, він просто така людина. І не вини себе. Ви просто різні і завжди такими були, — сумно видихнув, — Як і ми з Норою.