Руам частина перша "Чужинець"

Глава 6 Травма

 Дощ лив з неба страшним потоком, Сергій стояв серед поля і намагався ротом вхопити краплі води, але вони текли по обличчю, за воріт сорочки, потрапляли в очі і ніс.

 Хлопець зрозумів що це сон і на нього лили воду. Очі  розплющити не вдавалося, голова страшенно боліла. Помітивши, що він прокинувся воду лити перестали. Зібравши усі сили в кулак Сергій сів і побачив що Багіра вбита. Гвинтівка була у руках тієї дівчини, що заговорила першою, мабуть вона тут була головною. На нозі і руці у неї видно було поранення. Багіра без бою не здалася. Він посміхнувся, хоча так хотілося заплакати, він прив’язався до цієї кішки, вона довгі місяці була єдиним його другом. Один із дикунів щось у нього питав, але Сергій не розумів геть нічого, доторкнувся до голови:  на  руці залишилася кров, приклали його чимось важким і добряче.

 - Не розумію, - сказав він.

Дикуни почали перешіптуватися, врешті дівчина з гвинтівкою віддала якийсь наказ і Сергія зв’язали. З погрозливої інтонації він зрозумів що треба вставати. Мотузка була міцна і тримала руки так що вислизнути не вийшло б. Першою думкою було тікати, ніг йому не зв’язали, але оцінивши ситуацію Сергій зрозумів, що далеко не втечеш, тому нічого не залишалося як слідувати за цими воїнами. Дикун, що лив воду тримав інший кінець мотузки, що ще більше сковувало рухи юнака. Бранець відчував себе телям, яке ведуть на заклання. Їхній загін рухався обережно, постійно видивляючись щось у хащах. Дивно, як їм вдавалося іти по цьому густому лісу не прорубуючи дорогу, здавалося, що вони лісові ельфи і знають кожен кущ особисто. Сергій рухався слід у слід за тим хто тримав його. Якби юнак не рубав зарості, а йшов, як вони, то мабуть, не привернув би уваги своїм шумом. В рухах воїнів простежувалася грація кішки і сила вовка, тіла покривав цупкий одяг зі шкіри, який захищав їх від пазурів лісу. Сергій пересувався, як вайлуватий ведмідь, постійно падаючи, ламаючи гілки. Його одяг добряче порвався. Поранення давало про себе знати: сили покидали хлопця, дуже хотілося пити. Думки про їжу, відійшли на другий план. В роті наче посипали піском, очі злипалися, втома і спрага просто вимикали мозок. Він рухався, як в тумані, немов під якимись наркотиками, кожен рух давався важко, але гострий спис, яким його наче звіра підганяли, колов у спину, заставляючи іти далі. Як вони вийшли з лісу і потрапили у поселення Сергій навіть не помітив, все було розмите, неначе у маренні. Прийшов до тями він ранком, коли врешті мозок включився, перше, що йому потрапило на очі було відро з водою. З останніх сил підповз до відра і почав пити, шлунок мов ножем різало, вода була аж гаряча від спекотного сонця. Сидячи у себе у підземеллі хлопець не відчував цієї спеки, а зараз піт лився рікою. Коли він напився, то поринув у сон, його не цікавило геть нічого, втома і спрага, - ось єдині речі, які його хвилювали.

  Коли врешті сили трішечки повернулися він помітив що знаходиться у клітці з якоїсь деревини міцної і водночас гнучкої, принаймні зламати йому її не вдалося, а коли він почав з усієї сили бити по прутам, то почув чийсь голос, коли повернувся то побачив ще одного бранця, мабуть він його спочатку не помітив, бо той спав накрившись ковдрою, а Сергій просто не звернув уваги. Бранець ще щось сказав, Сергій здогадався, що той просить його припинити, поки ніхто не побачив. Новий знайомий був низенький, сутулий, здавалося що на спині у нього просліджується горб, Хоча на перший погляд він і здавався худим в його тілі була присутня якась живість і сила. На голові волосся майже випало, і лисина немов маяк відбивала промені сонця. Обличчя атакувала рання старість, а очі були хитрими, здавалося що він оцінює тебе, намагаючись зрозуміти, яку користь ти зможеш йому принести.

  Сергій почув як його товариш по нещастю декілька разів повторював два слова «Корця» і «Руам»  по жестам стало зрозуміло що  Корця – це його ім’я, А Руамом – називав він Сергія,  Хлопець не став сперечатися і кивком підтвердив, що зрозумів показавши на себе і на нього проговорив ці слова. Корця став показувати жестами що хоче їсти, Сергій підтвердив що теж. Порившись під своєю ковдрою Корця дістав якісь шматочки їжі схожі на черствий хліб і поділився. Сунувши один у відро з водою потримавши, щоб той розмок сунув у рота і став зображати насолоду, як йому добре і смачно. Повторивши усе за ним Сергій теж відкусив шматочок, до рота підступила нудота шматок був засалений, страшенно воняв, але їсти хотілося так що вже не було сили терпіти і закривши носа він почав жувати. На смак воно нагадувало пшоняну кашу і не було таким вже гидким, як здавалося спершу, але точно високою кухнею тут і не пахло, дерть, як дерть. Показавши жестом вдячність Сергій намагався щось сказати, але зрозумівши що його не розуміють, розмову припинив.

   Сонце пекло нестерпно, хоч клітка і була накрита якимось листям тіні це майже не давало. Час ішов повільно, їсти хотілося все дужче і дужче. Хлопець став оглядати поселення. Скрізь стояли будиночки схожі на юрти, але видно що їх давно не знімали з місця, мабуть плем’я довго не переїжджало, хоча все виказувало що це кочовий народ. Тварининагадували чи то на коней, чи то на волів носили вершників, як він зрозумів їх називали «Нісс», трохи дивно, але ця назва їм підходила у них дійсно був довгий ніс, схожий на хобот. Рухалися вони швидко, і володіли чималою силою: він бачив, як двоє таких тварин тягли віз згружений дровами.

У поселенні життя кипіло: бігали діти, граючись у якісь не зрозумілі ігри, постійно було чути гавкіт звірів схожих на собак, але за розміром ті були більші у двічі за німецьку вівчарку, короткошерсті і з мордою трохи довшою, іноді їх використовували, як тяглових, адже вони були швидші за Ніссів. На майдані де стояла їхня клітка було декілька таких: в них сиділи полонені, змучені і виснажені. Дорога, що немов стріла, рухалася з заходу і пронизувала їхню площу , а на сходіі проглядалася річка широка і могутня, як дізнався юнак пізніше у неї з Півночі вбігала ще притока, вузенька, але швидка річечка, яку місцеві називали Лубзокадеж, що в перекладі означало «Сила води», широка ж річка мала назву Вайцудеж – бог води. Здавалося що дорога веде в лоно гір, що виднілися на обрії. Перебуваючи в лісі Сергій їх не бачив, а тут, вони немов велетні поглядали на людей, якась дивна первозданна краса була у всьому цьому, але насолоджуватися пейзажем у хлопця не було сили.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше